Фактори які можуть бути детермінантами синдрому емоційного вигорання

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил». Термін «професійне вигорання» з´явився у літературі з психології у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з пацієнтами, клієнтами і постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Нині цей термін має вже діагностичний статус «Z 73.0 Вигорання, стан життєвого виснаження» у Міжнародному статистичному класифікаторі захворювань та проблем, пов’язаних зі здоров’ям (International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems 10th Revision (ICD-10)-2015-WHO Version for; 2015).

На даний час не існує однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні. Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження.

Цей синдром зазвичай розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі із супутньою при цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. Цей стан виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. По суті – це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому – стадія виснаження (Hans Hugo Bruno Selye).

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння. Сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Людина може легко розгніватися, дратуватися, почувати себе виснаженою та бути налаштованою надзвичайно негативно до всіх подій.

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Аналізуючи пройдений життєвий шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс.

В деяких дослідженнях прослідковується, взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками. Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, як необхідність демонстрації чисто чоловічих якостей (сила, відвага). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі навантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про зв’язок між рівнем освіти і вигоранням. Люди з більш високим рівнем освіти висувають до себе завищені вимоги, вважають, що не можуть реалізувати свої можливості (людина посідає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася).

Синдром вигорання характеризується певними симптомами.

Психофізичні симптоми:

відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
відчуття емоційного і фізичного виснаження;
зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища;
загальна асенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння;
постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
підвищена дратівливість на незначні події;
часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
керівникові важко ухвалювати рішення;відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками Christina Maslach та Susan E. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як Cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності, а в інших зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших, тощо.

Відповідно до цієї моделі рівень професійного вигорання можна визначити за опитувальником (Практикум по психологии менеджемента и профессиональной деятельности / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой, В.М. Снеткова. — СПб.; Речь, 2001. – С. 276-282.):

Я почуваю себе емоційно виснаженим.
Наприкінці робочого дня я почуваю себе як вичавлений лимон.
Я почуваю себе втомленим, коли прокидаюся вранці і мушу іти на роботу.
Я добре розумію, що відчувають мої колеги і пацієнти, та використовую це в інтересах справи.
Я спілкуюся зі своїми колегами формально, без зайвих емоцій, намагаюсь звести спілкування до мінімуму.
Я почуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.
Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.
Я відчуваю апатію і пригніченість.
Я можу позитивно впливати на продуктивність роботи моїх колег.
Останнім часом я став більш черствим, нечутливим у ставленні до тих з ким працюю.
Зазвичай люди, які мене оточують, багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони швидше втомлюють, ніж радують мене.
У мене багато планів на майбутнє, і я вірю у їх здійснення.
У мене дедалі більше життєвих розчарувань.
Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.
Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими моїми колегами.
Мені хочеться усамітнитися та відпочити від усього і усіх.
Я можу легко створити атмосферу доброзичливості у процесі спілкування з колегами і пацієнтами.
Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їхнього статусу й характеру
Я багато встигаю зробити.
Я почуваю себе на межі можливостей.
Я багато чого ще зможу досягти у житті.
Іноді пацієнти й колеги перекладають на мене тягар своїх проблем.

«Ніколи» – 0 балів.
«Дуже рідко» – 1 бал.
«Рідко» – 2 бали.
«Іноді» – 3 бали.
«Часто» – 4 бали.
«Дуже часто» – 5 балів.
«Завжди» – 6 балів.

Підраховуються бали за трьома шкалами:

Емоційне виснаження: 1, 2, 3, 6, 8, 13, 14, 16, 20.
Деперсоналізація: 5, 10, 11, 15, 22.
Редукція особистих досягнень: 4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21.

Рівні вигорання:

Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
Емоційне виснаження	0-16	17-26	27 і більше
Деперсоналізація	0-6	7-12	13 і більше
Редукція особистих досягнень	39 і більше	38-32	31-0

Далі буде.

Источник

Інколи в житті кожної людини настає момент, коли вона стає байдужою до всього навколишнього. Її ніщо не радує, ніхто не цікавить, і всі дії відбуваються як ніби на автоматі.

