Диференційна діагностика синдрому задишки у дітей

Критерії
діагностики

К
л і н і ч н і

Хронічні
та/або рецидивуючі функціональні розлади
дистальних відділів кишечника тривалістю
не менш 12 тижнів протягом останніх 12
місяців, що проявляється болем та/або
дискомфортом у животі, що проходять
після дефекації, і супроводжуються
змінами частоти і консистенції стільця,
що поєднуються протягом 25 % часу
захворювання не менш ніж із двома
симптомами порушення функції кишечника:

-зміною
частоти стільця,

-консистенції
калу,

-акту
дефекації (імперативні позови, тенезми,
потреба у додаткових зусиллях при
дефекації, почуття неповного випорожнення
кишечника після неї),

-виділенням
слизу з калом,

-метеоризмом.

Об’єктивно:

-болючість
по ходу товстої кишки, або її участків,

-при
пальцевому дослідженні прямої кишки
хворобливість, особливо в області
морганієвих складок.

Лабораторно-інструментальна
діагностика

–
Загальний та біохімічний аналіз крові
– відсутність змін, копрограма, –
кашицеподібний або рідкий стілець з
першою щільною порцією, слиз +, ++, +++, кров
– відсутня,

–
Ректороманоскопія (колоноскопія): –
болючість при інсуфляції повітрям,
слизова оболонка звичайного вигляду,
часто гіперемована з підсиленим судинним
рисунком, накладення слизу, високі
ригідні складки, фізіологічні сфінктери
з підвищеним тонусом.

–
Іригографія: нерівномірність заповнення
кишки, спастичні явища у нисходящому
та сигмовидному відділах товстої кишки,
ділянки сегментації, глибока, частіша
гаустрація, швидкий викид контрасту та
появлення симптому «шнура».

–
Додатковий метод дослідження – манометрія:
при болонному розтяженні прямої кишки
змінені показники тиску.

Диференційний
діагноз: закрепи та енкопрези органічного
генезу, коліти хронічні, алергічні,
медикоментозні.

63. Лікування пієлонефриту у дітей.

Можна
виділити три основних принципи
терапії пієлонефриту: 1) корекція
порушень уродинаміки; 2) адекватна
антибактеріальна терапія; 3) підвищення
неспецифічної і специфічної реактивності
організму.

В
гострий період захворювання призначається
ліжковий режим на 1-2 тижні, який
розширюється під контролем динаміки
клініки і змін в сечі. Дієта не потребує
значних обмежень і зазвичай відповідає
столу № 5 за Певзнером, якого дитина
повинна дотримуватись протягом року
після загострення. Кількість
рідини в гострому періоді збільшується
до 1,5-2,0 літрів на добу. У дітей раннього
віку з клінікою токсикозу
і диспептичними розладами
призначається інфузія 10 % розчину
глюкози і фізіологічного розчину 20-30
мл/кг у співідношенні 3:1.

Етіотропна терапія
займає ведуче місце в комплексному
лікуванні пієлонефриту і в дебюті
захворювання включає один із антибіотиків
широкого спектру
дії: ампіцилін, амоксицилін, аугментин або амоксіклав, цефалоспорини ІІ
(цефуроксим, цефомандол, цефоклор)
і ІІІ поколінь
(цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидім, цефоперазон), аміноглікозиди (гентаміцин, нетроміцин,  амікацин). При
тяжкому перебізі захворювання
перші дні антибіотик вводиться  парентерально,
а далі можна перейти на пероральні
препарати. Як правило, достатньо одного
курсу з наступним переходом  на уросептики,
які змінюються кожні  10 днів при
загальній тривалості безперервної
антибактеріальної терапії не менше 4
тижнів від моменту нормалізації сечі.
В перелік уросептиків, які широко
використовують в дитячій урології
входять фурадонін 5-8 мг/кг на
добу, фурамаг 0,05-0,1 г 3 рази на
добу,  уросульфан 1,0-2,5
г/добу, грамурин 0,75-1,0
г/добу, бісептол (ко-тримоксазол)
10 мг/кг разова доза по сульфаметоксазолу двічі
на добу, неграм (невіграмон) 50-60 мг/кг на
добу, нітроксолін (5-НОК) 0,2-0,4 г/добу.
У виключних випадках, при відсутності  ефекту
від попередніх антибактеріальних
засобів у дітей до 14 років можуть
призначатись фторхінолони. При умові
стійкої клініко-лабораторної ремісії
не менше 4 тижнів переходять на переривчасте
лікування під час якого чергуються
курси уросептиків з фітотерапією
по 10-14 днів. Фітотерапія включає
призначення фітолізину, канефрону,
трав’яних зборів, які містять нирковий
чай, польовий хвощ, лист толокнянки,
лист берези, корінь солодки, квіти
календули та ромашки, цвіт липи, лист
брусниці тощо. Переривчасте лікування
при гострому пієлонефриті триває 4-6
тижнів, при хронічному може продовжуватись
до 3-6 місяців і довше.

