Синдром гіпермобільності суглобів у дітей

Робота опорно-рухового апарату безпосередньо залежить від стану сполучних структур, які знаходяться поруч з суглобами: капсули, зв’язки і сухожилля. Вони відрізняються особливою міцністю і забезпечують людині нормальне пересування, але разом з цим володіють гнучкістю і еластичністю. Саме такі якості структур допомагають зберегти цілісність тканин при розтягуванні під навантаженням. Синдром гіпермобільності суглобів у дітей – стан, при якому амплітуда рухів в зчленуванні перевищена в порівнянні з фізіологічними установками.

Причини появи порушення

Синдром гіпермобільності суглобів (в МКБ 10 – код М35.7) найчастіше з’являється у тих людей, які мають сильну растяжимостью зв’язкового-сухожильних волокон, що передається від батьків. В результаті успадкованого порушення значно змінюється протеогликан, колаген, гликопротеид і ферменти, які забезпечують їх метаболізм. Порушення при синтезі, дозріванні та розпаді компонентів сполучної тканини призводять до сильної розтяжності суглобів.

Всі описані процеси можуть впливати на організм вагітної жінки ззовні. У більшості випадків такі зміни відбуваються на ранніх термінах, коли ембріон тільки починає свій розвиток і у нього формуються органи і системи. На сполучну тканину плоду діють наступні негативні фактори:

забруднення, що надходять з навколишнього середовища;
погане харчування (нестача вітамінів, мікроелементів і корисних речовин);
інфекційні ураження жінки;
сильні стреси, переживання і навантаження на нервову систему.

придбана форма

З усього цього випливає, що гіпермобільний синдром – це вроджене захворювання. Але його важливо відрізняти від інших спадкових хвороб, при яких в будові сполучної тканини відбуваються деякі зміни (синдром Марфана або Елерса-Данлоса). Також важливо пам’ятати і про природну гнучкість, яка не відноситься до патологічній формі. Багато людей навіть не здогадуються про те, що у них є така відмінність, з дитинства вважаючи його цілком звичайним.

Придбана форма рухливості суглобів в більшості випадків діагностується у танцюристів або легкоатлетів, але вона відбувається внаслідок тренувань і має локальний характер, поширюючись переважно на нижній частині кінцівки. Труднощі з рухливістю суглобів є незвичайним поразкою, але при цьому їх складно визначити за допомогою діагностики.

Особливості розвитку порушення у дітей

Раніше гипермобильность суглобів відносили до своєрідної особливості будови опорно-рухової системи. Дуже пластичного дитини батьки завжди намагалися ще в ранньому віці відвести в спеціальну секцію. Вважалося, що така будова скелета забезпечує швидке досягнення хороших спортивних результатів. Зараз же гипермобильность суглобів у дитини відноситься до форми відхилення.

При активному занятті спортом суглоби дітей і дорослих з таким порушенням відчувають сильні навантаження, які значно перевищують дозволені. У людей з нормальними суглобами таке навантаження призводить до різних травм – розтягувань або вивихів. Після правильного лікування багато спортсменів швидко відновлюють тренування. При гипермобильности все відбувається по-іншому. Навіть безпечна травма може сильно змінити будову хрящів, кісткових тканин, сухожиль і зв’язок, а також привести до остеоартрозу.

Заборонені види спорту

Хворому малюкові заборонено займатися такими видами спорту:

гімнастикою і акробатикою;
бігом, біатлоном;
хокеєм, футболом;
стрибками в довжину;
самбо і карате.

Лікуючі фахівці рекомендують батькам особливо пластичних дітей не віддавати їх в спортивні установи відразу. Така дитина повинна пройти повноцінне обстеження в лікарні. Якщо у нього знайдено гипермобильность суглобів, то доведеться відмовитися від усіх небезпечних для нього видів спорту.

Клінічна картина синдрому

Гіпермобільність суглобів відносять до системного незапальній поразці опорно-рухової системи. У такого стану існує настільки багато симптомів, що може здатися, що пацієнт страждає зовсім від іншого захворювання. Таким хворим дуже часто ставлять неправильні діагнози.

Спеціальні діагностичні заходи в лікувальному закладі допомагають конкретизувати кордону гипермобильности і відрізнити цю поразку від інших хвороб зі схожими симптомами. При визначенні основної симптоматики захворювання важливо розглянути суглобові і позасуглобні форми прояву захворювання.