Людині стає все важче змусити себе встати і почати виконувати які-небудь справи. Хочеться лягти в позу ембріона, закритися від усіх і нічого не робити. Психологи називають такий стан «синдром емоційного вигоряння».

Хто страждає від емоційного вигорання

Найчастіше до синдрому вигорання схильні люди, що обертаються в суспільстві, у сфері комунікацій. Люди, чия діяльність орієнтована на взаємозв’язок «людина-людина».

причини синдрому емоційного вигоряння До професій в зоні ризику належать: лікарі, педагоги, менеджери та продавці. Нерідко буває, що у працівника накопичується негатив і в один момент людина просто не виходить на роботу – вигоряє.

У 1974 році такий стан отримав наукову обґрунтованість. Герберт Фрейденбергер вводить термін «емоційне вигорання» або, як його ще називають «синдром картоплі».

Синдром емоційного вигорання включає в себе не тільки відсутність натхнення, і позначається загальним емоційним, розумовим і фізичним виснаженням.

Причини вигорання

За класифікацією психолога В. В. Бойко розрізняють зовнішні та внутрішні фактори, що викликають синдром емоційного вигоряння. Зовнішніми чинниками називають ті події, які впливають на нас ззовні і які змінити ми не в змозі.

Зовнішні фактори

емоційне вигоряння

Постійне психоемоційне напруження. Людині, що працює з людьми, постійно доводиться активно вести комунікації. їй потрібно аналізувати інформацію, ставити і вирішувати проблеми, приймати рішення, забарвлюючи їх у різні емоційні тони.
Напруженість в організації роботи. До неї можна віднести: відсутність необхідного обладнання, нерентабельне планування, розпливчасту інформацію, відсутність результатів. Вкладаючи сили без віддачі людина просто вигорає зсередини.
Надзвичайна відповідальність за виконання роботи. Коли людина близько до серця бере що-небудь, вона віддає свою енергію цьому процесу. У кожного свої ресурси життєвої сили, але вони не безмежні. Коли вони закінчуються, синдром емоційного вигоряння проявляється в повну силу.
Негативна атмосфера в професійному колі спілкування. Це може бути «прес» з боку начальства або конфлікти зі співробітниками по роботі.
Також емоційне вигорання викликає психологічно важкий контингент, з яким доводиться працювати. Це можуть бути люди з психічними відхиленнями, важковиховувані діти і т. д.

Внутрішні фактори

До внутрішніх чинників виникнення синдрому вигоряння, які залежать безпосередньо від нас самих, Бойко відніс наступні особливості.

чинників синдрому вигоряння

Слабка емоційна активність. Імпульсивність, чутливість і вразливість можуть повністю заблокувати процес вигорання, що підтверджено численними дослідженнями.
Підвищена відповідальність у сфері діяльності. У молодих фахівців спочатку часто спостерігається надмірне розчинення в роботі, чи то співчуття пацієнту або переживання за проведення заходу. В такій ситуації людина просто зливає самого себе без залишку. Особливо якщо відбувається стресова ситуація, то в душі залишається глибокий слід неврозного рубця.
Недостатня мотивація в робочому процесі. Простіше кажучи, коли людина не бачить сенсу у виконаній роботі. Особливо зараз дуже популярні різні курси і тренінги, як для особистої мотивації, так і для мотивації в робочій сфері. У великих фірмах існують окремі робочі місця для менеджерів, орієнтованих конкретно на проблему стимулювання співробітників.
Невміння визначити, висловити свої емоції викликає стан тривоги, страху і відчуження.

Профілактика емоційного вигорання

Існує ряд корисних порад, які будуть корисні як для профілактики, так і для лікування синдрому емоційного вигорання. Павло Сидоров, медик, який спеціалізується в галузях наркології, психіатрії та екології людини, дає наступні рекомендації:

лікування емоційного вигорання

Необхідно навчитися визначати і розділяти короткострокові і довгострокові цілі.
Періодичний відпочинок від роботи краще ввести в звичку, щоб уникнути перевтоми. Візьміть тайм-аут.
Навчіться навичкам саморегуляції. До них відноситься: релаксація, внутрішнє схвалення, дихальні вправи.
Займіться саморозвитком в особистісній і професійній сферах. Це допоможе вам повірити у свої сили, мобілізує, допоможе придбати необхідні навички.
Спілкуйтеся. Не дарма багато психологів кажуть, що найчастіше до них приходять не за відповідями на питання, а просто для того, щоб виговоритися. Коли людина ділиться своїми емоціями, ризик вигоряння значно знижується.
Спорт, здоровий спосіб життя теж впливає на емоційний стан. Найбільш яскравим прикладом є невдоволення жінок своєю фігурою.
Дуже важливу роль відіграє вміння переключатися з однієї сфери діяльності в іншу. Навчіться не зациклюватися на одній проблемі.
Посміхайтеся. Коли людина посміхається, виробляється гормон серотонін – гормон щастя.

