Синдром професійного вигорання способи подолання

vseznajka.com.ua

Проблема професійного вигорання є однією з найбільш актуальних питань психологічної науки і практики. Співробітники більшості сучасних організацій, професійна діяльність яких пов’язана з необхідністю здійснення емоційно напружених контактів, у тій чи іншій мірі схильні до вигорання. Вигорання виникає як захисна реакція на стресові ситуації, робить негативний вплив на психофізичне здоров’я і ефективність діяльності фахівців, зайнятих у соціальній сфері і проявляється в почутті виснаження, особистісної відстороненості від суб’єктів діяльності та зниження мотивації до виконання професійних обов’язків.

Професійне вигорання – багатовимірний, пов’язаний з роботою, і насамперед, психічний синдром, який виникає на різних етапах професійної діяльності звичайних людей та характеризується поступовою втратою під дією пролонгованого професійного стресу емоційної, когнітивної і фізичної енергії, і виявляється у симптомах психоемоційного виснаження, хронічної втоми, цинізму та зниження задоволення від виконаної роботи. Вигорання не одномоментний процес, воно розвивається поступово, здебільшого зовсім непомітно для того, хто вигорає.

До типових симптомів професійного вигорання належать:

фізичні (втома, втомлюваність, виснаження; безсоння, запаморочення, розлади травлення; біль у серці; нудота,тремтіння; артеріальна гіпертензія; утруднене дихання; коливання ваги; скарги на погане самопочуття загалом та ін.);

емоційні (нестача емоцій, неемоційність; песимізм, цинізм, черствість у роботі та особистому житті; байдужість; фрустрація, відчуття безпомічності, безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального неспокою, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; втрата ідеалів, надій чи професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших (люди починають сприйматися безликими); переважання почуття самотності) та ін.;

поведінкові (постійне бажання зробити перерву, відпочити; запізнення; байдужість до їжі; відсутність фізичних навантажень; пошук виправдання у палінні, вживанні кави, алкоголю, ліків, інших психоактивних речовин та ін.);

інтелектуальні (зниження інтересу до нових теорій, ідей, альтернативних підходів у роботі; байдужість до новинок, нововведень; відмова від участі у розвиваючих експериментах; формальне виконання роботи тощо);

соціальні (низька соціальна активність, зниження (відсутність) інтересу до колишніх захоплень, хобі, сфери дозвілля; обмеження соціальних контактів тільки вимушеними; відчуття ізоляції, недостатньої підтримки з боку сім’ї, друзів, колег; нерозуміння оточуючими та ін.)

Питання профілактики та корекції професійного вигорання сьогодні стоїть досить гостро. Це пов’язано зі зростанням кількості вигораючих працівників та важкими наслідками синдрому як для того, хто вигорає, так і для людей, які його оточують. Профілактичні , лікувальні та реабілітаційні заходи мають спрямовуватися на зняття виробничого напруги, підвищення професійної мотивації, встановлення балансу між витраченими зусиллями і одержуваним результатом. Заходами профілактики професійного вигорання можуть бути наступні умови організації діяльності:

– Співробітник не повинен знаходитися довгий час один на один зі своєю професійною або особистою проблемою , у нього завжди повинна бути можливість звернутися за допомогою, порадою до колег чи до супервізора;

– Організація супервізії як методу моніторингу душевного стану і рівноваги співробітника, для своєчасного корегування ставлення до роботи;

– Необхідно постійно ділитися своїм досвідом і проблемами з професійним співтовариством;

– Вигорянню перешкоджає постійне усвідомлення процесу роботи, своєї участі в ньому, нарощування професійних якостей, постійна саморефлексія і концептуалізація свого досвіду переживань, пов’язаних зі спілкуванням з клієнтами.

Видається за доцільне для профілaктики професійного вигорання необхідність:

– Використання «технічних перерв», що необхідно для забезпечення психічного та фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

– Освоєння шляхів управління професійним стресом – зміна соціального, психологічного та організаційного оточення на робочому місці; побудова «мостів» між роботою і домом;

– Освоєння прийомів релаксації, візуалізації, ауто-регуляції, само-програмування ;

– Прагнення професійно розвиватися і самовдосконалюватися (обмін професійною інформацією за межами власного колективу через спілкування на курсах підвищення кваліфікації , конференціях , симпозіумах , конгресах);

– Зміна установки по відношенню до життя, до його сенсу, сприйняття ситуації вигорання як можливості переглянути і переоцінити своє життя, зробити її більш продуктивною для себе;

– Підтримки гарної фізичної форми (збалансоване харчування, обмеження вживання алкоголю, відмова від тютюну, корекція маси тіла).