суглобовий прояв

Перші ознаки ураження в цьому випадку з’являються вперше в дитячому або підлітковому віці, коли дитина активно займається спортом і різними фізичними навантаженнями. Найчастіше вони не розглядаються як наслідок патологічних змін в будові тканин і відносяться до цілком звичним, з цієї причини захворювання визначається досить пізно.

На першій стадії розвитку синдрому гіпермобільності суглобів у дорослих і дітей спостерігаються тихі клацання або хрускіт в суглобах, такі звуки виникають довільно або при зміні фізичного навантаження. З плином часу звуки можуть самостійно проходити. Але до симптомів додаються інші, більш важкі ознаки, які допомагають точно виявити синдром гіпермобільності суглобів у дітей і дорослих:

больові відчуття (міалгії або артралгії);
рецидивні вивихи і підвивихи;
сколіоз;
плоскостопість різного ступеня.

Біль в суглобах проявляється після занять спортом або в кінці дня. У більшості випадків вона поширюється на ноги (синдром гіпермобільності тазостегнових суглобів у дітей), на додаток можуть страждати плечі, лікті і поперек. У плечовому поясі можуть відбуватися постійні міофасціальні болю. У ранньому віці дитина з таким синдромом занадто швидко втомлюється і проситься назад на руки.

небезпечні ускладнення

При надмірної активності суглоби і близько розташовані тканини пошкоджуються. Люди, схильні до гіпермобільності, ризикують заробити такі стани:

розриви зв’язок і різні розтягування;
бурсити та теносіновіта;
посттравматичні артрити;
тунельні синдроми.

На тлі загальної слабкості пацієнт може відчувати нестабільність в суглобах, яка з’являється при зниженні стабілізуючої ролі капсули і зв’язкового апарату. Найчастіше це відбувається в голеностоп і колінах, які сильно навантажуються кожен день. В майбутньому гіпермобільний синдром може призвести до дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів, наприклад, до остеоартрозу.

Оцінка рухливості суглобів

При оцінці руху суглобів фахівець в першу чергу встановлює їх обсяг. Якщо він вище нормальних показників, то можна сміливо говорити про наявність гипермобильности у пацієнта. При оцінці в основному покладаються на такі клінічні тести:

великий палець руки відводиться в сторону передпліччя;
розгинається ліктьовий або колінний суглоб (кут не більше 10 градусів);
пацієнт повинен торкнутися руками підлоги, не згинаючи ноги в колінах;
розгинаються п’ястно-фалангових суглоби (кут не повинен перевищувати 90 градусів);
в сторону відводиться стегно (кут близько 30 градусів).

Це допомагає точно встановити високу гнучкість суглобів, яка важлива при виявленні порушень в зв’язках, сухожиллях і капсулах. Важливо пам’ятати, що чим раніше будуть виявлені такі ознаки, тим менш небезпечними будуть наслідки для опорно-рухової системи людини.

Суглобові ознаки синдрому гіпермобільності суглобів у дітей з народження є хорошим прикладом сполучної дисплазії. Але не тільки вони складають загальну симптоматику захворювання.

позасуглобових ознаки

Так як гипермобильность володіє системною формою, то для неї характерні позасуглобні прояви. Сполучна тканина важлива для органів і систем людини, тому дисплазія може негативно позначитися на всіх функціях і навіть привести до значних порушень в загальній структурі. У більшості випадків патологічні порушення поширюються на кісткову систему. Крім суглобових порушень, лікар може помітити деякі зовнішні особливості: високе небо, відставання в розвитку верхньої щелепи або нижній, викривлення грудної клітини, перевищення довжини пальців на ногах або руках.

Існують і інші ознаки гипермобильности:

сильна розтяжність шкірних покривів, збільшений шанс отримати травму і пошкодження;
пролабирование мітрального клапана;
варикозне поразка вен на ногах;
опущення нирок, кишечника, матки, шлунка;
різні форми грижі (пахова, грижа пупка);
косоокість, епікант.

Часто люди, які страждають гіпермобільністю, скаржаться на швидку стомлюваність, загальну слабкість організму, відчуття тривоги, агресію, болі в голові, проблеми зі сном.

лікування захворювання

Після установки точного діагнозу лікаря залишається вибрати ефективний метод лікування. Вибір способу лікування гипермобильности суглобів у дітей і дорослих буде залежати від причини його появи, основною симптоматики і яскравості больових відчуттів.

При цьому дуже важливо, щоб хворий розумів, що привести до інвалідності така поразка не може, і що при правильно підібраному лікуванні всі негативні симптоми швидко підуть.