З
метою підвищення реактивності організму,
особливо у дітей з хронічним пієлонефритом,
в комплекс лікування включають токоферолу
ацетат, аскорбінову кислоту, полівітамінні
препарати, апілак, пентоксил, метилурацил, рибоксин,
препарати ехінацеї, настоянку
кореня жень-шеню, екстракт елеутерококу,
китайського лимонника тощо. Імуномодулююча терапія
у хворих на хронічний пієлонефрит
призначається під контролем дослідження
імунного статусу дитини.

При
обструктивному пієлонефриті важливою
складовою комплексної терапії є корекція
порушень уродинаміки. Особливе
значення останній час придається
лікуванню нейрогенної дисфункції сечового
міхура, на тлі
якої виникають міхурово-сечоводно-мискові рефлюкси,
що підтримують запальні зміни в нирках
і роблять їх резистентними до
антибактеріальної терапії. Клінічно
це нерідко проявляється енурезом і тому
всі діти з неутриманням сечі повинні
пройти урологічне обстеження в умовах
спеціалізованого відділення.

Соседние файлы в предмете Педиатрия

#
#
#
#
26.04.202012.33 Кб0Щитовидка.qst
#
#
#
#

Источник

Дисципліни

Диференційна діагностика синдрому задишки у дітей

Педіатрія Модуль І

(медичний факультет №1, 2 та 4 (спеціальність “лікувальна справа”, “педіатрія”))

Найпоширеніші соматичні
та ендокринологічні захворювання в дітей

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№	Тема	Кільк. годин
1	Функціональні гастроінтестинальні розлади в дітей раннього віку	5
2	Рахіт. Гіпервітаміноз „Д”. Білково-енергетична недостатність у дітей	6
3	Цукровий діабет у дітей	6
4	Захворювання щитоподібної залози в дітей	5
5	Захворювання гіпоталамо-гіпофізарної системи та статевих залоз в дітей	5
6	Уроджені вади серця в дітей.	5
7	Запальні та незапальні захворювання серця в дітей. Гостра ревматична лихоманка в дітей.	6
8	Ювенільний ревматоїдний артрит та реактивний артрит у дітей.	5
9	Функціональні та органічні захворювання стравоходу та шлунку в дітей старшого віку.	6
10	Функціональні та органічні захворювання гепато-біліарної системи в дітей.	5
11	Захворювання підшлункової залози в дітей. Функціональні та органічні захворювання кишечнику.	5
12	Гломерулонефрити в дітей. Хронічна ниркова недостатність у дітей.	6
13	Підсумковий модульний контроль залікового модулю I	5
Всього	70

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

№	Тема	Кільк. годин
1	Функціональні диспесії у дітей раннього віку.	2
2	Рахіт. Гіпервітаміноз „Д”	2
3	Цукровий діабет у дітей.	2
4	Захворювання щитоподібної залози в дітей	2
5	Уроджені вади серця в дітей	2
6	Гостра ревматична лихоманка в дітей	2
7	Функціональні та органічні захворювання травного каналу	2
8	Функціональні та органічні захворювання гепато-біліарної системи в дітей	2
9	Інфекції сечової системи в дітей	2
10	Гломерулонефрит у дітей	2
Всього	20

