Охарактеризуйте синдром емоційного вигорання як соціальний феномен

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил». Термін «професійне вигорання» з´явився у літературі з психології у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з пацієнтами, клієнтами і постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Нині цей термін має вже діагностичний статус «Z 73.0 Вигорання, стан життєвого виснаження» у Міжнародному статистичному класифікаторі захворювань та проблем, пов’язаних зі здоров’ям (International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems 10th Revision (ICD-10)-2015-WHO Version for; 2015).

На даний час не існує однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні. Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження.

Цей синдром зазвичай розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі із супутньою при цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. Цей стан виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. По суті – це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому – стадія виснаження (Hans Hugo Bruno Selye).

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння. Сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Людина може легко розгніватися, дратуватися, почувати себе виснаженою та бути налаштованою надзвичайно негативно до всіх подій.

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Аналізуючи пройдений життєвий шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс.

В деяких дослідженнях прослідковується, взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками. Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, як необхідність демонстрації чисто чоловічих якостей (сила, відвага). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі навантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про зв’язок між рівнем освіти і вигоранням. Люди з більш високим рівнем освіти висувають до себе завищені вимоги, вважають, що не можуть реалізувати свої можливості (людина посідає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася).

Синдром вигорання характеризується певними симптомами.

Психофізичні симптоми:

відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
відчуття емоційного і фізичного виснаження;
зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища;
загальна асенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння;
постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
підвищена дратівливість на незначні події;
часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
керівникові важко ухвалювати рішення;відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками Christina Maslach та Susan E. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як Cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності, а в інших зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших, тощо.

Відповідно до цієї моделі рівень професійного вигорання можна визначити за опитувальником (Практикум по психологии менеджемента и профессиональной деятельности / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой, В.М. Снеткова. — СПб.; Речь, 2001. – С. 276-282.):

Я почуваю себе емоційно виснаженим.
Наприкінці робочого дня я почуваю себе як вичавлений лимон.
Я почуваю себе втомленим, коли прокидаюся вранці і мушу іти на роботу.
Я добре розумію, що відчувають мої колеги і пацієнти, та використовую це в інтересах справи.
Я спілкуюся зі своїми колегами формально, без зайвих емоцій, намагаюсь звести спілкування до мінімуму.
Я почуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.
Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.
Я відчуваю апатію і пригніченість.
Я можу позитивно впливати на продуктивність роботи моїх колег.
Останнім часом я став більш черствим, нечутливим у ставленні до тих з ким працюю.
Зазвичай люди, які мене оточують, багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони швидше втомлюють, ніж радують мене.
У мене багато планів на майбутнє, і я вірю у їх здійснення.
У мене дедалі більше життєвих розчарувань.
Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.
Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими моїми колегами.
Мені хочеться усамітнитися та відпочити від усього і усіх.
Я можу легко створити атмосферу доброзичливості у процесі спілкування з колегами і пацієнтами.
Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їхнього статусу й характеру
Я багато встигаю зробити.
Я почуваю себе на межі можливостей.
Я багато чого ще зможу досягти у житті.
Іноді пацієнти й колеги перекладають на мене тягар своїх проблем.

«Ніколи» – 0 балів.
«Дуже рідко» – 1 бал.
«Рідко» – 2 бали.
«Іноді» – 3 бали.
«Часто» – 4 бали.
«Дуже часто» – 5 балів.
«Завжди» – 6 балів.

Підраховуються бали за трьома шкалами:

Емоційне виснаження: 1, 2, 3, 6, 8, 13, 14, 16, 20.
Деперсоналізація: 5, 10, 11, 15, 22.
Редукція особистих досягнень: 4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21.

Рівні вигорання:

Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
Емоційне виснаження	0-16	17-26	27 і більше
Деперсоналізація	0-6	7-12	13 і більше
Редукція особистих досягнень	39 і більше	38-32	31-0

Далі буде.

Источник

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) являє собою довгострокову стресову реакцію, що виникає як відповідь на тривале перебування людини в стані професійного стресу. РЕВ – це процес поступової втрати когнітивної, емоційної і фізичної енергії, який проявляється в симптомах особистої відстороненості, зниження задоволення від виконаної роботи, емоційного і розумового виснаження, а також фізичної втоми.