З метою спрямованої профілактики професійного вигорання слід намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження ; вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший ; простіше ставитися до конфліктів на роботі ; не намагатися бути кращим завжди і у всьому. Пам’ятати, що робота це не все життя, а тільки його частина. Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно. Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

За інформацією практичного психолога

Хмельницького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді

Олександри Коцюк

Источник

Профілактика професійного вигорання починається з розпізнавання та розуміння суті проблеми. Перший крок у контролі над процесом вигорання – взяти на себе відповідальність за своє власне переживання стресу і зобов’язати себе змінюватися. До яких заходів слід вдаватися?

Не існує простих або універсальних рішень. Важливо прийняти проблему і поступово розглядати, що саме вам потрібно і як пристосувати методи “приборкання стресу” до конкретної ситуації.

Люди, які стали жертвами вигорання, виснажені і деморалізовані, тому перш ніж обговорювати, що послужило причиною порушень, необхідно негайно виділити час і простір для відновлення енергії і скласти план відповідних заходів. Звертатися за допомогою необхідно якомога раніше, а нс тоді, коли вже пізно. Якщо ви хворі, не потрібно прикидатися здоровими, слід звернутися до свого лікаря, а не призначати собі лікарські препарати самостійно. Не можна не підкреслити, що відвідування лекцій і семінарів, а також читання і бесіди про вигорянні не замінять будь-яких дій у цьому напрямку. Кожному з нас необхідно стати своїм власним висококваліфікованим фахівцем щодо усунення стресу і навчитися встановлювати або перевстановлювати пріоритети і думати про зміну способу життя, вносячи зміни в нашу повсякденну рутину. Це може бути довгий, складний і іноді дорогий процес. Наслідки зневаги своїм професійним здоров’ям зазвичай значні.

Що робити, якщо ви помітили перші ознаки вигорання? Насамперед визнати, що вони є. Ті, хто допомагає іншим людям, як правило, прагнуть заперечувати власні психологічні труднощі. Важко зізнатися самому собі: “Я страждаю професійним вигорянням”. Тим більше що у важких життєвих ситуаціях включаються неусвідомлені внутрішні механізми захисту.

Серед них – раціоналізація, витіснення травматичних подій, “скам’яніння” почуттів і тіла. Люди часто оцінюють ці прояви невірно – як ознака власної “сили”. Деякі захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою відходу в активність, намагаються не думати про них (пам’ятаєте Скарлетт з “Віднесених вітром” з її “Я подумаю про це завтра”?) І повністю віддають себе роботі, допомозі іншим людям. Допомога іншим дійсно на деякий час може принести полегшення. Однак тільки на деякий час. Адже надактивність шкідлива, якщо вона відволікає увагу від допомоги, якої потребуєте ви самі. Пам’ятайте: блокування своїх почуттів і активність, виражена понад міру, можуть уповільнити процес вашого відновлення.

По-перше, ваш стан може полегшити фізична і емоційна підтримка від інших людей. Не відмовляйтеся від неї. Обговоріть свою ситуацію з тими, хто, маючи подібний досвід, почувається добре.

Для професіонала при цьому доречна і корисна робота з супервизором – професійно більш досвідченою людиною, яка при необхідності допомагає менш досвідченому колезі в професійно-особистісному вдосконаленні. У запланований період часу професіонал і супервізор регулярно спільно обговорюють виконану роботу. У ході такого обговорення відбувається навчання і розвиток, які допомагають вийти з вигорання.

По-друге, в неробочий час вам потрібно усамітнення. Для того щоб впоратися зі своїми почуттями, вам необхідно знайти можливість побути одному, без сім’ї і близьких друзів.

Чого не потрібно робити при вигорянні:

Не приховуйте свої почуття. Проявляйте ваші емоції і дозволяйте вашим друзям обговорювати їх разом з вами;

– Не уникайте говорити про те, що трапилося. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими;
– НЕ дозволяйте вашому почуттю сорому зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу;
– НЕ чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, підуть самі по собі. Якщо не вживати заходів, вони будуть відвідувати вас протягом тривалого часу.