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

№ п/п	Види СРС	Кількість годин	Види контролю
1	Підготовка до практичних занять	13	Поточний контроль на практичних заняттях
2	Опрацювання тем, які не входять до плану аудиторних занять: Дисметаболічні нефропатії у дітей Інфекційний ендокардит у дітей. Порушення ритму серця та провідності в дітей Інфекції сечової системи в дітей.	3 3 5 6	Підсумковий модульний контроль
3	Індивідуальна СРС: а) курація хворих, написання та захист учбової історії хвороби	10	Підсумковий модульний контроль
4	Підготовка до підсумкового модульного контролю	5	Підсумковий модульний контроль
Всього годин	45

Дитячі хвороби

(стоматологічний факультет)

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

№ п/п	Тема	Кільк. годин
1.	Фізичний і нервово-психічний розвиток дітей. Новонароджена дитина. Методика клінічного обстеження дітей.	2
2	Найбільш поширені захворювання органів дихання, травлення, сечової системи у дитячому віці.	2
3.	Інфекційні захворювання дитячого віку. Імунопрофілактика дитячих інфекційних захворювань.	2
Всього	6

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№ п/п	Тема	Кільк. годин
1.	Фізичний і нервово-психічний розвиток дітей. Новонароджена дитина. Методика клінічного обстеження дітей.	4
2.	Вигодовування та харчування здорових дітей. Хронічні розлади харчування у дітей раннього віку. Рахіт і його вплив на формування зубощелепної системи.	5
3.	Найбільш поширені захворювання органів дихання, травлення, сечової системи у дитячому віці.	5
4.	Найбільш поширені серцево-судинні захворювання та геморагічні діатези у дітей.	4
5.	Інфекційні захворювання дитячого віку. Імунопрофілактика дитячих інфекційних захворювань.	4
5.	Підсумковий модульний контроль.	2
Всього	24

Диференційна діагностика синдрому задишки у дітей

Генетика Модуль І (4 курс)

«Спадкові хвороби та уроджені вади розвитку,
їх діагностика та МГК»

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ
ЗАНЯТЬ

№ п/п	Тема	Кількість годин
1.	Предмет і завдання медичної генетики. Роль спадковості в патології людини. Клініко-генеалогічний метод. Цитогенетичні і молекулярно-генетичний методи. Біохімічні методи. Семіотика спадкових захворювань. Особливості проявів спадкових хвороб. Морфогенетичні варіанти розвитку. Вади розвитку.	2
		2
		2
2	Загальна характеристика моногенної патології. Клініка і генетика окремих форм моногенниххвороб. Спадкові хвороби обміну. Принципи лікування спадкових хвороб, реабілітації і соціальної адаптації.	2
		2
3	Загальна характеристика хромосомних хвороб. Клініка основних форм хромосомних хвороб. Загальна характеристика мітохондріальної патології. Клініка, діагностика, лікування. Загальна характеристика мультифакторіальних захворювань. Визначення генетичної схильності. Заходи профілактики.	2
		2
		2
4	Рівні і шляхи проведення профілактики спадкових хвороб. Медико-генетичне консультування. Пренатальна діагностика. Скринуючі програми Підсумковий модульний контроль	2
		2
РАЗОМ	20

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

№ п/п	Види СРС	Кількість годин	Види контролю
1.	Підготовка до практичних занять	7,5	Поточний контроль на практичних заняттях. Підсумковий контроль.
2.	Підготовка до підсумкового модульного контролю	2
3.	Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання, серцево-судинної, травної та сечової систем у дітей.	2
4.	Вітаміни та їх значення для розвитку дитини. Семіотика гіпо- та гіпервітамінозів у дітей.	1,5
5.	Синдром кишкового токсикозу з ексикозом у дітей. Визначення ступеню та типу ексикозу. Дієтотерапія, оральна регідратація, принципи ін фузійної терапії при кишковому ексикозі.	2
Всього годин	15