Перші роботи, присвячені проблематиці синдрому емоційного вигорання, з’явилися в США. Американський психіатр X. Фрейденбергер (1974) представив опис феномена «вигорання» ( burnout ), характеризуючи психологічний стан фахівців допомагають професій. Соціальний психолог К. Маслач (1976) пояснювала це стан як синдром емоційного та фізичного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння, співчуття по відношенню до клієнтів (пацієнтам). Вона відзначала, що РЕВ – це не втрата творчого потенціалу і не реакція фахівця на нудьгу, а емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу [1] .

Інше розуміння синдрому емоційного (психічного) вигорання пропонує Н. В. Гришина. Вона пише, оскаржуючи назва книги К. Маслач «Burnout. The Cost of caring »(« Вигорання. Плата за співчуття »), що РЕВ – це своєрідна плата не за співчуття, а за свої нереалізовані очікування. Формування синдрому емоційного вигорання, сприяє втрата сенсу діяльності, знецінення своїх зусиль [2] .

Науковий і практичний інтерес до проблеми РЕВ обумовлений тим, що це психічний стан безпосередньо пов’язано зі здоров’ям і самопочуттям працівників, ефективністю їх праці, емоційним кліматом, стабільністю організації (установи) [3] . В даний час РЕВ включений до Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10) йод номером Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

Один з найбільш відомих дослідників стресу Р. Лазарус розділяє фізіологічний і психічний (емоційний) стрес [4] . З точки зору вітчизняного дослідника В. В. Бойко, РЕВ – це вироблений людиною механізм психологічного захисту організму, виражений у формі часткового або повного виключення емоцій як реакція на певні психотравмуючі, стресові події [5] . Стресостійкість є індивідуальною психологічну особливість, яка полягає в специфічній взаємозв’язку різнорівневих властивостей інтегральної індивідуальності, що забезпечує біологічний, фізіологічний і психологічний гомеостаз системи і сприяє оптимальному взаємодії суб’єкта з навколишнім середовищем в різних умовах життєдіяльності [6] .

Багато дослідників поділяють симптоми емоційного вигорання на фізичні, психологічні та поведінкові. Фізичні симптоми РЕВ можуть проявлятися в втоми, частих головних болях, вегетативних порушеннях, безсонні, розладах шлунково-кишкового тракту і т.п. Поведінкові і психологічні симптоми виражаються в почуттях неусвідомленого занепокоєння, нудьги, розчарування, образи, провини, проявляються гнів, дратівливість, підозрілість, людина стає ригідні, нездатним приймати рішення. Суб’єктивно робота сприймається все більш важкою, формуються загальні негативні життєві установки, іноді зловживання алкоголем і (або) наркотичними речовинами.

На сьогоднішній день різні дослідники виділяють близько 100 симптомів, які є своєрідними маркерами, сигналами розвитку синдрому емоційного вигорання. Перерахуємо деякі з них:

• зниження мотивації до роботи;
• різко зростаюча незадоволеність професією і роботою;
• втрата концентрації і збільшення числа помилок;
• зростаюча недбалість у взаємодії з клієнтами (пацієнтами);
• зниження очікувань;
• порушення крайніх термінів робіт і збільшення невиконаних зобов’язань;
• пошук виправдань замість рішень;
• конфлікти на робочому місці;
• хронічна втома;
• дратівливість, нервозність, неспокій;
• дистанціювання від колег і клієнтів (пацієнтів).

Совладаніе (копінг, від англ, to смітті – перемагати, долати) – поведінка людини і психічні процеси, спрямовані на переживання кризових або стресових ситуацій і подолання цих загроз. Р. Лазарус зазначає, що збирає є когнітивні і поведінкові зусилля, спрямовані на управління специфічними зовнішніми або внутрішніми вимогами (і конфліктами між ними), які перевищують особистісні ресурси особистості [7] .

З точки зору В. С. Мерліна, пристосування особистості до діяльності – це стан динамічного нестійкої рівноваги, постійно порушує в процесі діяльності. Тривала дезінтеграція особистості являє собою психологічний конфлікт і проявляється в загостренні дотеперішніх або появі нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості. На думку В. С. Мерліна, в конфлікті відбувається розвиток особистості, змінюються колишні і формуються нові відносини особистості, трансформується структура особистості. Також В. С. Мерлін відзначав, що психологічний конфлікт є необхідною формою розвитку самосвідомості [8] .