Щоб поліпшити свій стан, пацієнт повинен виключити зі свого повсякденного життя будь-які навантаження, які призводять до появи больових відчуттів або будь-якого дискомфорту в суглобах.

При високій інтенсивності болю в окремих суглобах застосовують спеціалізовані еластичні фіксатори, які по-іншому називаються ортезами (можна придбати налокітники або наколінники).

При особливо сильною хворобливості дозволено вживати медикаментозні засоби. У більшості випадків для усунення болю приймають анальгетики (анальгін, “Дексалгин” і “Кетанов”). Багатьом хворим лікарі призначають спеціальні мазі з зігріваючу дію і мазі з нестероїдними протизапальними компонентами в складі.

Чи не менше користі принесуть фізіотерапевтичні процедури: лазеротерапія, парафінолікування, лікувальна грязь.

Головними ж в лікуванні синдрому гіпермобільності вважаються спеціальні вправи і гімнастика. При їх виконанні суглоби, зв’язки і м’язи отримують необхідну стабільність і міцність.

ЛФК при гіпермобільності суглобів у дітей допомагає повноцінно згинатися і розгинатися суглобам. Лікувальна фізкультура допомагає також добре напружуватися всім м’язам. При гіпермобільності суглобів вправи можуть бути силовими і статичними, їх виконують в повільному темпі і без спеціальних обважнювачів. Строго заборонені вправи на розтяжку, так як вони тільки погіршують стан суглобів.

точна діагностика

Поставити діагноз лікаря допомагає огляд зовнішнього вигляду пацієнта і вислуховування його основних скарг. Дитина може говорити про часті травмування, появі на тілі синців після незначного впливу ззовні.

Щоб відрізнити синдром гіпермобільності від остеоартрозу, артриту, коксартрозу потрібно проводити спеціальні інструментальні діагностики:

УЗД;
рентгенографія;
магнітно-резонансна або комп’ютерна томографія.

Переходити до лікування потрібно лише при наявності суглобового порушення, спровокованого гіпермобільністю кінцівок. В інших ситуаціях дитині або дорослому рекомендовано зміцнювати м’язи і зв’язкові сухожилля: займатися лікувальною гімнастикою, плавати або просто гуляти.

полегшення стану

Значно полегшити тиск на суглоби допомагають такі ортопедичні вироби:

еластичні бандажі;
коректори постави;
вкладиші між пальцями.

Отримані після досліджень результати допоможуть точно зрозуміти ступінь вираженості пошкодження сухожильно-зв’язкового апарату, а також число отриманих ускладнень.

Источник

Работа опорно-двигательного аппарата напрямую зависит от состояния соединительных структур, которые находятся рядом с суставами: капсулы, связки и сухожилия. Они отличаются особой крепостью и обеспечивают человеку нормальное передвижение, но вместе с этим обладают гибкостью и эластичностью. Именно такие качества структур помогают сохранить целостность тканей при растяжении под нагрузкой. Синдром гипермобильности суставов у детей – состояние, при котором амплитуда движений в сочленении превышена по сравнению с физиологическими установками.

Причины появления нарушения

Синдром гипермобильности суставов (в МКБ 10 – код М35.7) чаще всего появляется у тех людей, которые обладают сильной растяжимостью связочно-сухожильных волокон, передающейся от родителей. В результате наследуемого нарушения значительно изменяется протеогликан, коллаген, гликопротеид и ферменты, которые обеспечивают их метаболизм. Нарушения при синтезе, созревании и распаде компонентов соединительной ткани приводят к сильной растяжимости суставов.

Признаки нарушения

Все описанные процессы могут воздействовать на организм беременной женщины извне. В большинстве случаев такие изменения происходят на ранних сроках, когда эмбрион только начинает свое развитие и у него формируются органы и системы. На соединительную ткань плода действуют следующие отрицательные факторы:

загрязнения, поступающие из окружающей среды;
плохое питание (недостаток витаминов, микроэлементов и полезных веществ);
инфекционные поражения женщины;
сильные стрессы, переживания и нагрузки на нервную систему.

Приобретенная форма

Из всего этого следует, что гипермобильный синдром – это врожденное заболевание. Но его важно отличать от остальных наследственных болезней, при которых в строении соединительной ткани происходят некоторые изменения (синдром Марфана или Элерса-Данлоса). Также важно помнить и про природную гибкость, которая не относится к патологической форме. Многие люди даже не догадываются о том, что у них есть такое отличие, с детства считая его вполне обычным.

