Синдром емоційного вигорання у вчителів
Фото: unsplash.com
26 листопада в Київському палаці дітей та юнацтва психолог, авторка книг «Чарівна паличка для батьків», «Де живе ангел», «Практичне дитинознавство» Світлана Ройз проведе супервізійні зустрічі з учителями. Педагоги зможуть поділитися з нею сокровенним і обговорити особисті та робочі питання — цькування, брак мотивації у дітей, професійне вигорання. «Освіторія» публікує поради Світлани Ройз, як зменшити психологічне навантаження і не вигоріти.
Британська статистика говорить нам: половина вчителів іде з професії протягом перших п’яти років роботи. Причин багато: працювати із сучасними дітьми непросто, батьки часто вимогливі й нетерплячі, система освіти постійно реформується, а керівництво чекає блискучих результатів негайно.
Багато вчителів скаржаться, що не встигають відновити сили навіть під час відпустки.
Поняття «синдром емоційного вигорання» увів американський психіатр Герберт Фрейденберг у 1974 році. Синдром проявляється дедалі більшим виснаженням внаслідок тривалого впливу стресів. Ми повинні розуміти, що це діагноз із певними симптомами і послідовністю процесів. Синдром емоційного вигорання може чатувати на всіх людей «супровідних» професій — вчителів, психологів, юристів, лікарів, управлінців, батьків — усіх, хто несе постійну відповідальність і ухвалює рішення, а також усіх, хто перебуває в постійній емоційній близькості з іншими людьми.
Ваш мозок радісно відгукується на фразу «Хочу на безлюдний острів»? Імовірно, вам теж не вдалося уникнути цього синдрому. Це як у відомому анекдоті, коли мати двох дітей прийшла до психотерапевта. Той питає: «Що вас до мене привело?» Жінка відповідає: «Я втомилася. Просто хочу полежати».
У вигорання є три фази. Інкубаційний період починається оптимістично: піднесений настрій, ейфорія, повна віддача справі.
Якщо це робота з людьми, то виникає або почуття всемогутності, або навпаки — бажання максимально дистанціюватися від людей.
Далі настає стенічний синдром — зникає почуття гумору, людина може стати дратівливою і реагувати агресивно там, де б раніше пожартувала чи адаптувалася до змін. Також ви можете відчути, що починаєте економити сили. Але в умовах браку ресурсу до нас, як правило, приходять несподівані ідеї, які допомагають економити сили, час, матеріали, кошти.
Друга фаза — астенічний синдром. Сили на злість вже немає. Ви можете відчути апатію, безсилля, часто плакати.
Фаза дезорганізації — тут може знадобитися супровід лікарів.
У роботі я часто стикаюся з тим, що в клієнтів є певна подвійність: з одного боку, вони хочуть бути наповненими і здоровими, з другого — є якась частина, якій вигідно перебувати в стані «бідолашечки». У психології є такий термін, уведений ще Фрейдом, — «вторинна вигода» від стану, від хвороби.
І перш ніж замислитися над тим, як накопичити сили і де їх брати, важливо зробити внутрішній вибір: «Я вибираю життя. Я вибираю реалізацію. Достаток. Щастя». Цей наш внутрішній намір часто допомагає «вибрати шлях».
У будь-якій кризовій ситуації в людини може простежуватися 4 реакції:
- міняти,
- прийняти,
- дратуватися (роздратування — це активно-агресивна реакція),
- нити і вимагати допомоги (пасивно-агресивна реакція).
Ми змінюємо свою реальність чи приймаємо існуючі обмеження, коли відчуваємо себе дорослими і беремо відповідальність за себе і свої прояви. Нити і дратуватися — це реакція нашої внутрішньої дитини, яка продовжує чекати порятунку і турботи.
Я вірю в притаманну людям дорослість і велич. Я вірю у велич вчителів. Зі стану внутрішньої малості ми чинимо малі справи і вибираємо «малі» реакції.
Я практично на кожній зустрічі з дорослими (вчителями, батьками, психологами) пропоную спробувати метафору: уявити себе величезним — розміром від землі до неба і широким, як океан. Відчути цю міць всередині. Можливо, проговорити: «Я дорослий. Я впораюсь».
