Спадкова інформація збудника синдрому набутого імунодефіциту

Клінічна діагностика

Інкубаційний період від 2-4 тижнів до 5 років.

У гострій гарячкової фазі «мононуклеозной» синдром: ангіна, лихоманка, лімфаденопатія, гепатоспленомегалія; грипоподібний синдром; астенічний серозний менінгіт або менінгоенцефаліт; минущі екзантеми.

У безсимптомної фазі з’являється сероконверсия (в сироватці противірусні антитіла).

Персистируюча генералізована лімфаденопатія: збільшення шийних, потиличних, завушних, ліктьових і ін груп лімфовузлів; вегетосудинні розлади; з’являється дисбаланс в імунній системі.

ПреСПІД – втрата маси тіла до 10%; грибкові, вірусні, бактеріальні ураження шкіри і слизових оболонок; загострення хронічних вогнищ інфекції: пітливість, тривала діарея, лихоманка, ознаки імунодефіциту.

СНІД – втрата маси тіла більше 10%, волосиста лейкоплакія, туберкульоз легенів, стійкі бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні ураження шкіри і внутрішніх органів, локалізована саркома Капоші. Генералізація всіх інфекцій, дисемінована саркома Капоші, ураження нервової системи, СНІД-маркерні захворювання.

Лабораторна діагностика

1. Серологічний метод. Випускаються численні діагностичні тест-системи для виявлення АТ до антигенів ВІЛ методом іммунноферментного аналізу. Первинний позитивний результат вимагає обов’язкового підтвердження з використанням техніки иммуноблотинга.

2. Іммуноіндукція. За допомогою набору полі-і моноклональних АТ у крові хворих та ВІЛ-інфікованих можуть бути виявлені як комплекси, так і окремі антигенні детермінанти ВІЛ.

3. Вірусологічне дослідження. Виділення ВІЛ проводиться тільки в спеціалізованих центрах.

4. Генетичні методи. У ДНК з клітин крові хворих та ВІЛ-інфікованих можна виявити нуклеотидні послідовності вірусу.

Заходи щодо хворих і контактних осіб

Госпіталізація. Питання ізоляції та госпіталізації хворих СНІД та ВІЛ-інфікованих вирішуються колегіально епідеміологами, клініцистами, співробітниками центру СНІД.

Ізоляція контактних. Не проводиться. За контактними з вогнищ ВІЛ-інфекції встановлюється диспансерне спостереження в центрі СНІД та інфекційному кабінеті протягом 1 року з проведенням 1 раз в квартал дослідження крові на ВІЛ методом ІФА.

Допуск у колектив. Допуск у колектив хворих СНІД та ВІЛ-інфікованих вирішаться колегіально епідеміологами, клініцистами, співробітниками центру СНІД.

Диспансеризація: Проводиться в центрі СНІД, терміни не регламентовані

Специфічна профілактика

Не розроблена.

Неспецифічна профілактика

Профілактика статевого шляху зараження ВІЛ-інфекції:

– використання презервативів при статевих зносинах.

Парентерального шляху інфікування:

– дезінфекція та стерилізація медичного інструментарію, широке використання медичних інструментів одноразового застосування.

Заходи особистої профілактики:

– робота в спецодязі, використання рукавичок.

У разі забруднення рук кров’ю (сироваткою крові) необхідно «щипком» очистити шкіру ватним кулькою, змоченим в дезинфицирующем засобі (хлорамін, хлорне вапно, спирт), після чого вимити руки з милом.