Що потрібно робити:

– Виділяйте достатній час для сну, відпочинку, роздумів;
– Проявляйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них сім’ї, друзям і на роботі;
– Постарайтеся зберігати нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.

Якщо ви розумієте, що вигоряння вже відбувається і досягло глибоких стадій – пам’ятайте: необхідна спеціальна робота з нейтралізації травмуючого досвіду і відродженню почуттів. І не намагайтеся провести цю роботу самі з собою – таку складну (і хворобливу) роботу можна виконати тільки разом з професійним психологом-консультантом. Справжня мужність полягає в тому, щоб визнати: мені необхідна професійна допомога. Чому? Та тому, що основа “психологічного лікування” – допомогти людині “ожити” і “заново зібрати себе”. Спочатку йде важка робота, мета якої – “зняти панцир нестями” і дозволити своїм почуттям вийти назовні. Це не тягне за собою втрату самоконтролю, але придушення цих почуттів може призвести до неврозів і фізичних проблем. При цьому важлива спеціальна робота з руйнівними “отруйними” почуттями (зокрема, агресивними). Результатом цієї підготовчої роботи стає “розчищення” внутрішнього простору, що вивільняє місце для приходу нового, відродження почуттів.

Наступний етап професійної роботи – перегляд своїх життєвих міфів, цілей і цінностей, своїх уявлень і ставлення до себе самому, до інших людей і до своєї роботи. Тут важливо прийняти і зміцнити своє “Я”, усвідомити цінність свого життя; прийняти відповідальність за своє життя і здоров’я і зайняти професійну позицію в роботі.

І тільки після цього крок за кроком змінюються відносини з оточуючими людьми і способи взаємодії з ними. Відбувається переосмислення своєї професійної ролі та інших своїх життєвих ролей і моделей поведінки. Людина знаходить впевненість у своїх силах. А значить, він вийшов з-під дії синдрому емоційного вигорання і готовий успішно жити і працювати.

Якості, що допомагають фахівцеві уникнути професійного вигорання:

– Хороше здоров’я і свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан (постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);
– Висока самооцінка і впевненість у собі, своїх здібностях і можливостях;
– Досвід успішного подолання професійного стресу;
– Здатність конструктивно змінюватися в напружених умовах;
– Висока мобільність;
– Відкритість;
– Товариськість;
– Самостійність;
– Прагнення спиратися на власні сили;
– Здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки та цінності – як щодо самих себе, так і інших людей і життя взагалі.

Як уникнути синдрому професійного вигорання?

1. Будьте уважні до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші симптоми втоми.
2. Любіть себе або принаймні намагайтеся собі подобатися.
3. Підбирайте справу по собі: згідно своїм схильностям і можливостям. Це дозволить вам знайти себе, повірити в свої сили.
4. Перестаньте шукати в роботі щастя чи порятунок. Вона – не притулок, а діяльність, яка хороша сама по собі.
5. Не намагайтеся жити за інших їх життям. Живіть, будь ласка, своєї. Не замість людей, а разом з ними.
6. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робочу, а й на приватне життя.
7. Вчіться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити традицією вечірній перегляд подій.
8. Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього його роботу, задайте собі питання: чи так вже йому це потрібно? А може, він впорається сам?

Найбільш популярним методом вимірювання вигоряння в американській психології визнаний опитувальник МВІ але моделі К. Маслач і С. Джексон. В якості російської версії даної методики служить опитувальник “Професійне вигоряння”, розроблений Н. Е. Водоп’янової і Е. С. Старченкова.

Источник

Статті

28/02/2020

Ще кількадесят років тому професія фармацевта була спокійною і безпроблемною. Однак у наш час вона якісно змінилася. До працівника аптеки як до професіонала і особистості роботодавці висувають безліч вимог. Відповідно через зростання психологічного навантаження кількість стресових ситуацій на робочому місці збільшується у геометричній прогресії

Намагаючись належно виконати свої професійні обов’язки, аптекарі не мають ані часу, ані можливості звертати увагу на перевтому, дратівливість і тривожність. Відтак з плином часу накопичений стресовий негатив може призвести до формування так званого синдрому професійного вигорання.

Протиріччя мотивацій

Професійне вигорання — це синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Для синдрому характерні три складники: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, зниження чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльності, життя).