Це той стан, у якому ми приходимо до дітей. Тоді вони можуть спертися на нашу силу, на нашу стійкість. Тоді вони впевнені в нашій авторитетності. Тоді нам не так страшно, якщо хтось кине краплю бруду — наш величезний океан здатен її розчинити.
Коли ми вигораємо — вимикаємо чутливість і перестаємо емпатувати.
Пропоную чудову думку від тренера Еви Рамболи, яка стала і моєю щоденною практикою: «Що я зроблю сьогодні для себе, щоб залишатися людиною, яка відчуває?»
Це можуть бути маленькі дії. А для того щоб ми могли засвоювати нову інформацію і перерозподіляти вже отриману, нам потрібно (точніше, це потрібно частині нашого мозку під назвою гіпокамп), як мінімум, дві хвилини тиші на день.
Коли ми починаємо вигорати, основне завдання — увімкнути «тумблер», що може дати нам емоційний ресурс. Для накопичення сил у нас є такі ресурси:
- Тілесний — фізична активність і тілесні відчуття;
- Аудіальний — музика або тиша;
- Візуальний — споглядання живих пейзажів або картин, перегляд кіно;
- Нюховий — приємні запахи;
- Смаковий — смачна їжа, солодощі;
- Відносини — теплі зустрічі зі світлими людьми, друзями;
- Інтелект — отримання нових знань;
- Інтуїція — медитації, духовні практики, молитви.
Зазвичай ми постійно використовуємо один-два канали. Є секрет: найбільше для нас енергії — у незадіяному каналі. Якщо під час семінару я використовую, в основному, канал мовлення, канал інтелекту, канал відносин, то відпочити можу в каналі тіла — прогулянки, танці, смак і… у мовчанні. Якщо ми задіємо невикористаний канал, то накопичуємо сили швидше.
Источник
К.психол.н
. Грицук О.В.
Горлівський
інститут іноземних мов Державного вищого навчального
закладу «Донбаський державний педагогічний університет», Україна
Психологічні чинники емоційного вигорАння вчителів
На сучасному етапі розвитку суспільства особливо актуальною є проблема синдрому емоційного вигорання вчителів. Це викликає необхідність розглянути приховані механізми професійної діяльності, що здатні призвести до того, що професіонали перестають справлятися зі своїми обов’язками, втрачають творчий настрій щодо предмету й продукту своєї праці. Існує достатньо велика кількість досліджень даної проблеми, проте інтегрованої, узагальненої, загальновизнаної моделі емоційного вигорання, підкріпленої систематичними науковими дослідженнями, дотепер не створено.
Аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел дозволив виділити три невід’ємні атрибути цього явища. По-перше, емоційне вигорання – захисна реакція на стресовий вплив. Зарубіжні дослідники характеризують його як психологічний стан здорових людей, які знаходяться в емоційно напруженій атмосфері при виконанні власних професійних обов’язків. По-друге, емоційне вигорання виникає в умовах інтенсивного спілкування. Воно виявляється як комунікативна втомленість, неможливість співпереживати. По-третє, вигорання характерне для соціальних професій, де суб’єкт діяльності постійно виявляється залученим у проблеми партнера, який відчуває емоційне неблагополуччя.
Симптоми емоційного вигорання вказують на риси тривалого стресу та психічного перевантаження, що призводять до повної дезінтеграції різних психічних сфер і, перш за все, емоційної. Емоційне вигорання має безпосередній зв’язок із психологічним стресом, а саме, виступає відповідною реакцією на тривалі стреси міжособистісних комунікацій.
Г. Сельє виділив три стадії стресу: тривога, резистентність (опір) та виснаження. При емоційному вигоранні виявляються ті ж самі стадії. Протягом першої стадії напругу створюють хронічна психоемоційна атмосфера, обстановка, що дестабілізує; підвищена відповідальність, складний контингент. Нервова напруга є передвісником та запускаючим механізмом у формуванні емоційного вигорання. Стадія резистентності характеризується тим, що індивід намагається захистити себе від неприємних вражень, прагне до психологічного комфорту, намагається знизити тиск зовнішніх обставин за допомогою засобів, що є в його розпорядженні. На стадії виснаження відбувається зниження психічних ресурсів, емоційного тонусу внаслідок того, що виявлений опір був неефективним. Емоційний захист у формі вигорання стає невід’ємним атрибутом особистості.