МОДУЛЬ 5.
“Педіатрія” (6 курс)

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№ з/п	Назва теми	К-сть год.
1.	Диференційна діагностика синдрому кашлю у дітей. Диференційна діагностика синдрому задишки.	7
2.	Диференційна діагностика синдрому бронхіальної обструкції у дітей. Пневмонії у дітей. Ускладнення пневмонії. Невідкладна допомога при гострій дихальній недостатності у дітей.	7
3.	Бронхіальна астма. Невідкладна допомога при астматичному статусі. Диференційна діагностика синдрому ціанозу. Спадкові, природжені та хронічні захворювання бронхолегеневої системи у дітей.	7
4.	Диференційна діагностика кардіомегалії у дітей. Незапальні захворювання серця. Невідкладна допомога при гострій серцевій недостатності. Диференційна діагностика серцевих шумів. Вроджені та набуті вади серця, кардіоміопатії. Синдром недостатності кровообігу.	7
5.	Диференційна діагностика порушень серцевого ритму та провідності у дітей. Невідкладна допомога при пароксизмальних порушеннях ритму та Морган’ї-Адамс-Стокс синдромі.	7
6.	Диференційна діагностика лихоманки неясного ґенезу, неінфекційного висипу. Системні захворювання сполучної тканини та системні васкуліти у дітей. Диференційна діагностика суглобового синдрому у дітей. Ювенільний ревматоїдний артрит, реактивні артрити.	7
7.	Диференційна діагностика синдрому абдомінального болю, шлункової диспепсії. Функціональні та органічні захворювання шлунку та дванадцятипалої кишки у дітей.	7
8.	Диференційна діагностика синдрому гепатоспленомегалії та портальної гіпертензії. Захворювання гепатобіліарної системи та підшлункової залози у дітей. Невідкладна допомога при гострій печінковій недостатності. Диференційна діагностика синдрому закрепу та діареї. Функціональні та органічні захворювання кишківника у дітей.	7
9.	Диференційна діагностика синдрому дизурії. Інфекційно-запальні захворювання сечової системи у дітей. Дизметаболічні нефропатії та тубулопатії у дітей.	7
10.	Диференційна діагностика набрякового та нефротичного синдрому. Первинні та вторинні гломерулонефрити у дітей. Гостра та хронічна ниркова недостатність у дітей.	7
11.	Медичне спостереження дітей перших трьох років життя в поліклініці. Консультування в контексті невиліковного захворювання. Поняття консультування та його етичні принципи. Навички консультування.	7
12.	Диференційна діагностика жовтяниць у новонароджених дітей. Диспансерне спостереження за дітьми з перинатальною патологією центральної нервової системи.	7
13.	Інтегроване ведення хвороб дитячого віку. Організація паліативної допомоги дітям з невиліковними захворюваннями. Особливості ведення пацієнтів дитячого віку в термінальній стадії захворювання, догляд, методи, паліативного лікування основних симптомів та синдромів.	7
14.	Особливості медичного спостереження за дітьми підліткового віку. Диференційна діагностика синдрому артеріальної гіпертензії. Психологічні, духовні та соціальні питання паліативної допомоги дітям з невиліковними захворюваннями та їх близьким.	7
15.	Підсумковий модульний контроль.	8
Разом	106

ТЕМАТИЧНИЙ
ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

№ з/п	Назва теми	К-сть год.
1.	Підготовка до практичних занять.	68
2.	Опрацювання тем, які не входять до плану аудиторних занять.
3.	Індивідуальна СРС: Аналіз клінічних випадків та виступ на клінічній конференції.	3
4.	Підготовка до підсумкового модульного контролю.	3
Разом	74

Источник

Авторы:
А.Ю. Лиманська, к. мед. н., провідний науковий співробітник, Ю.В. Давидова, д. мед. н., професор, керівник відділення акушерських проблем екстрагенітальної патології, ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України, м. Київ

Диференційна діагностика синдрому задишки у дітей Задишка – одна з основних причин, що спонукають хворого звертатися до лікаря. За даними Американської торакальної асоціації (ATS), щороку майже 17 млн пацієнтів звертаються до лікарів із приводу задишки.