Емоційне вигорання може викликати занепад сил, хронічні захворювання і загальну емоційну нестабільність.

Спочатку дуже складно визначити синдром емоційного вигоряння. Його симптоми, такі як втома, дратівливість, смуток, внутрішнє напруження можуть бути віднесені на рахунок нудьги або короткострокового періоду песимізму. Тому до свого емоційного стану слід ставитися з великою увагою, щоб не допустити раптового нервового зриву або глибокої депресії.

Источник

Більше 50 років тому в Америці вперше почали вивчати різновид стресу, при виникненні якого звичайна терапія не приносила результатів.

Пацієнти скаржилися на емоційну кризу, відраза до своєї роботи, відчуття згасання професійних навичок. При цьому спостерігалися різноманітні психосоматичні розлади і втрата соціальних контактів.

Виділивши це явище в самостійну форму стресу американець Фрейденбергер, дав йому назву «вигорання».

Згоріти на роботі, як сірник — корінням в СРСР

Радянські люди не гірше американців розуміли, що це за напасть. Принаймні, всі знали, чим це закінчується. «Ще один згорів на роботі» — цей смертельний діагноз був почесним.

В рамках войовничого колективізму для суспільства це мало якусь цінність, хоча для окремо взятої особистості, що почила з таким романтизмом, напевно, це було все-таки трагічно. Всім були відомі 3 стадії явища трудоголізму:

«горіти на роботі»;
«перегоріти до чогось»;
згоріти.

Горіти – це було по-нашому! Але згоріти можна було почесно – на роботі і безславно – від горілки. Трудоголізм та алкоголізм на перший погляд не мають нічого спільного. Але, придивившись уважно, можна дізнатися в цих «чрезмерностях» схожі риси і симптоми. І загальну останню стадію: скочування особистості в деградацію.

Американцям нічим похвалитися: у нас теж здавна горіли, вигорали і згорали. І навіть вважалося, що саме так і треба жити. Згадайте полум’яного Сергія Єсеніна: «А мені, чим сгнивать на гілці, краще вже згоріти на вітрі». Згорали раніше покладеного земної терміну поети, письменники, актори, лікарі, громадські діячі.

А задовго до Френдербергера його знаменитий співвітчизник Джек Лондон дав вичерпне опис синдрому емоційного вигорання на прикладі свого генія працьовитості Мартіна Ідена в однойменному творі.

Мартін, який працював по 15-20 годин на добу, прагнучи до своєї мети, врешті-решт, добився її. Але, на жаль, йому до того часу вже не потрібна була ні слава, ні гроші, ні кохана. Він вигорів дотла. Тяжке стан, при якому він уже нічого не відчував, не хотів і не міг. Домігшись усього, про що мріяв, банально покінчив життя самогубством. Ну от, ще один згорів на роботі… Точніше, від роботи.

Небезпеки і механізм розвитку вигорання

Синдром емоційного вигорання – це форма стресу, при якій відбувається виснаження організму на всіх трьох рівнях: емоційному, фізичному і психічному.

Коротко кажучи, вигорання – це відчайдушна спроба організму захиститися від надмірних навантажень. Людина обростає непробивним панциром. Через цей панцир до нього не може пробитися ні одна емоція, ні одне почуття. У відповідь на будь-який подразник автоматично спрацьовує «охоронна система» і блокує реакцію.

Для виживання індивіда це корисно: він занурюється в режим економії енергії». Але для оточуючих його людей, партнерів, пацієнтів, родичів це погано. Кому потрібен «вимкнений» з повсякденності биоорганизм, який механічно «тягне лямку» на роботі, прагне піти від будь-яких форм спілкування і поступово втрачає професійні та комунікативні навички. Люди починають сумніватися в своїй компетентності та професіоналізмі.