Сучасними дослідниками було доведено, що «чим вище творчий потенціал особистості, креативність, позитивне самосприйняття, тим менше ризик вигоряння, і, навпаки, при зниженні власної самоцінності, здатність до саморозвитку і творчості в діяльності підвищується рівень емоційного вигоряння психолога і внутрішньої конфліктності особистості» [ 9][9] .

Проживаючи кризи професійного становлення в продуктивному варіанті, людина виходить на новий рівень професіоналізму, знаходить більш високий рівень професійної компетентності.

Источник

Чаплак Я.В., Коновчук Н.С.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Симптоми емоційного вигорання

Фахівці, які працюють
у сфері «людина-людина» рано чи пізно відчувають на собі прояв «синдрому емоційного вигорання». Синдром «емоційного
вигорання» все ще належить до маловивчених феноменів особистісної деформації та
являє собою багатоаспектний конструкт, набір негативних психологічних
переживань, пов’язаних із тривалими й інтенсивними міжособистісними взаємодіями
з високою емоційною насиченістю або когнітивною складністю, а отже, можна
сказати, що ключову роль у виникненні
синдрому “вигорання” відіграють емоційно ускладнені або напружені
стосунки в системі “людина-людина” .

Існують різні
визначення «вигорання», однак у найбільш загальному вигляді воно розглядається
як відповідна реакція на тривалі професійні стреси міжособистісних комунікацій,
що включає в себе три компоненти: емоційне виснаження, деперсоналізацію й
редукцію персональних досягнень.

Необхідно зазначити, що емоційне вигорання
є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки і має свої
симптоми. На сьогоднішній день дослідниками виділено понад 100 таких симптомів.

Проаналізувавши
наявні публікації, бачимо, що дослідженням симптомів емоційного вигорання
займалось багато зарубіжних та вітчизняних дослідників, зокрема серед них можна
виділити: H.G.Freudenberg, Н.Kuunarpuu, Б.Пелман та Є.Хартман, Е.Maher, К.Маслач, С.Джексон, В.В.Бойко, Н.Є.Водоп’янова,
О.С.Старченкова, А.К.Маркова, Н.В.Гришина, В.Е.Орел, Т.Н.Ронгинская та інші.

Отже, Б.Пелман та Є.Хартман,
узагальнивши численні визначення зазначеного поняття, виокремили його основні симптоми:
емоційне та фізичне знесилення, деперсоналізація, знижена робоча
продуктивність[5].

Згодом, Е.Maher
(1983) у своєму огляді розширює перелік симптомів «емоційного згоряння» [4]:

1) втома, стомлення,
виснаження;

2) психосоматичне
нездужання;

3) порушення сну;

4) негативне
ставлення до клієнтів;

5) негативне відношення до своєї роботи;

6) убогість репертуару робочих дій;

7) зловживання
хімічними агентами (кава, тютюном, алкоголем, наркотиками, ліками);

8) переїдання або відсутність апетиту;

9) негативна Я-Концепція;

10) агресивні почуття (дратівливість,
тривожність, напруженість, занепокоєння, схвильованість, гнів);

11) поганий настрій й пов’язані з ними емоції:
цинізм, песимізм, почуття безнадійності, апатія, депресія, почуття
безглуздості;

12) переживання почуття провини. Н. Kuunarpuu
(1984) називає останні три симптоми «руйнуючими», а інші – їхніми наслідками. К. Кондо
визначає «burnout» як
дезадаптованість до робочого
місця через надмірне
робоче навантаження і неадекватні
міжособистісні стосунки.

Бойко
до таких симптомів відносить наступні[1]:

1) симптом «незадоволеності собою»;

2) симптом «загнаності у клітку»;

3) симптом «редукція професійних обов’язків;

4) симптом «емоційна відчуженість»;

5) симптом «особистісна відстороненість
/деперсоналізація» .

Дослідники називають п’ять ключових груп симптомів,
характерних для синдрому емоційного вигорання
[3].

1. Фізичні симптоми
(фізична втома, виснаження; зміна ваги; безсоння; поганий загальний стан
здоров’я, неритмічне дихання, нудота, запаморочення тощо; підвищення
артеріального тиску; виразки й запальні захворювання шкіри; хвороби
серцево-судинної системи).

2. Емоційні симптоми
(брак емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті;
байдужність; відчуття безпорадності і безнадії; агресивність, дратівливість;
тривожність, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися;
депресія, почуття провини; істерія; втрата ідеалів, професійних перспектив;
збільшення деперсоналізації; почуття самотності).