Сучасне визначення задишки – це суб’єктивне, різноманітне за характером та інтенсивністю відчуття дихального дискомфорту, що може супроводжуватися об’єктивними порушеннями дихання (рекомендації ATS). Задишка може супроводжуватися гіпер- і гіповентиляцією, тахі- і брадіпное, гіпер- і гіпопное, вона буває суб’єктивною, об’єктивною або суб’єктивною й об’єктивною одночасно. Прискорене дихання (тахіпное, або поліпное) переростає в задишку (диспное), коли воно не задовольняє потреби організму в кисні.

Для клініциста важливо виключити життєзагрозливі стани в пацієнтів зі скаргами на задишку (інфаркт міокарда, тяжкий напад бронхіальної астми, тромбоемболія легеневої артерії).

«Червоними прапорцями» у клініці жінок зі скаргами на задишку є: тахікардія, ціаноз, гіпотонія, тахіпное, стридор, участь допоміжної мускулатури в диханні, що свідчить про тяжкість стану і вимагає негайної допомоги.

Клінічно прийнято розрізняти інспіраторну задишку, тобто утруднення вдиху, та експіраторну – утруднення видиху. Однак чітке розмежування цих станів не завжди можливе, і часто задишка має змішаний характер.

Причини задишки залежно від механізму виникнення

Існують наступні причини виникнення задишки.

Зменшення надходження кисню до тканин:

порушення газообміну (гіпоксемія або гіперкапнія при дихальній недостатності);
зменшення хвилинного об’єму крові, або серцевого викиду (шок, серцева недостатність);
анемія;
порушення зв’язування гемоглобіну з киснем при отруєннях (чадним газом і такими, що викликають метгемоглобінемію);
зменшення використання кисню тканинами (отруєння, зокрема ціанідами);

Активація дихального центру для досягнення достатньої вентиляції та гіпервентиляція при наступних станах:

підвищення опору дихальних шляхів (бронхіальна астма та хронічне обструктивне захворювання легень – ХОЗЛ)
інтерстиціальні зміни та зміни у легеневих альвеолах – застійна серцева недостатність і набряк легень, пневмонія, дисемінований туберкульоз легень, інтерстиціальні захворювання легень;
захворювання плеври; деформації грудної клітини;
тромбоемболія легеневої артерії;
метаболічний ацидоз (лактатацидоз, діабетичний, нирковий тощо);
слабкість дихальних м’язів (міопатії) та порушення нервової (синдром Гієна – Барре) або нервово-м’язової провідності (міастенічний криз);
активація дихального центру ендогенними (печінкові, уремічні) та екзогенними (саліцилати) токсинами;
гіпертиреоз, біль, тривога, важке фізичне навантаження у здорових осіб.

Диференційна діагностика причин задишки

Важливо з’ясувати у пацієнтки, що для неї важче – вдихати чи видихати. Експіраторна задишка переважно спостерігається при порушеннях бронхіальної прохідності, інспіраторна – при серцевій недостатності (обмеження кровообігу стимулює дихальний центр і призводить до тахіпное).

Задишка при захворюваннях легень має деякі особливості диференційної діагностики. У клінічній практиці задишка частіше зустрічається при захворюваннях із обструктивним компонентом порушення функції зовнішнього дихання: це зумовлено збільшенням опору потоку повітря при видиху через спазм гладкої мускулатури, набряк стінки бронхів, наявність в’язкого секрету. Рестриктивний характер порушень проявляється зменшенням податливості легень у результаті їх інфільтрації, набряку або фіброзу. Діагностувати виражений бронхообструктивний синдром зазвичай не складно, оскільки мають місце типовий анамнез і характерна аускультативна картина (розсіяні сухі хрипи, які здебільшого вислуховуються при видиху). Поєднана обструктивно-рестриктивна патологія може супроводжуватися нечіткою аускультативною картиною. Визначальним моментом для діагностики типу порушення дихання є дослідження функції зовнішнього дихання (спірографія).