Синдром небезпечний і для особистості, і для оточуючих. Уявіть, що пілот літака, на якому ви кудись зібралися летіти, раптом засумнівався в тому, що підніме машину в повітря і доставить вас за місцем призначення.

А хірург, у якого ви лежите на столі, не впевнений, чи зможе він без помилок провести операцію. Вчитель раптово усвідомлює, що він більше не здатний нікого нічому навчити.

А за що російський народ завжди з ненавистю ставилася до працівників правоохоронних структур? Те, що громадянам здавалося хамством, цинізмом, бездушием в зневажених «ментів», насправді було все тим же «вигоранням».

Три сторони виснаження та емоційної лабільності

Емоційне вигорання (burn-out) розвивається поволі, поступово, може бути сильно розтягнуто в часі, а тому помітити його на початкових стадіях проблематично. В його розвитку умовно виділяють такі 3 фактори:

Особистісний. Дослідники відзначають цілий спектр взаємовиключних рис характеру особистостей, схильних до «вигоряння».
З одного боку швидко «вигоряють» гуманісти і ідеалісти, готові завжди прийти на допомогу, простягнути руку, підставити плече. Фанатики – люди, одержимі сверхидеями, сверхцелями, сверхидеалами – теж хороше паливо для синдрому. Це люди «теплого полюса». На іншому полюсі – люди, емоційно холодні, як у спілкуванні, так і в роботі. Сильно переймаються тільки з-за власних невдач: інтенсивність переживань і негатив просто зашкалюють.

Рольовий. Неправильне розподіл ролей. Припустимо, передбачається, що колектив працює в одній упряжці, і результат буде залежати від чітко організованої командної роботи співробітників. Але ніхто чітко не прописав розподіл навантаження і рівень відповідальності кожного. В результаті один «працює за трьох», а інший «дурня валяє». Але і той, хто «оре», і той, хто «зволікає» мають однакову зарплату. Трудяга, який не одержує по заслугах, поступово втрачає мотивацію, розвивається так званий синдром вигорання на роботі.

Організаційний. З одного боку – існування потужного психоемоційного напруження у злагодженому колективі. На його тлі йде робочий процес: спілкування, отримання і переробка інформації, вирішення проблем. І все це посилюється тим, що співробітники заряджаються і заражаються один від одного надмірними емоціями. З іншого боку – психотравмирующая атмосфера на роботі. Конфліктні ситуації всередині колективу, погані відносини з начальством. Організація нікудишня, погане планування трудового процесу, ненормований робочий день та мізерна оплата за значні переробки.

Причини і поступовий розвиток синдрому

Причини для появи емоційного вигоряння зазвичай виникають від того, що або ми самі, або щось ззовні психологічно тисне на нас і не дає часу на «тайм-аут»:

Тиск зсередини. Сильна емоційна напруга, будь вона зі знаком «плюс» чи «мінус», яка сильно розтягнута в часі, що призводить до виснаження емоційних ресурсів. Це область особистого простору, і причини виснаження можуть носити індивідуальні риси.

Тиск ззовні, або вимоги суспільних норм. Перевантаження на роботі, вимоги дотримуватися суспільні норми. Прагнення відповідати модним тенденціям: стиль і рівень життя, звичка відпочивати на дорогих курортах, плаття «від кутюр».

Сидром розвивається поступово:

Попередження та застереження: заглибленість у роботу з головою, нехтування власними потребами і відмова від спілкування. Наслідки цього – втома, безсоння, розгубленість.

Часткове самоусунення: небажання робити свою справу, негативне чи байдуже ставлення до людей, втрата життєвих орієнтирів.

Наростання негативних емоцій: апатія, депресія, агресивність, конфліктність.

Деструкція: зниження інтелекту, втрата мотивації, байдужість до всього

Порушення в психосоматичної сфері: безсоння, гіпертонія, серцебиття, остеохондрози, збої в травній системі.

Втрата сенсу існування і ірраціональні почуття.

Хто ризикує більше за інших?

