Синдром емоційного та професійного вигорання

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил». Термін «професійне вигорання» з´явився у літературі з психології у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з пацієнтами, клієнтами і постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Нині цей термін має вже діагностичний статус «Z 73.0 Вигорання, стан життєвого виснаження» у Міжнародному статистичному класифікаторі захворювань та проблем, пов’язаних зі здоров’ям (International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems 10th Revision (ICD-10)-2015-WHO Version for; 2015).

На даний час не існує однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні. Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження.

Цей синдром зазвичай розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі із супутньою при цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. Цей стан виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. По суті – це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому – стадія виснаження (Hans Hugo Bruno Selye).

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння. Сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Людина може легко розгніватися, дратуватися, почувати себе виснаженою та бути налаштованою надзвичайно негативно до всіх подій.

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Аналізуючи пройдений життєвий шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс.

В деяких дослідженнях прослідковується, взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками. Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, як необхідність демонстрації чисто чоловічих якостей (сила, відвага). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі навантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про зв’язок між рівнем освіти і вигоранням. Люди з більш високим рівнем освіти висувають до себе завищені вимоги, вважають, що не можуть реалізувати свої можливості (людина посідає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася).

Синдром вигорання характеризується певними симптомами.

Психофізичні симптоми:

відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
відчуття емоційного і фізичного виснаження;
зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища;
загальна асенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння;
постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
підвищена дратівливість на незначні події;
часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
керівникові важко ухвалювати рішення;відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками Christina Maslach та Susan E. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як Cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності, а в інших зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших, тощо.

Відповідно до цієї моделі рівень професійного вигорання можна визначити за опитувальником (Практикум по психологии менеджемента и профессиональной деятельности / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой, В.М. Снеткова. — СПб.; Речь, 2001. – С. 276-282.):

Я почуваю себе емоційно виснаженим.
Наприкінці робочого дня я почуваю себе як вичавлений лимон.
Я почуваю себе втомленим, коли прокидаюся вранці і мушу іти на роботу.
Я добре розумію, що відчувають мої колеги і пацієнти, та використовую це в інтересах справи.
Я спілкуюся зі своїми колегами формально, без зайвих емоцій, намагаюсь звести спілкування до мінімуму.
Я почуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.
Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.
Я відчуваю апатію і пригніченість.
Я можу позитивно впливати на продуктивність роботи моїх колег.
Останнім часом я став більш черствим, нечутливим у ставленні до тих з ким працюю.
Зазвичай люди, які мене оточують, багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони швидше втомлюють, ніж радують мене.
У мене багато планів на майбутнє, і я вірю у їх здійснення.
У мене дедалі більше життєвих розчарувань.
Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.
Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими моїми колегами.
Мені хочеться усамітнитися та відпочити від усього і усіх.
Я можу легко створити атмосферу доброзичливості у процесі спілкування з колегами і пацієнтами.
Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їхнього статусу й характеру
Я багато встигаю зробити.
Я почуваю себе на межі можливостей.
Я багато чого ще зможу досягти у житті.
Іноді пацієнти й колеги перекладають на мене тягар своїх проблем.

«Ніколи» – 0 балів.
«Дуже рідко» – 1 бал.
«Рідко» – 2 бали.
«Іноді» – 3 бали.
«Часто» – 4 бали.
«Дуже часто» – 5 балів.
«Завжди» – 6 балів.

Підраховуються бали за трьома шкалами:

Емоційне виснаження: 1, 2, 3, 6, 8, 13, 14, 16, 20.
Деперсоналізація: 5, 10, 11, 15, 22.
Редукція особистих досягнень: 4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21.

Рівні вигорання:

Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
Емоційне виснаження	0-16	17-26	27 і більше
Деперсоналізація	0-6	7-12	13 і більше
Редукція особистих досягнень	39 і більше	38-32	31-0

Далі буде.

Источник

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» (staff burnout syndrome) починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен у працівників психіатричної сфери і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил».

У 1977 році на щорічній конференції Американської психологічної асоціації термін «синдром емоційного вигорання» увійшов до наукового лексикону. З’явилося багато публікацій і досліджень стосовно проблеми емоційного вигорання серед медичних працівників. Для повсякденної діяльності медичних працівників характерним є високий рівень стресу, який вони відчувають доволі часто. Актуальність проблеми емоційного вигорання видно з наукових публікацій і досліджень, які значно зросли за останнє десятиріччя.

Згідно з визначенням ВООЗ (2001), «синдром вигорання (burnout syndrome) — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності (у багатьох випадках) та суїцидальної поведінки.

Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку».

При сучасному навантаженні медичних працівників і введенні в їх роботу нових програм і підходів проблемною є не те, що працівник емоційно вигорає, оскільки це є природний процес. Проблема полягає в тому, що лікарі, як правило, не вміють це вчасно помічати. Тому є дуже важливим визначення психодіагностичних прийомів оцінки рівня емоційного вигорання.Потрібне детальне визначення психологічних особливостей, структурних компонентів і функціональних механізмів вигорання та їх залежності від основних індивідуально-психологічних особливостей медичних працівників. Це надасть можливість людині своєчасно звернути увагу на глибину емоційного вигорання й мобілізувати внутрішні ресурси, а також застосувати профілактичні прийоми, вивчати себе, професійно і особистісно, розвиватися.Якщо медичний працівник протягом довгого часу займається професійною діяльністю, не відчуваючи свого особистого зв’язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності, не може їй дійсно віддатися, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, але й одержує . Як наслідок, розлад набуває характеру депресії.

Емоційне вигорання — це вид депресивної реакції, що виникає без травматизації й органічних порушень, а тільки лише через поступову втрату життєвих цінностей.

Наукове обґрунтування досліджень емоційного вигорання пов’язують з ім’ям американського психолога К. Маслач.