Диференційна діагностика синдрому задишки у дітей

Задишка при захворюваннях серця відноситься до основних проявів як систолічної, так і діастолічної лівошлуночкової недостатності. Задишка, викликана серцевою недостатністю, посилюється в умовах фізичного навантаження (але при тяжкій декомпенсації присутня і у спокої), а також у положенні лежачи, провокуючи «серцеву астму». Декомпенсована лівошлуночкова недостатність характеризується ознаками венозної гіперволемії (наявність вологих хрипів у легенях, плеврального випоту, випинання вен шиї, набряків). Набряк стінки бронхів, який виникає внаслідок декомпенсації серцевої недостатності, викликає розвиток бронхообструктивного синдрому з типовими клінічними ознаками (сухі хрипи, порушення функції зовнішнього дихання за змішаним типом). Відома з анамнезу патологія серця й ознаки перевантаження об’ємом дозволяють визначити в якості причини задишки серцеву недостатність достатньо легко.

Задишка при хронічній легеневій патології характеризується посиленням при навантаженні, а також відсутністю зв’язку між задишкою та положенням тіла. Виняток становлять ортопное в пацієнтів при тяжкому загостренні ХОЗЛ і бронхіальної астми, платіпное (прогресування задишки у вертикальному положенні) за наявності у пацієнта внутрішньолегеневих шунтів зі скиданням крові справа наліво, або ж унаслідок вади серця – відкритого овального вікна.

Доволі складною є діагностика серцевої недостатності як причини задишки за відсутності ознак перевантаження рідиною, що особливо часто спостерігається при діастолічній серцевій недостатності. У такому випадку може бути застосовано визначення рівня «мозкового» натрійуретичного пептиду (NT-pro  BNP) у крові. При перевантаженні міокарда шлуночків об’ємом або тиском його концентрація у крові пропорційно зростає. Рівень NT-pro BNP >300  пг/мл свідчить про серцеву причину задишки, а рівень цього показника <125 пг/мл – про її виключення. При цьому слід пам’ятати, що підвищення рівня NT-pro BNP можливе і при підвищенні тиску у правих камерах серця, тобто при легеневій гіпертензії, хронічному легеневому серці, тромбоемболії легеневої артерії.

Важливим є взаємозв’язок задишки з фізичним навантаженням. При захворюваннях серця, судинної та дихальної систем задишка виникає або посилюється при навантаженні. Епізодичне, не пов’язане з навантаженням відчуття нестачі повітря (неповного вдиху), зустрічається у пацієнтів із тривожно-депресивними станами, вегетативною дистонією і гіпервентиляцією. Виникнення задишки у спокої, при розмові, нетривалому підйомі по сходах, під час пішої прогулянки по рівній поверхні визначає тяжкість дихальної або серцевої недостатності. Задишка вночі може виникати при бронхіальній астмі, а у хворих із серцево-судинними захворюваннями свідчить про погіршення стану та розвиток серцевої астми.

При серцевій і дихальній недостатності задишка зменшується в положенні сидячи, при тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) її характер не залежить від положення тіла, а в жінок із нейроциркуляторною астенією задишка зменшується при фізичному навантаженні.

Однією з причин виникнення коротких нападів задишки можуть бути порушення серцевого ритму, наприклад часта шлуночкова екстрасистолія, особливо по типу бігемінії або тригемінії, при брадикардії та пароксизмах фібриляції передсердь. Порушення ритму не завжди виявляються при реєстрації стандартної ЕКГ. Може знадобитися добове моніторування ЕКГ за Холтером або подвійне (біфункціональне) холтерівське дослідження для уточнення характеру порушень ритму та їх відповідності симптомам за часом.

Також причиною нетривалих епізодів задишки може бути легенева артеріальна гіпертензія (первинна, у рамках системних захворювань сполучної тканини, хвороби Аерза), для якої характерні «кризи» – підвищення тиску в легеневих судинах із задишкою. Також задишка може бути проявом декомпенсації тяжких уроджених вад серця.