Серед основних причин «професійного вигорання» в аптечних працівників можна виділити такі:

постійне спілкування з великою кількістю відвідувачів;
часті контакти з людьми, які знаходяться у проблемних ситуаціях;
неможливість відмовитися від спілкування зі «складним» відвідувачем;
незахищеність перед агресивною поведінкою відвідувача аптеки;
необхідність постійно стримувати свої емоції, бути ввічливим і доброзичливим;
тривалий робочий день.

Річ у тому, що аптеки відвідують переважно хворі люди або їхні родичі. Тож фармацевт, який працює за першим столом, зобов’язаний не тільки продати товар пацієнту, як це відбувається у магазинах, а надати йому професійну допомогу — фармацевтичну опіку при відпуску лікарського засобу чи виробу медичного призначення. Відповідно, цілком логічно професію фармацевта порівнювати не з касиром у супермаркеті чи оператором у банку, а з медичними працівниками — лікарями і середнім медичним персоналом. А вони, як відомо, схильні до професійного вигорання чи не найбільше. Попри те, працівник аптеки як представник сфери охорони здоров’я зобов’язаний не тільки дбати про здоров’я відвідувача, але й про збільшення товарообігу — як представник комерційного фармацевтичного підприємства. Ось це протиріччя мотивацій і є постійним джерелом внутрішніх конфліктів.

В Європі «професійне вигорання», в тому числі професійне вигорання медичних працівників, є причиною 50–60% втрачених робочих днів. А австралійці, аби впоратися зі стресом, спричиненим роботою, приймають алкоголь (61%), захоплюються азартними іграми (41%), вживають наркотики (31%). Певна річ, для українських аптекарів такі методи боротьби неприйнятні. А що ж тоді робити?

То «вигоріли» чи не «вигоріли»?

Виділяють 7 основних ознак «професійного вигорання».

Виснаження. Його основною ознакою є відчуття постійної втоми. Виснаження може бути емоційним, психічним або фізичним. Це відчуття відсутності енергії або повного «вичавлення».

Відсутність мотивації. В роботі зникають ентузіазм і внутрішня мотивація. Вранішні думки про необхідність йти до аптеки стають нестерпними, для виконання щоденних обов’язків необхідно докладати неймовірних зусиль, примушуючи себе через силу.

Фрустрація, цинізм та інші негативні емоції. Песимізм, втрата сенсу професії, розчарування в її виборі. Негативні емоційні переживання затьмарюють все, що відбувається впродовж робочого дня.

Когнітивні проблеми. Знижується здатність концентрувати увагу та зосереджуватися. Увага фокусується винятково на негативних моментах, які сприймаються як загроза. Тунельне бачення ситуації «борись або втікай» негативно впливає на здатність вирішувати проблеми та ухвалювати рішення. Погіршується пам’ять, відтворювати інформацію стає дедалі важче.

Уникання роботи на роботі. Робоча активність порівняно з попередніми періодами різко знижується.

Погіршення стосунків вдома та на роботі. Чимраз частіше виникають конфлікти, пов’язані з об’єктивними ситуаціями, які раніше взагалі не спалахували або вирішувалися без проблем. Спілкування з колегами та рідними зводиться до мінімуму. Навіть фізично перебуваючи серед людей, людина думками далеко і не вникає в розмови.

Байдужість до самого себе. Люди у стані «професійного вигорання» вдаються до нездорових копінг-стратегій (способів подолання труднощів), таких як алкоголь, куріння, вживання снодійних препаратів, споживання нездорової їжі, відмова від їжі чи обмеження сну. «Самолікування» може проявлятися у вживанні алкоголю наприкінці дня з метою «зняття стресу» або кількох горняток кави вранці, щоб «прокинутися та затягнути себе на роботу».

Поза тим «професійне вигорання» має чіткі фізичні симптоми:

хронічна втома;
млявість і слабкість м’язів;
головний біль;
послаблення імунітету;
безсоння;
зниження гостроти зору, втомлюваність очей;
біль у суглобах і попереку.

Також може змінюватися маса тіла людини. В одних апетит зникає, а в інших, навпаки, стає надмірним, оскільки формується звичка «заїдати» стрес.

Втім, існує категорія людей, яка синдрому «професійного вигорання» піддається найменше, а за його наявності отримує помірну шкоду для фізичного та емоційного здоров’я. Насамперед це люди, які цілеспрямовано дбають про своє здоров’я і ретельно стежать за фізичною формою, а також ті, хто має достатньо високу самооцінку і впевненість у високому рівні свого професіоналізму.