В наш час згоряють всі, незважаючи на приналежність до професії. Емоційне вигорання властиво таких професіях і групам громадян:

Лікарі, соціальні працівники, педагоги, волонтери, тобто всі ті, кому за родом діяльності доводилося тісно спілкуватися з соціумом.

Трудоголіки, збурені метою: встигнути зробити якомога більше за термін, як можна менший.

Письменники, яким «не пишеться», композитори, яким «не вигадується».

Матері, готові їхати на лісоповал, лише б хоч ненадовго відпочити від своїх крикливих немовлят. Емоційне вигорання особливо властиво для мами, яка виховує дитину сама.

Люди, які виховують «особливих» дітей. Догляд за дітьми з синдромом Дауна, дітьми-аутистами – це розтягнутий на довгі роки неминущий і непрохідний стрес. Взагалі діти з орфа (рідкими) захворюваннями – сильні стресори в сім’ї.

Ті, хто доглядає за «лежачими» хворими. Це колосальний труд, який вимагає від людини постійної витримки, терпіння, смирення та самовідданості.

Люди, які йдуть на роботу, як на ешафот.

Лікарі в групі ризику

Не так давно вважалося, що синдром емоційного вигорання — це винятковий привілей медичних працівників. Пояснювалося це так:

професія лікаря вимагає від людини постійного душевного участі і тепла, співпереживання, жалю, симпатії до пацієнтів;
поряд з цим – усвідомлення величезної відповідальності за здоров’я і життя пацієнтів;
ймовірність здійснення трагічної помилки під час операції, або постановки діагнозу;
хронічне нервове напруження;
важкий вибір, який доводиться робити (розділяти, чи ні сіамських близнюків, ризикувати, роблячи хворому складну операцію, або дати йому спокійно померти на столі);
непомірні навантаження під час епідемій та масових катастроф.

Легке вигорання

Найбільш невинно виглядає вигорання на рівні реакцій, так зване «легке вигорання» Воно характерне тим, що має короткий час впливу і проходить у міру того, як зникають причини, якими було викликано.

У «легкому» вигорали, напевно, всі хоч раз за своє життя. Таке емоційне виснаження може бути викликане такими причинами:

душевний, або матеріальний криза;
раптовий «цейтнот на роботі, зажадав віддачі всіх емоційних і фізичних ресурсів;
догляд за грудним немовлям, який заливається криком по 10 годин на добу;
підготовка до іспиту, доленосного співбесіди, або робота над складним проектом.

Природа розрахувала так, щоб ми були готові до таких випробувань, при цьому не повинна відбуватися поломка в організмі. Але вона трапляється, якщо те, чим займається людина, призводить до перенапруження нервової системи.

Здавалося б пора б уже й відпочити, а ситуація, що потребує нашого втручання, не дозволяється, залишаючи нас у постійному очікуванні, підвищеної готовності та напрузі.

Тоді і обрушуються всі симптоми «вигорання», або, просто кажучи – стресу. Але, нарешті, проблема вирішена. Тепер можна згадати про себе: всмак відіспатися, сходити в басейн, вибратися на природу, або взагалі взяти відпустку. Організм відпочив, відновився – симптоми «вигорання» зникли без сліду.

Вниз по сходах вигорання

Згідно Фрейндебергеру, існує шкала вигорання, до якої людини послідовно ведуть 12 сходинок:

Ступінь перша – це ентузіазм (я все зможу, все здолаю), який відсуває на задвірки власні потреби людини задля досягнення поставленої мети. Одержимість виливається в те, що поступово у нього не залишається вільного часу ні для себе, ні для інших. Вже на цій сходинці навіть дзвінок телефону – привід для роздратування і безсилого гніву (знову відволікають!).

Ще повно «пороху в порохівницях», висока мотивація, але людина явно переоцінює свої сили і нехтує потребами у відпочинку і розслаблення.

На цьому рівні особистість намагається закрити очі на зростаюче неблагополуччя в родині та колективі. Спочатку спрацьовує метод свідомого «витіснення» неприємних моментів, а потім ці моменти він вже просто не помічає. «Вигорающий» несвідомо ігнорує проблеми, що виникають.

Людина не може провести розмежувальну рису між собою і своєю роботою. Надзавдання розчиняє особистість у його ж цілі і перетворює людини на біоробота – виконавця необхідних функцій.