Задишка при помірних навантаженнях досить часто зустрічається при анемії та тиреотоксикозі, при станах із високим серцевим викидом. Вираженість такої задишки залежить від вихідного стану серцево-судинної системи.

Задишка і тахіпное, навіть у спокої, супроводжують метаболічний ацидоз будь-якого генезу. У клінічній практиці найчастіше це діабетичний кетоацидоз, ацидоз при нирковій недостатності (у тому числі ацидоз із гіперкаліємією у хворих із діабетичною нефропатією і помірним зниженням фільтрації при терапії спіронолактоном), а також ацидоз при отруєннях саліцилатами й антифризом.

Слід зазначити, що підвищення концентрації прогестерону, характерне для третього триместру вагітності, також сприяє розвитку задишки при невеликих навантаженнях.

До виникнення задишки при навантаженнях також призводять захворювання, що викликають позалегеневі рестриктивні порушення, зокрема виражений кифосколіоз, плевральний випіт, значне потовщення плеври й патологію діафрагми.

Нарешті, задишка в рамках гіпервентиляційного синдрому є проявом тривожних розладів і цілої низки неврозів та неврозоподібних станів, при яких клінічні прояви можуть бути виражені досить сильно.

Під час огляду пацієнтки, яка скаржиться на задишку, важливо оцінити наступні симптоми.

Наявність фебрильної температури, що свідчить про можливість інфекційної або онкопатології, субфебрильної – при аутоімунних захворюваннях, деяких видах раку та ТЕЛА.
Зміна кольору шкіри (ціаноз – ознака серйозної патології серця та легень; блідий колір шкіри і видимих слизових оболонок – анемія; вишневий колір – отруєння чадним газом).
Гіпергідроз (як одна з ознак, що супроводжують різноманітну інфекційну патологію або інфаркт міокарда).
Виявлення змін нігтьових фаланг та пальців рук – симптомів «годинних стекол» і «барабанних паличок» свідчить про наявність хронічного захворювання легень, часто виявляються при формуванні бронхоектазів, легеневої гіпертензії первинної та при тяжких уроджених вадах серця «синього» типу.
Статура пацієнта із задишкою та ХОЗЛ – частіше це огрядні люди з бочкоподібною грудною кліткою і ціанозом або, навпаки, дуже астенічні.
Набряки ніг – це ознака серцевої недостатності; але односторонній набряк нижньої кінцівки підозрілий щодо тромбозу глибоких вен ніг (може бути причиною ТЕЛА).
Довгий видих через зімкнуті губи – характерна ознака емфіземи легень. Жорстке дихання й сухі розсіяні хрипи виявляються при бронхіальній обструкції, недзвінкі хрипи нижче лопаток – при застійній серцевій недостатності. Фізикaльні зміни при пневмонії характеризуються локальним вкороченням легеневого звуку, крепітацією або вологими дзвінкими хрипами, жорстким або бронхіальним диханням. Брoнхіaльне дихання може вислуховуватися також при раку легень. При пневмoтoраксі в ділянці ураження виявляють тимпaніт, дихання різко ослаблене або не вислуховується. Тупий перкуторний звук спостерігається при випоті у плевральну порожнину.
Чутні на відстані хрипи характерні для бронхіальної астми. Разом із тим клекотливе дихання виникає при гострій лівошлуночковій недостатності (набряк легень).
Задишка поєднується з болем у грудній клітці при гострому інфаркті міокарда, ТЕЛА, спонтанному пневмотораксі, із продуктивним або непродуктивним кашлем (при ХОЗЛ, серцевій астмі, пневмонії), кровохарканням (при бронхоектазах, раку легені, туберкульозі легень, ТЕЛА), серцебиттям (при фібриляції передсердь), симетричними набряками (при серцевій, нирковій недостатності), непритомністю (при ТЕЛА, кардіогенному шоці).

Діагностичні заходи за наявності задишки

Насамперед під час бесіди з хворою лікар має визначити, як давно виникла задишка, що передувало погіршенню самопочуття; чи наявні хронічні захворювання, які можуть зумовити задишку; які ліки приймає пацієнтка.