Запрещенные для ребенка виды спорта

Приобретенная форма подвижности суставов в большинстве случаев диагностируется у танцоров либо легкоатлетов, но она происходит вследствие тренировок и имеет локальный характер, распространяясь преимущественно на нижней части конечности. Трудности с подвижностью суставов являются необычным поражением, но при этом их сложно определить посредством диагностики.

Особенности развития нарушения у детей

Раньше гипермобильность суставов относили к своеобразной особенности строения опорно-двигательной системы. Очень пластичного ребенка родители всегда старались еще в раннем возрасте отвести в специальную секцию. Считалось, что такое строение скелета обеспечивает быстрое достижение хороших спортивных результатов. Сейчас же гипермобильность суставов у ребенка относится к форме отклонения.

Посещение доктора

При активном занятии спортом суставы детей и взрослых с таким нарушением испытывают сильные нагрузки, которые значительно превышают разрешенные. У людей с нормальными суставами такая нагрузка приводит к различным травмам – растяжениям либо вывихам. После правильного лечения многие спортсмены быстро возобновляют тренировки. При гипермобильности все происходит по-другому. Даже неопасная травма может сильно изменить строение хрящей, костных тканей, сухожилий и связок, а также привести к остеоартрозу.

Запрещенные виды спорта

Больному малышу запрещено заниматься следующими видами спорта:

гимнастикой и акробатикой;
бегом, биатлоном;
хоккеем, футболом;
прыжками в длину;
самбо и карате.

Лечащие специалисты рекомендуют родителям особо пластичных детей не отдавать их в спортивные учреждения сразу. Такой ребенок должен пройти полноценное обследование в больнице. Если у него найдена гипермобильность суставов, то придется отказаться от всех опасных для него видов спорта.

Гипермобильность тазобедренного сустава

Клиническая картина синдрома

Гипермобильность суставов относят к системному невоспалительному поражению опорно-двигательной системы. У такого состояния существует настолько много симптомов, что может показаться, что пациент страдает совершенно от другого заболевания. Таким больным очень часто ставят неправильные диагнозы.

Специальные диагностические мероприятия в лечебном заведении помогают конкретизировать границы гипермобильности и отличить это поражение от остальных болезней с похожими симптомами. При определении основной симптоматики заболевания важно рассмотреть суставные и внесуставные формы проявления заболевания.

Суставное проявление

Первые признаки поражения в этом случае появляются первый раз в детском либо подростковом возрасте, когда ребенок активно занимается спортом и разными физическими нагрузками. Чаще всего они не рассматриваются как следствие патологических изменений в строении тканей и относятся к вполне привычным, по этой причине заболевание определяется довольно поздно.

Ношение бандажа

На первой стадии развития синдрома гипермобильности суставов у взрослых и детей наблюдаются тихие щелчки либо хруст в суставах, такие звуки возникают произвольно либо при изменении физической нагрузки. С течением времени звуки могут самостоятельно проходить. Но к симптомам прибавляются другие, более тяжелые признаки, которые помогают точно выявить синдром гипермобильности суставов у детей и взрослых:

болевые ощущения (миалгии либо артралгии);
рецидивирующие вывихи и подвывихи;
сколиоз;
плоскостопие разной степени.

Боль в суставах проявляется после занятий спортом либо в конце дня. В большинстве случаев она распространяется на ноги (синдром гипермобильности тазобедренных суставов у детей), в дополнение могут страдать плечи, локти и поясница. В плечевом поясе могут происходить постоянные миофасциальные боли. В раннем возрасте ребенок с таким синдромом слишком быстро устает и просится обратно на руки.

Лечебная физкультура

Опасные осложнения

При чрезмерной активности суставы и близко расположенные ткани повреждаются. Люди, подверженные гипермобильности, рискуют заработать следующие состояния:

разрывы связок и различные растяжения;
бурситы и теносиновиты;
посттравматические артриты;
туннельные синдромы.

На фоне общей слабости пациент может чувствовать нестабильность в суставах, которая появляется при снижении стабилизирующей роли капсулы и связочного аппарата. Чаще всего это происходит в голеностопах и коленях, которые сильно нагружаются каждый день. В будущем гипермобильный синдром может привести к дегенеративно-дистрофическим заболеваниям суставов, к примеру, к остеоартрозу.

Оценка подвижности суставов

При оценке движения суставов специалист в первую очередь устанавливает их объем. Если он выше нормальных показателей, то можно смело говорить о наличии гипермобильности у пациента. При оценке в основном полагаются на следующие клинические тесты:

большой палец руки отводится в сторону предплечья;
разгибается локтевой либо коленный сустав (угол не больше 10 градусов);
пациент должен коснуться руками пола, не сгибая ноги в коленях;
разгибаются пястно-фаланговые суставы (угол не должен превышать 90 градусов);
в сторону отводится бедро (угол около 30 градусов).