1. Хвороби, що супроводжуються лімфаденопатією
   У нормі у дорослих пахові вузли можуть пальпувати, а їх розміри досягають звичайно 1,5-2 см. В інших ділянках тіла менший розмір лімфатичних вузлів обумовлений перенесеної інфекцією: вони можуть відповідати нормі. Необхідність в обстеженні хворого з збільшенням лімфатичних вузлів виникає в тих випадках, коли у нього виявляють нові вузли (один або більше) діаметром 1 см і більше та
2. ВСТУП У клінічної імунології
   Бартон Ф. Хайнес, Антон С. Фаучи (Barton F. Haynes, Anthony S. Fauci) Фундаментальні дослідження в області імунології сприяли більшим успіхам багатьох клінічних дисциплін, таких як алергологія, ревматологія, неврологія та кардіологія. Застосування моноклональних антитіл привело до революційних перетворень в галузі досліджень поверхневих антигенів ефекторних і
3. ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
   Роберт Г. Петерсдорф, Річард К. Рут (Robert G. Petersdorf, Richard К. Root) Спектр інфекційних хвороб. Переважна більшість мають встановлену етіологію інфекційних хвороб людини і тварин викликаються біологічними агентами: вірусами, рикетсіями, бактеріями, мікоплазмами, хламідіями, грибами, найпростішими або нематодами. Велике значення інфекційних хвороб у медичній
4. внутрішньолікарняних інфекцій
   Пірс Гарднер, Пол М. Арно (Pierce Gardner, Paul M. Arnow) Визначення. Внутрішньолікарняні інфекції, звані також нозокоміальнимі, є важливою причиною захворюваності та смертності. Їх визначають як інфекції, які виникають у хворих після надходження в лікувальний заклад за умови, що в момент надходження у хворого не було клінічних проявів цих інфекцій, і він не
5. ТУБЕРКУЛЬОЗ
   Томас М. Деніел (Thomas M. Daniel) Визначення. Туберкульоз – хронічна бактеріальна інфекція, що викликається Mycobacterium tuberculosis і характеризується утворенням гранульом в уражених тканинах і вираженої клітинно-опосередкованої гіперчутливістю. Хвороба, як правило, локалізується в легенях, проте в процес можуть залучатися і інші органи. За відсутності ефективного лікування
6. НОВОУТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
   Ф. Хочберг, Е. Пруітт (F. Hochberg, A. РгіШ) У США пухлини головного мозку, його оболонок і спинного мозку щорічно служать причиною смерті 90 000 чоловік. Причому / 4 цих випадків складають метастази, що виникають у хворих після лікування з приводу злоякісних захворювань. Первинні пухлини з клітинних елементів оболонок або паренхіми мозку, а також спинного мозку зустрічаються у людей
7. ВІЛ-інфекція
   ВІЛ-інфекція (синдром набутого імунодефіциту – СНІД) – повільно прогресуюча інфекційне вірусне захворювання з ураженням імунної системи, в результаті чого організм стає високо сприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, які в кінцевому підсумку призводять до загибелі хворого. Джерело інфекції – інфіковані люди, хворі та вірусоносії. Збудник може
8. Лекційні заняття. V Профілактика венеричних захворювань, ХПСШ, СНІДу.
   План: 1. Основні шляхи передачі венеричних захворювань. ХПСШ, СНІДу. 2. Симптоми захворювання. 3. Профілактика венеричних хвороб, ХПСШ, СНІДу. 1. Основні шляхи передачі венеричних захворювань, ХПСШ, СНІДу. Еюй ipyniie інфекційних захворювань приділяється велика увага, тому що населення планети хворіє ними частіше, ніж усіма іншими інфекціями, за винятком звичайної
9. Ускладнення трансфузійної терапії
   Імунні ускладнення Імунні ускладнення трансфузійної терапії обумовлені сенсибілізацією реципієнта донорськими еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами або білками плазми. Рідше виникає імунна реакція клітин або сироватки донора проти організму реципієнта. 1.ГЕМОЛІТІЧЕСКІЕ РЕАКЦІЇ Гемолитические реакції зазвичай розвиваються внаслідок руйнування переливатися еритроцитів антитілами
10. Небезпеки, які загрожують організму
    Перше, що треба відзначити – зміна в останні роки симптоматики клінічних проявів наркоманії і токсикоманії. Це пов’язано, насамперед, з розширенням арсеналу токсикоманических одурманюючих засобів. Наркоманія – це бізнес для ділків, яким немає діла до здоров’я. Сотні підпільних лабораторій, талановитих обдарованих вчених, спрямованих до легкому, але кримінальному збагаченню,

(СНІД)

Умовно до хронічної специфічної інфекції можна зарахувати синдром на­бутого імунодефіциту (СНІД), що став відомий з 1981 p. Це вірусне за­хворювання, яке уражує імуногенні клітини, внаслідок чого в організмі розвиваються опортуністична інфек­ція та специфічні пухлини. Хвороба спричинюється ретровірусом — віру­сом імунодефіциту людини типу І (ВІЛ І). Цей вірус має винятковий тропізм до СД^, молекул, що містять­ся в Т-хелперіндукуючих клітинах (лімфоцитах) та макрофагах — моно­цитах. Проникнення в ці клітини вірусу та його реплікація в них при­зводять до продукції прогону та дест­рукції або функціональної неповно­цінності клітин.

Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливан­ня крові та її компонентів від інфіко­ваних ВІЛ І донорів, використання голок, шприців та інших інстру­ментів, заражених вірусом тощо. Пе­редача вірусу СНЇДу відбувається та­кож інфікованою матір’ю дитині в перинатальний період. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе також хірур­гів унаслідок поранення (ґолкою, скальпелем тощо) під час оперуван­ня ними інфікованих вірусом імуно­дефіциту.

ВІЛ- інфікованість встановлюють за допомогою серологічного досліджен­ня — ідентифікації анти-ВІЛ- специфіч­них антитіл у сироватці крові. Вона може тривалий час не виявлятись клінічно, проте вважається, що про­тягом 7—10 років захворюють практич­но всі інфіковані ВІЛ. Захворювання може розпочинатись гостро у вигляді мононуклеозоподібного синдрому, після якого настає тривалий асимптом-ний (на роки) період — до появи різно­манітних локальних проявів.

ВІЛ-інфекцію класифікують таким чином (К. Едвард і І. Бавчер, 1994):

І. Гостра ВІЛ-інфекція — моно-нуклеозний синдром.

II. Безсимптомна інфекція.

III. Стійка генералізована лімфо-аденопатія.

IV. Інші ВІЛ-хвороби:

А. Конституціональні — СНІД-асоційований комплекс (САК);

В. З неврологічними хворобами САК;

С. З симптоматичними або інвазив-ними вторинними інфекційними хво­робами;

D. Вторинні злоякісні пухлини;

Е. Інші хвороби (тромбоцито­пенія).

Серед загальних порушень відзна­чаються — слабкість, схуднення, ли­хоманка, пітливість тощо. Місцеві (системні) розлади індивідуально широко варіюють. Це переважно інфекції чи захворювання, що роз­виваються внаслідок зниження рези­стентності організму хворого. Серед них — пневмонія, генералізована лімфоаденопатія, грибковий езофагіт чи тривалий ентероколіт, безкам’яний холецистит, проктосигмоїдит з фісту­лами та періанальними абсцесами, особливо у гомосексуалів, слизово-дермальний простий герпес (понад 5 тиж), гістоплазмоз та токсоплаз­моз, лімфома, не пов’язана з лімфо­гранулематозом (хворобою Ходжкіна), саркома Капоші у людей віком до 60 років (саркома кровоносних судин) тощо.

Лімфоми належать до В-клітин-них пухлин з високим ступенем злоя­кісності.

У більшості хворих синдром роз­вивається у перші 2 роки (хоча три­валість інкубаційного періоду складає 1—10 років) після інфікування і се­редня тривалість хвороби до фаталь­них наслідків складає також близько 2 років. СНІД, спричинений ВІЛ І типу, інтенсивно поширюється у світі, особливо у США та Європі. В Африці зустрічається переважно ВІЛ II типу. СНІД, зумовлений цим ти­пом, є ендемічною хворобою.

СНІД, що має перебіг за типом банальної інфекції, створив для хірургів проблему диференціальної діаг­ностики його з цією хірургічною інфек­цією та ускладнив лікування хворих.

Хірургічні захворювання у хворих на СНІД часто мають відмінний пе­ребіг. Метою диференціальної діагно­стики є уникнення помилкових опе­ративних втручань у хворих на СНІД за наявності у них деяких симптомів хірургічних захворювань, зокрема болю (внутрішні, особливо абдомі­нальні, прояви СНІДу).

Ретельне серологічне дослідження крові у хворих з підозрою на СНІД робить непотрібною діагностику лімфом шляхом пункційної біопсії.

Вірус СНІДу (ВІЛ І) легко і швид­ко інактивується нагріванням та дез­інфекційними засобами (глютаральде-гідом, перекисом водню тощо). Профілактика СНІДу полягає в зміні характеру статевих стосунків, уник­ненні безладних контактів з невідоми­ми партнерами, в серологічному тестуванні крові (та препаратів) донорів тощо.

Профілактика зараження медперсо­налу під час хірургічних операцій та маніпуляцій, крім уважності та суво­рого дотримання правил асептики, вимагає від хірургів та медсестер, що виконують різні процедури, особли­во інвазивні, надягати маски та не­проникні для води халати, по дві пари рукавичок. Весь інструментарій та використаний матеріал старанно стерилізують та дезінфікують, збері­гають в окремих приміщеннях чи відведених для цього місцях. У разі випадкового поранення (прокол шкі­ри тощо) треба негайно обробити уражену ділянку розчином йоду спир­товим (після видавлювання краплин крові) та ввести імуноглобулін.