Наступний етап – оцінка основних параметрів життєдіяльності (дихання, пульс, артеріальний тиск), суб’єктивне й об’єктивне обстеження (диференційна діагностика на основі часу виникнення та наявності супутніх симптомів):

пульсоксиметрія й, за необхідності, газометрія (при виявленні гострої гіпоксемії – киснева терапія перед подальшою діагностикою); визначення рівня тропонінів, D-димера (у вагітних не є діагностичним маркером), креатинфосфокінази-МВ (КФК-МВ);
загальний аналіз периферичної крові;
рентгенографія грудної клітки;
обстеження системи кровообігу (ЕКГ, ехокардіографія, УЗД вен, ангіо-КТ та ін.);
за необхідності – обстеження дихальної системи (функціональні тести, КТ грудної клітки та ін.);
електролітний склад крові, показники функції нирок, рівень глікемії, концентрація кетонових тіл та лактату (особливо у випадку ацидозу), показники функції печінки, патологічні гемоглобіни, неврологічне обстеження.

З огляду на вузьку спеціалізацію лікарів майже відсутні загальні підходи до оцінки стану пацієнтки. Різноманітна соматична патологія, у тому числі й серцево-судинна, може супроводжуватися однаковим симптомом – задишкою. А відсутність скарг із боку серцево-судинної системи у жінок не гарантує відсутності патології серця. Захисний вплив естрогенів у жінок репродуктивного віку не виключає виникнення ішемічної хвороби серця, яка у вагітної може проявлятися задишкою та болем за грудиною.

Список літератури знаходиться в редакції.

Тематичний номер «Акушерство, Гінекологія, Репродуктологія» № 3 (35), жовтень 2019 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Акушерство/гінекологія

09.10.2020

Акушерство/гінекологія

Корекція дефіциту заліза та залізодефіцитної анемії у жінок, які дотримуються вегетаріанської і веганської дієти*

Мета. Дослідити наявність дефіциту заліза та залізодефіцитної анемії у жінок, які дотримуються вегетаріанської і веганської дієти, та ефективність антианемічної терапії препаратом Сорбіфер Дурулес.
Матеріали та методи. Преконцепційно досліджено 32 жінки репродуктивного віку, які дотримувались харчування відповідно до вегетаріанської та веганської дієти.
Було досліджено показники загального аналізу крові та феритин до та після лікування препаратом Сорбіфер Дурулес.
Результати та висновки. Жінки, які дотримуються певних обмежень у харчуванні (вегетаріанки та веганки), мають дефіцит заліза, про що свідчать низькі концентрації феритину. Ефективність антианемічної терапії препаратом Сорбіфер Дурулес визначається виникненням ретикулоцитозу (ранній маркер), який спостерігається на 7‑8-му добу від початку лікування. Відновлення депо заліза відбувається через 3 міс від початку лікування, що доводить необхідність тривалої антианемічної терапії.
Ключові слова: вагітність, веганська дієта, вегетаріанці, залізодефіцитна анемія, дефіцит заліза, Сорбіфер Дурулес….

28.07.2020

Акушерство/гінекологія

Можливості застосування міо-інозитолу в репродуктивній медицині

Фахівці у сфері репродуктології відмічають наступні сучасні тенденції: вагітність настає в більш пізньому віці, зростає кількість жінок репродуктивного віку з надмірною масою тіла, інсулінорезистентністю, тромбофілією, які потребують проведення спеціальної прегравідарної підготовки й, за необхідності, процедури екстракорпорального запліднення. 7 квітня в режимі онлайн-конференції відбувся виступ професора кафедри акушерства та гінекології № 1 Одеського національного медичного університету, доктора медичних наук Олени Миколаївни Носенко, під час якого вона ознайомила слухачів із сучасними можливостями використання міо-інозитолу в репродуктивній медицині. Інозитол являє собою циклічний поліол, вітам?

Читайте также: Синдром впв на экг фото