Модель професійного вигорання розглядається з позиції трьох складових:

емоційне виснаження;

деперсоналізація;

редукція особистісних досягнень

Емоційне виснаження проявляється психічною втомою, емоційним спустошенням, симптомами депресії. Спочатку спостерігається емоційне перенасичення, що супроводжується емоційними зривами, агресивними реакціями, спалахами гніву. Потім розвивається емоційне виснаження, втрачається інтерес до навколишньої реальності.

Деперсоналізація – знецінення (дегуманізація) міжособистісних стосунків, негативізм, цинічне ставлення до почуттів та переживань інших людей. Починають проявлятися негативні установки, зростає знеособленість та формальність контактів, виникають спалахи роздратування та конфліктні ситуації. Для всіх характеристик деперсоналізації важлива втрата емоційного компонента психічних процесів (втрата почуттів до близьких людей, зниження емпатії – чуйності, співпереживання).

Редукція особистісних досягнень характеризується зниженням професійної ефективності працівника, що може проявлятися в негативізмі щодо службових можливостей, в обмеженні обов’язків до соціального оточення, у зниженні відчуття значущості діяльності, що виконується. Яскраво виражене почуття власної неспроможності і некомпетентності.

Наявність цих складових спричинює професійну деформацію особистості, зниження якості життя і втрату сенсу існування.

Фактори, що провокують професійне вигорання (за Бойко В. В.):

1) зовнішні фактори – хронічно напружена емоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконання професійних функцій, неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності, психологічно складний контингент, з яким працює професіонал;

2) внутрішні фактори – схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтериорізація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, моральні дефекти та дезорганізація особистості.

У розвитку професійного вигорання важлива роль належить особистісним, ситуативним та професійним факторам.

Фактори ризику формування професійного вигорання:

Особистісні фактори: переживання несправедливості; хронічне переживання самотності; переживання соціальної незахищеності; переживання соціальної та міжособистісної ізоляції; неконструктивні моделі подолання стресу; висока мотивація влади та висока афіліація; трудоголізм, поведінка типу «А» (підвищений ризик серцево-судинних захворювань); Слабка Я-концепція, низька самооцінка; низька емпатія та соціальний інтелект; низька професійна мотивація; емоційна нестійкість, нереалістичні очікування.

Ситуативні вимоги: соціальне порівняння та оцінка оточуючих; несправедливість, нерівність стосунків; негативні взаємовідносини з колегами; «важкі» пацієнти, учні, партнери; відсутність згуртованості у колективі, низький рівень організаційної культури; конфлікти в організації та міжособистісні конфлікти; рольові конфлікти, рольова невизначеність; дефіцит адміністративної, дружньої, соціальної, професійної та інших видів підтримки; перенавантаження, недовантаження.

Професійні вимоги: когнітивно важкі комунікації; емоційно насичене ділове спілкування; необхідність постійного саморозвитку та підвищення професійної компетентності; адаптація до нових людей, професійних ситуацій; пошук нових рішень, високий рівень відповідальності; самоконтроль та вольові рішення; нецікава робота; бюрократизм і паперова робота; відсутність готових рішень, необхідність творчого пошуку.

Прояви професійного вигорання (за П. І. Сидоровим, А. Г. Соловйовим та І. А. Новіковим, 2007 р.):

1) Психофізіологічні:

відчуття постійної втоми, що не зникає навіть уранці після сну (симптом хронічної втоми);

відчуття емоційного та фізичного виснаження;

частий головний біль, що виникає без причини;

постійні розлади діяльності шлунково-кишкового тракту;

зниження сприйнятливості та реактивності щодо зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавлення на факт новизни та реакції страху на небезпечну ситуацію);

загальна астенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімічних показників крові та гормональних показників);

різка втрата або різке збільшення ваги;

повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з четвертої години ранку чи, навпаки, неможливість заснути до другої-третьої години ночі і тяжке пробудження вранці);

постійний загальмований, сонливий стан та бажання спати протягом дня;

задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

помітне зниження зовнішньої або внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху та дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів);

2) соціально-психологічні:

байдужість, нудьга, пасивність та депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

підвищена дратівливість у відповідь на незначні дрібні події;

часті нервові зриви (спалахи немотивованого гніву чи відмова від спілкування, занурення в себе);

постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причини відсутні (почуття провини, сорому, підозрілості, образи, скутості);

відчуття неспокою та підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);

гіпервідповідальність і постійний страх («не вийде» та «не справлюсь»);

загальна негативна установка щодо життєвих та професійних перспектив (за типом «як не старайся, все одно не вийде»).

3) поведінкові:

відчуття, що робота стає дедал складнішою, а її виконання – важчим;

працівник суттєво міняє свій режим дня (рано приходить на роботу та пізно йде з роботи);

незалежно від об’єктивної потреби працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не виконує;

керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для себе і оточуючих;

відчуття даремності, зневіра, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;

невиконання важливих, пріоритетних завдань та зосередження на дрібних деталях;

витрачання більшої частини робочого часу на виконання автоматичних та елементарних дій, що не усвідомлюється або мало усвідомлюється;

дистанціювання від співробітників, пацієнтів, підвищення неадекватної критичності;

зловживання алкоголем.

Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, треба зауважити, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом – у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання – це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього з’являється можливість внести зміни у свої стосунки та своє життя.

Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання, передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращення здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо сутності та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах.

Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці, яка передбачеає такі заходи:

засвоєння навичок боротьби зі стресом;

навчання технікам релаксації (прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація);

вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати «ні».

Таким чином, можна говорити про те, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності – й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їхньої особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.

Інформацію підготувала асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології, лікар-психіатр, психотерапевт Іванова Наталія Миколаївна

Источник