Боли в конечности

Это помогает точно установить высокую гибкость суставов, которая важна при выявлении нарушений в связках, сухожилиях и капсулах. Важно помнить, что чем раньше будут выявлены такие признаки, тем менее опасными будут последствия для опорно-двигательной системы человека.

Суставные признаки синдрома гипермобильности суставов у детей с рождения являются хорошим примером соединительной дисплазии. Но не только они составляют общую симптоматику заболевания.

Внесуставные признаки

Так как гипермобильность обладает системной формой, то для нее характерны внесуставные проявления. Соединительная ткань важна для органов и систем человека, поэтому дисплазия может отрицательно сказаться на всех функциях и даже привести к значительным нарушениям в общей структуре. В большинстве случаев патологические нарушения распространяются на костную систему. Помимо суставных нарушений, врач может заметить некоторые внешние особенности: высокое небо, отставание в развитии верхней челюсти либо нижней, искривление грудной клетки, превышение длины пальцев на ногах либо руках.

Существуют и другие признаки гипермобильности:

сильная растяжимость кожных покровов, увеличен шанс получить травму и повреждение;
пролабирование митрального клапана;
варикозное поражение вен на ногах;
опущение почек, кишечника, матки, желудка;
разные формы грыжи (паховая, грыжа пупка);
косоглазие, эпикант.

Часто люди, страдающие гипермобильностью, жалуются на быструю утомляемость, общую слабость организма, чувство тревоги, агрессию, боли в голове, проблемы со сном.

Лечение заболевания

После установки точного диагноза врачу остается выбрать эффективный метод лечения. Выбор способа лечения гипермобильности суставов у детей и взрослых будет зависеть от причины его появления, основной симптоматики и яркости болевых ощущений.

При этом очень важно, чтобы больной понимал, что привести к инвалидности такое поражение не может, и что при правильно подобранном лечении все отрицательные симптомы быстро уйдут.

Чтобы улучшить свое состояние, пациент должен исключить из своей повседневной жизни любые нагрузки, которые приводят к появлению болевых ощущений либо любого дискомфорта в суставах.

При высокой интенсивности боли в отдельных суставах применяют специализированные эластичные фиксаторы, которые по-другому называются ортезами (можно приобрести налокотники либо наколенники).

Проведение УЗИ

При особо сильной болезненности разрешено употреблять медикаментозные средства. В большинстве случаев для устранения боли принимают анальгетики (анальгин, “Дексалгин” и “Кетанов”). Многим больным врачи назначают специальные мази с согревающим действием и мази с нестероидными противовоспалительными компонентами в составе.

Не меньше пользы принесут физиотерапевтические процедуры: лазеротерапия, парафинолечение, лечебная грязь.

Главными же в лечении синдрома гипермобильности считаются специальные упражнения и гимнастика. При их выполнении суставы, связки и мышцы получают нужную стабильность и крепость.

ЛФК при гипермобильности суставов у детей помогает полноценно сгибаться и разгибаться суставам. Лечебная физкультура помогает также хорошо напрягаться всем мышцам. При гипермобильности суставов упражнения могут быть силовыми и статическими, их выполняют в медленном темпе и без специальных утяжелителей. Строго запрещены упражнения на растяжку, так как они только ухудшают состояние суставов.

Точная диагностика

Поставить диагноз врачу помогает осмотр внешнего вида пациента и выслушивание его основных жалоб. Ребенок может говорить о частых травмированиях, появлении на теле синяков после незначительного воздействия извне.

Чтобы отличить синдром гипермобильности от остеоартроза, артрита, коксартроза нужно проводить специальные инструментальные диагностики:

УЗИ;
рентгенография;
магнитно-резонансная либо компьютерная томография.

Переходить к лечению нужно лишь при наличии суставного нарушения, спровоцированного гипермобильностью конечностей. В других ситуациях ребенку либо взрослому рекомендовано укреплять мышцы и связочные сухожилия: заниматься лечебной гимнастикой, плавать или просто гулять.

Облегчение состояния

Значительно облегчить давление на суставы помогают следующие ортопедические изделия:

эластичные бандажи;
корректоры осанки;
вкладыши между пальцами.

Полученные после исследований результаты помогут точно понять степень выраженности повреждения сухожильно-связочного аппарата, а также число полученных осложнений.

Источник