Від «професійного вигорання» меншою мірою потерпають люди, які здатні проявляти гнучкість у стресових ситуаціях. Зазвичай їм притаманні висока рухливість, комунікабельність, відкритість, уміння розв’язувати проблеми, покладаючись винятково на себе. Оптимізм також вважають чудовою профілактикою цього синдрому.

Інтровертам найгірше

При визначенні груп ризику серед фармацевтичних працівників, схильних до синдрому «професійного вигорання», можна виділити такі закономірності:

Особливо швидко «вигорають» працівники-інтроверти, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативної професії. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у навколишнє середовище.
До синдрому «професійного вигорання» більше схильні люди, які відчувають постійний внутрішньоособистісний конфлікт через роботу. Найчастіше це жінки, що переживають внутрішнє протиріччя між роботою і сім’єю, а також «тиск» через необхідність постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.
«Професійне вигорання» більш притаманне працівникам, професійна діяльність яких здійснюється в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця. В Україні до цієї групи належать насамперед люди старше 45 років, для яких вірогідність знайти нове робоче місце у разі незадовільних умов праці на старій роботі різко знижується з огляду на вік.
На фоні перманентного стресу синдром «професійного вигорання» проявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нові, незвичні для неї обставини, де повинна проявити високу ефективність: зміна роботи, випробувальний термін, майбутня атестація.
Синдром «професійного вигорання» здебільшого загрожує мешканцям мегаполісів, які живуть в умовах нав’язливого спілкування і взаємодії з великою кількістю незнайомих людей в громадських місцях.

Допоможи собі сам: 4 важливих кроки

Не варто заганяти себе у глухий кут, тому боротися з «професійним вигоранням» потрібно при перших же його ознаках.

Крок перший

Необхідно усвідомити, що з вами відбувається. Не треба боятися цього синдрому, бо він у певному віці буває майже у всіх. Треба прийняти його і подумати, що можна зробити для самого себе. Робота повинна давати задоволення і можливість самореалізації, тому варто замислитися, що означає для вас кар’єра і чим насправді ви б хотіли займатися.

Крок другий

Згадайте свої дитячі захоплення і мрії. Можливо ці заняття як хобі будуть вам приносити задоволення у дорослому віці, навіть якщо за це не платитимуть зарплату. Виявити і розкрити свої таланти дуже важливо, у цьому і полягає головний функціонал людини.

Крок третій

Що для вас важливо в роботі, в колективі? Чого очікуєте від своєї роботи? Вам комфортніше працювати в колективі чи на самоті? Можливо час замислитися про зміну діяльності, віддалену роботу чи самозайнятість.

Крок четвертий

Коли ви усвідомите, що з вами відбувається, ймовірними є два варіанти: ви зрозуміли, що треба змінити роботу; ви зрозуміли, що наразі змінювати роботу ще не готові.

Якщо ви вирішили змінити роботу, фах чи відкрити власну справу, треба скласти чіткий план — що робити і в якій послідовності. Вивчити ринок праці, ознайомитися з вакансіями, скласти резюме, пройти тренінги чи навчальні курси.

Якщо на роботі вас все-таки щось тримає (зарплата, колеги, небажання різко щось змінювати), для подолання «професійного вигорання» варто зробити проміжний крок. Реалізація здібностей й інтересів поза роботою дасть можливість якісно виконувати свої професійні обов’язки і не наразитися на звільнення з ініціативи керівництва. Тренінги з особистісного розвитку, курси іноземної мови, заняття з танців, малювання, йоги чи плавання — вибір широкий. Проте, коли ви дійсно займаєтеся не своєю справою, це допоможе ненадовго. Раніше чи пізніше професію доведеться змінити, щоб не марнувати власне життя.

Отже, подолати «професійне вигорання» допомагають ретельний аналіз власних можливостей, вивчення ринку праці і активна життєва позиція.

Підготувала Лариса Дедишина

За матеріалами Білоус М.В. Синдром «професійного вигорання» у фармацевтичних працівників // Здобутки та перспективи управління фармацевтичною системою. – Львів, 2014.

“Фармацевт Практик” #2′ 2020

Поділіться цим з друзями!

Вам також буде цікаво це:

Источник