Задоволення від своєї діяльності пропадає інтерес до неї різко падає, результативність все гірше.

В наявності всі ознаки хронічної втоми: почуття безсилля, порушення сну (безсоння змінюється болючою сонливістю). Людина намагається відгородитися від світу, виражає антисоціальні думки, втрачає здатність до співпереживання та співчуття.

Колишній ентузіаст повністю виснажений, пригнічений, апатичний. Для нього важка робота – підтримувати соціальні контакти.

Втрата сенсу життя, повний вакуум всередині. Самооцінка стрімко падає. Одне бажання – самоусунутися від усіх обов’язків і відносин.

Загальна відраза до життя, провал в депресію.

Криза: нервові зриви без жодного приводу, приєднання фізичних страждань, втрата працездатності.

Точка неповернення. Сніговий ком фізичних і емоційних проблем викликає серйозні хвороби. Спроби впоратися з цим станом за допомогою алкоголю, наркотиків або обжерливості погіршують картину. На цій щаблі потрібна термінова допомога грамотних фахівців, але людина за нею не звертається.

Називається: «допригался». Пацієнт хворий: йому потрібна допомога лікарів, психіатрів, оскільки сам зі своїм станом він вже не впорається. На цій щаблі приходять думки про самогубство. Деякі навіть намагаються втілити їх у життя»

Горимо на заході, горимо на світанку…

Згоріти на стадії розлади – це вже заробити хронічний стан емоційного вигорання. Сукупність всіх трьох симптомів змушує говорити про синдром «вигорання». Ланки, з яких складається синдром:

Емоційне виснаження: болісний стан, чимось нагадує симптоми шизофренії. Людина потерпає від емоційного нестями. Всі переживання втрачають чинність, забарвлення і значення. Якщо він ще і здатний на якісь емоції, то тільки на ті, які мають негативний баланс.

Цинічність у ставленні до людей. Негативні почуття і відкидання тих, до кого ще вчора мало відношення любовно-турботливу забарвлення. На місці живої людини тепер бачиться просто надокучливий об’єкт, що вимагає уваги.

Впевненість у власній некомпетентності, у згасанні професійних навичок, відчуття, що більше він ні на що не здатний, і «немає світла в кінці тунелю».

Діагностика РЕВ

При діагностуванні синдрому емоційного вигоряння традиційно користуються наступними методами і тестами:

біографічний: з його допомогою можна простежити весь шлях по життю, кризові моменти, основні фактори формування особистості;
метод тестів і опитувань: невеликий іспит, що дозволяє виявити наявність або відсутність синдрому;
метод спостереження: піддослідний не підозрює про те, що за ним спостерігають, тому зберігає звичний ритм життя, на підставі спостереження робиться висновок про тих, чи інших симптомів стресу;
метод експерименту: штучно створюється ситуація, здатна спровокувати у хворого симптоми «вигорання»;
метод «Маслач — Джексон»: американська система визначення ступеня вигоряння у професійному плані, проводиться за допомогою опитувальника.

Метод Бойко

Методика Бойко – це опитувальник з 84 тверджень, на які досліджуваний може відповісти тільки «так» або «ні», з цього можна укласти, на якій фазі емоційного вигорання знаходиться людина. Існує 3 фази, для кожної з яких визначені основні ознаки емоційного виснаження.

Фаза «Напруга»

Для неї провідними симптомами вигорання є:

багаторазове прокручування в голові негативних думок;
невдоволення собою і своїми досягненнями;
відчуття, що ти уперся в глухий кут, загнаний у пастку;
почуття тривоги, паніка і депресія.

Фаза «Резистенція»

Її головні симптоми:

сильна реакція на слабкий подразник;
втрата моральних орієнтирів;
скнарість у прояві емоцій;
спроби скоротити коло своїх професійних обов’язків.

Фаза «Виснаження»

Характерні прояви:

беземоційність;
спроби самоусунутися при будь-яких проявах емоцій;
відстороненість від світу;
порушення психосоматики та вегетативної нервової регуляції.

Після проходження тесту спеціально розробленою системою підрахунку балів можна визначити:

ступінь вираженості симптому у фазі вигорання (несложившийся, складається, що склався, домінуючий);
стадію формування самої фази (не сформована в процесі формування, сформувалася).