Особливою групою ризику з точки зору виникнення емоційного вигорання є вчителі. Вчителі – саме та категорія професіоналів, яка найбільш схильна до вигорання внаслідок специфіки професійної діяльності. До основних чинників, що обумовлюють вигорання педагогів, належать: щоденне психічне перевантаження, самовіддана допомога, висока відповідальність за учнів, дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальною винагородою, рольові конфлікти. Крім того, низька оплата праці з відносно низьким соціальним статусом вчителя також сприяють емоційному вигоранню.
Вченими було виявлено безліч чинників емоційного вигорання. В.Е.Орел поділяє їх на дві великі групи: індивідуальні та організаційні чинники. До групи організаційних чинників належать умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності. Дослідником особливий наголос у вивченні умов праці як чинників емоційного вигорання був зроблений на тимчасових параметрах діяльності та об’ємі роботи вчителів. Було доведено, що підвищене навантаження у професійній діяльності, наднормова праця, висока тривалість робочого дня, недостатня винагорода, грошова чи моральна, або її відсутність сприяють виникненню вигорання. Як наслідок, підвищується нервова напруга, що призводить до фрустрації, тривожності, емоційного спустошення як передумов психічних захворювань та емоційного вигорання.
Зміст праці вчителів як група чинників включає кількісні та якісні аспекти роботи з учнями: їхню кількість, ступінь глибини комунікаційного контакту. Велика кількість учнів у класі може призвести до недоліку елементарного контролю, що сприятиме вигоранню. Також педагогам часто доводиться мати справу з дітьми із соціально-неблагополучних сімей. Будь-яка критична ситуація з учнями, незалежно від її специфіки, негативно впливає на вчителів і може також стати чинником вигорання.
Аналіз взаємодії між соціально-психологічними відносинами педагогів до об’єкту їхньої праці можна провести у двох напрямах: позиції працівників по відношенню до учнів та особливостей поведінки самих учнів. Існує взаємозв’язок між цією характеристикою і вигоранням. Ця залежність може бути зумовлена специфікою самої діяльності. Так вчителі, що характеризуються наявністю опікаючої стратегії у взаємостосунках з учнями, а також ті, що не використовують репресивну й ситуативну тактики, демонструють високий рівень вигорання. З іншого боку, атмосфера у колективі учнів та їх відношення до вчителя й навчального процесу можуть провокувати виникнення вигорання у педагогів.
Що стосується індивідуальних чинників, то до цієї групи входять соціально-демографічні та особистісні особливості. В.Е. Орел відзначає, що з усіх соціально-демографічних характеристик найтісніший зв’язок з вигоранням мають вік та стаж. Причина спаду професійної діяльності вчителя зрілого віку, за Ю.Л.Львовим, є педагогічний криз. Причини цього кризу полягають: у прагненні педагога використовувати нові досягнення науки і неможливості їх реалізувати у короткі терміни; відсутності віддачі учнів; невідповідності очікуваного результату та фактичного; виникненні шаблонів у роботі, в усвідомленні того, що потрібно змінити ситуацію, що склалася, але як її міняти вчителеві невідомо; можливості ізоляції вчителя у педагогічному колективі, коли його інновації не підтримуються колегами.
Педагоги, які пред’являють дуже високі вимоги до себе, мають ризик «вигоріти». В їхньому уявлені справжній вчитель – це зразок професійної невразливості та досконалості. Вони асоціюють свою працю з особливим призначенням, місією, тому у педагогів зникає межа між роботою та приватним життям.
Підводячи підсумки, слід відзначити, що виходячи з реалій сучасного життя, проблема емоційного вигорання вчителів вимагає подальшого розгляду та проведення експериментальних досліджень.
Источник
Лекція для педагогів
«Профілактика синдрому
емоційного вигорання»
Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з*являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими…
Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом емоційного вигорання.
Під синдромом емоційного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинена власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.
Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.
Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:
– стрес, спричинений великою кількістю вимог;
– неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;
– не завжди розумна організація праці;
– неувага до свого здоров’я.
З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.
Ознаки емоційного вигорання:
1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:
– брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу на групі);
– стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);
– безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.
2. Відчуття самотності, що виявляється:
– у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;
– у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;
– у неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.