3. Поведінкові
симптоми: під час навчання з’являється втома; байдужність до харчування; мале
фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні
випадки – падіння, травми, аварії тощо; імпульсивна емоційна поведінка.

4. Інтелектуальні
симптоми (зниження інтересу до нових теорій та ідей у навчанні, до
альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, втрата
інтересу до життя; більша схильність до шаблону, ніж до творчого підходу;
байдужність до нововведень; мала участь чи відмова від участі в розвиваючих
експериментах; формальне виконання роботи).

5. Соціальні симптоми
(низька соціальна активність; зниження інтересу до дозвілля, захоплень;
обмеження соціальних контактів; відчуття ізоляції, нерозуміння інших; відчуття
браку підтримки з боку родини, друзів, колег.

Таким чином, синдром
емоційного вигорання характеризується поєднанням симптомів порушення у
психічній, соматичній і соціальній сферах життя.

Проте, найпоширенішою класифікацією симптомів
є їх поділ на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і
поведінкові.

1.
До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться такі, як [1;2;5]:

• відчуття постійної втоми, яка не проходить, не
тільки вечорами, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втоми);

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності на
зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни
або реакції страху на небезпечну ситуацію);

• загальна астенізація (слабкість, зниження
активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

• часті безпричинні головні болі; постійні
розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата або
різке збільшення ваги;

• повне або часткове
безсоння (швидке засипання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4
години ранку або, навпаки, нездатність
заснути увечері до 2-3 години ночі і “важке” пробудження вранці, коли
потрібно вставати на роботу);

• постійний загальмований, сонливий стан і
бажання спати протягом всього дня;

• задуха
або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

• помітне зниження
зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і
дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів;

• можливо, професійне вигорання є однією з причин
зниження тривалості життя на Україні, особливо у чоловіків.

2.
До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться
такі неприємні відчуття і реакції, як:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія
(знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні
події;

• часті нервові “зриви” (спалахи
невмотивованого гніву або відмова від спілкування, “відхід в себе”);

• постійне переживання негативних емоцій, для
яких в зовнішній ситуації причин немає (відчуття провини, образи, підозрілості, сорому, скутості);

• відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної
тривожності (відчуття, що “щось не так, як треба”);

• відчуття гіпервідповідальності і постійне
відчуття страху, що “не вийде” або людина “не справиться”;

• загальна негативна установка на життєві і
професійні перспективи (за типом “Як не старайся, все одно нічого не
вийде”).

3.
До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні
вчинки і форми поведінки працівника:

• відчуття, що робота стає все важчою, а виконувати її – все важче;

• співробітник помітно міняє свій робочий режим
дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на
роботу і рано йде);

• незалежно від об’єктивної необхідності
працівник постійно бере роботу додому, але удома її не робить;

• керівник
відмовляється від ухвалення рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі
та іншим;

• відчуття даремності, невіра в поліпшення,
зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і
“застрявання” на дрібних деталях; не відповідна службовим вимогам
витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не
усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

• дистанційованість від співробітників і клієнтів,
підвищення неадекватної критичності;

• зловживання алкоголем, різке зростання
викурених за день сигарет, застосування наркотичних засобів.

Отже, “емоційне
вигорання” – це комбінація цілого ряду взаємопов’язаних між собою
симптомів, проте, на даний момент часу, не існує єдиної точки зору на симптоми емоційного
вигорання. Потрібно зазначити, що симптоми, які включає синдром емоційного
вигорання, всі не проявляються одночасно, оскільки існують індивідуальні
варіації і індивідуальна ситуація професійного розвитку може посилювати або
згладжувати їх вплив.

Використана література:

1. Бойко В.В. Энергия эмоций. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер,
2004. – 474 с.

2. Водопьянова Н.Е.,
Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. – СПб.:
Питер, 2005. – 336 с.

3. Малец Л. Внимание:
„выгорание”//Персонал. – 2000. – № 2. – С. 99 – 102.

4. Хорошкина Елена Профессиональное “выгорание” специалистов//
Отдел Кадров. – 2005. -№5. – С.3-5

5.
Психология
менеджмента: Учебник для вузов/Под ред. Г.С.Никифорова. – СПб.: Питер, 2004.
– 639 с.

Источник