Пройдіть тест Бойко на емоційне вигорання прямо зараз!

Порятунок вигоряючого – справа рук самого палахкотіння

Буває так, що дві людини роблять одну й ту ж роботу, витрачають на неї однакову кількість часу і сил. Але у одних поступово настає синдром вигорання, а в інших – ні. У чому причина?

Сенс життя і просування по кар’єрних сходах – різні речі. Ті, чиє життя наповнене сенсом і істинними цінностями, що не схильні до стресів.

А найуспішніший бізнесмен може тяжко страждати від синдрому емоційного вигорання з-за того, що заробляння грошей не може підмінити собою сенс життя і справжні радості буття.

Коротко можна сказати так: якщо те, чим ви займаєтеся, приносить вам радість, відчуття щастя і наповненості життя – вигорання на роботі вам не загрожує. Зацікавленість у своїй справі, почуття задоволення, радості не дає разбушеваться «вигорання».

Якщо просто «тягнути лямку», відкладаючи «справжнє» життя на потім, то стресів не уникнути.

Візьміть на озброєння декілька порад:

Зрозумійте свої мотиви. Переконайтеся, що справа, якою ви займаєтеся, є для вас сенсом життя.

Перевірте свої відчуття. Чи ви відчуваєте радість від своїх занять, вважаєте їх корисними, наповнюють вони ваше життя позитивною енергією?

Необхідна профілактика, яка доступна кожному, при перших симптомах емоційного вигоряння:

Потрібно зняти напруженість: для цього існує море методик, практик і ефективних груп психологічної розвантаження.

Метод «зигзага»: негайно припиніть займатися тим, чим займаєтеся в цю хвилину, зійдіть зі стежки і поверніть у бік. Наприклад: встаньте з-за столу і гарненько, до поту прогуляйтеся по вулиці годинки 2-3. Різка зміна діяльності добре тонізує, освіжає голову і насичує позитивом.

Розвантажити себе від справ: «робота – не вовк». Дотримуйтесь час від часу цієї народної доктрині. Навчіться робити паузи і розподіляти справи по часу та міру необхідності.

Розділити з кимось свої обов’язки. Перекиньте з вашого «воза» дещо в сусідній, якщо возій не проти. Не треба думати, що «якщо не я, то хто ж?» Історія довела: незамінних немає.

Робити ставки на реальні проекти і «забивати» на явні прожекти. Простіше кажучи: «Бери ношу по собі, щоб не падати при ходьбі».

Взяти вихідний, або відпустку, вибрати хороший санаторій, або розбити штурмову намет у горах (кому що більше подобається).

Від душі відіспатися: уві сні організм самоизлечивается, а психіка міцнішає.

Поміняти роботу. Це, звичайно, складніше, чим змінити шкарпетки. Але в пікової ситуації не бійтеся взяти нову висоту.

Переглянути стиль життя: активні рухи на свіжому повітрі можуть повернути мало не з того світу. А життя, що проводиться, сидячи на п’ятій точці, змушує самоотравляться надлишковим виділенням «гормонами стресу».

Як боротися з емоційним вигорянням:

Коли кликати на допомогу?

Коли саморуйнування особистості досягло свого піку, самодопомога вже виключається. Порятунок може прийти тільки ззовні. Як правило, родичі «занедужившего» звертаються до психіатрів, психологів, психотерапевтів.

Поряд з сеансами психотерапії призначаються медикаментозні засоби: це препарати групи антидепресантів, транквілізаторів та нейролептиків.

Несерйозність РЕВ – тільки здається. Насправді психоемоційне вигорання має грізні ускладнення для фізичного і психічного здоров’я. Оскільки язик йде про поломки в системі вищої нервової діяльності, яка « у відповіді за все», то синдром вигоряння призводить до порушень у всіх органах і системах.

Емоційний криза і нервовий збій викликає збої в:

серцево-судинної системи;
ендокринної;
імунної;
вегетосудинної;
шлунково-кишковому тракті;
психоемоційній сфері.

Самі сумні випадки закінчуються важкими депресіями, смертельними захворюваннями. Нерідко спроби позбутися нестерпн