3. Емоційне виснаження, яке виявляється:
– у зниженні ціннісного ставлення до життя;
– у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;
– у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.
Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження. Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:
– напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;
– опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з*являється відчуття самотності;
– виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.
Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов*язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.
У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.
У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов*язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв*яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.
Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з*являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.
Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.
Прийоми швидкого реагування при стресі
– усміхнутися, пожартувати;
– пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок);
– виконати певні рухи на кшталт потягування;
– звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;
– розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;
– уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;
– виконати вправи з релаксаційного дихання;
– висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.
Вправи керованого дихання
Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:
«Я – Лев» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – камінь» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – квітка» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – спокійна» – глибоко вдихніть і повільно видихніть.
Релаксація «Тихе озеро»
Заплющіть очі… Ви біля тихого чудового озера. Чутно лише ваше дихання та плескіт води. Сонце яскраво світить, і це змушує вас почуватися краще і краще. Ви відчуваєте, як сонячні промені зігрівають вас. Ви чуєте спів пташок та цвірінькання коників. Ви спокійні. Сонце лагідно вас пестить, повітря чисте та прозоре. Ви спокійні та нерухомі, як цей тихий ранок. Ви почуваєтеся щасливими, вам не хочеться рухатися. Кожна клітинка вашого тіла насолоджується спокоєм та сонячним теплом. Ви відпочиваєте…
Тест
«Стан вашої нервової системи»
Інструкція: обведіть кружечком одну із чотирьох цифр у графах таблиці навпроти кожного запитання залежно від відповіді на нього. Потім підрахуйте набрану суму.
Запитання | Ні | Не часто | Так | Дуже часто |
Чи часто ви буваєте роздратовані, нервуєте, відчуваєте занепокоєння? | 3 | 5 | 10 | |
Чи часто у вас прискорений пульс та серцебиття? | 2 | 3 | 6 | |
Чи часто ви швидко стомлюєтеся? | 2 | 4 | 8 | |
Чи страждаєте підвищеною чутливістю до шуму, шарудіння або світла? | 2 | 4 | 8 | |
Чи бувають у вас різкі зміни настрою, виникає почуття невдоволення? | 2 | 3 | 6 | |
Ви спите неспокійно, часто прокидаєтеся? Страждаєте безсонням? | 2 | 4 | 8 | |
Чи страждаєте ви надмірним потовиділенням? | 2 | 3 | 6 | |
Чи затікають у вас м*язи? Чи відчуваєте незвичне лоскотання, сіпання у суглобах? | 2 | 4 | 8 | |
Чи забудькуваті ви, часто не можете сконцентрувати увагу? | 2 | 4 | 8 | |
Чи страждаєте ви від свербежу? | 2 | 3 | 6 | |
Чи необхідно вам у вашій професійній діяльності бути завжди на «висоті»? | 2 | 4 | 8 | |
Чи часто ви буваєте в поганому настрої, проявляєте агресивність? Чи швидко ви втрачаєте самовладання? | 2 | 4 | 8 | |
Чи ховаєте ви неприємності в собі? | 2 | 4 | 8 | |
Чи відчуваєте ви невдоволення самим собою та навколишнім світом? | 2 | 4 | 8 | |
Чи палите ви? | 2 | 5 | 10 | |
Чи трапляються у вас неприємності? Чи мучать вас страхи? | 2 | 4 | 8 | |
Ви недостатньо буваєте на повітрі? | 2 | 4 | 8 | |
Чи бракує вам можливості «розрядитися», набути душевної рівноваги? | 2 | 4 | 8 |
0 – 25 балів: ця сума може вас не турбувати. Але зверніть увагу на сигнали вашого організму, спробуйте усунути слабкі місця;
26 – 45 балів: приводу для занепокоєння немає. Але не ігноруйте попереджувальні сигнали. Зважте, що ви можете зробити для свого організму.
46 – 60 балів: ваша нервова система ослаблена. Для поліпшення здоров*я необхідно змінити спосіб життя. Проаналізуйте запитання та відповіді на них. Так ви визначитися з напрямом необхідних змін;
Понад 60 балів: ваша нервова система виснажена. Необхідно терміново вжити заходів. Обов*язково зверніться до лікаря.
Источник