Спадкова інформація збудника синдрому набутого імунодефіциту

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

– вірусна хвороба з необоротним ураженням Т -системи імунітету та розвитком вторинних інфекцій і злоякісних пухлин.

Етіологія СНІДу

Збудник – вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який містить РНК. Розрізняють ВЇЛ-1, що розповсюджений у Північній Америці і Європі, та ВІЛ-2, який циркулює переважно в Західній і Південній Африці. Вірус у зовнішньому середовищі нестійкий: гине при температурі 56 °С за ЗО хв, при 100 °С – відразу; швидко знищується етиловим спиртом, ефіром, розчином натрію гіпохлориту.

Епідеміологія СНІДу

Джерелом інфекції є хвора людина або здоровий вірусоносій, які заразні все життя. Збудник передається такими шляхами:
1) при статевому контакті та штучному запліднюванні;
2) при переливанні крові та деяких її фракцій (особливо факторів зсідання крові), пересадці органів; під час парентеральних діагностичних, лікувальних та інших втручань з використанням медичних інструментів, які забруднені кров’ю хворих або носіїв;
3) через плаценту від вагітних, які мають вірус, до плода. Діти можуть заражатись під час годування грудним молоком.
До груп високого ризику зараження належать: гомосексуалісти, повії, особи з безладними статевими зв’язками, хворі на наркоманію; особи, яким здійснювали гемотрансфузії, оперативні втручання, часті ін’єкції ліків; діти, котрі народилися від заражених батьків; медичні працівники хірургічних професій, клінічних лабораторій, станцій переливання крові.
У світі вже нараховується близько 10 мли заражених осіб, з них до 1 мли хворих. За станом на 1 вересня 1996 р. в Україні виявлено майже 8,5 тис. інфікованих осіб. Рівень інфікування населення BIЛ продовжує зростати.

Патогенез СНІДу

Вірус СНІДу здатний проникнути в середину Т-лімфоцитів (субпопуляція хелперів), рідше в моноцити і макрофаги, де й розмножується. Відповідно до цього провідним у патогенезі СНІДу є глибоке і безповоротне руйнування клітинного імунітету, що робить хворого беззахисним перед будь-якою інфекцією. У зв’язку з цим нашаровуються захворювання, викликані різними збудниками – найпростішими, грибами, вірусами, бактеріями, гельмінтами. Знижується імунний контроль за утворенням атипових клітин, унаслідок чого часто розвиваються пухлини. Крім цього, активізується В-система імунітету, що веде до гіперпродукції імуноглобулінів усіх класів і підвищення кількості циркулюючих імунних комплексів.

Клініка СНІДу

Інкубаційний період коливається від 2-7 тиж до 5-8 років Вважають, що на 1 хворого на СНІД припадає до 300 вірусоносіїв. Протягом 5 років спостереження у 1/3 вірусоносіїв виникає захворювання.
У клінічному перебігу хвороби розрізняють такі періоди: 1) мононуклеозоподібний; 2) персистуючої генералізованої лімфаденопатії; 3) преСНІД; 4) власне СНІД.
Мононуклеозоподібний синдром виникає у 30-50 % інфікованих. У хворого в цей час спостерігаються гарячка (8-10 днів), ангіна, збільшення лімфатичних вузлів шиї, а також печінки і селезінки, лімфопенія. Після зникнення цих проявів хвороба має прихований перебіг. Під час обстеження виявляють лише побільшення деяких груп лімфовузлів (шийних, пахвових, ліктьових, надключичних та ін.). Підозрілим на СНІД вважають збільшення двох лімфовузлів і більше в кількох анатомічних ділянках, якщо воно триває понад 1,5 міс.
ПреСНІД характеризується тривалою гарячкою і нічною пітливістю, збільшенням багатьох груп лімфовузлів, частими проносами, схудненням (на 10 % маси тіла і більше). Ця стадія може тривати декілька років. Клініка власне СНІДу складається з проявів різних інфекційних захворювань і новоутворень, що приєднались у зв’язку з розвитком імунної недостатності. Найчастіше це протозойні та глистяні інвазії (пневмоцистна пневмонія, токсоплазмоз, криптоспоридіоз, стронгілоідоз), кандидоз з ураженням стравоходу, туберкульоз легень, викликаний мікобактеріями пташиного типу, герпетичні інфекції; з пухлин – саркома Капоті та лімфома головного мозку. Саркома вражає шкіру у вигляді множинних судинних вузлів і бляшок малинового або вишневого кольору, які часто виразкуються і нагноюються.
Залежно від переважного ураження тієї чи іншої системи організму розрізняють легеневу, кишкову, нервову, шкірну, очну та інші форми хвороби. Тривалість життя хворого на СНІД не перевищує 5 років.

Діагностика СНІДу

Діагностика СНІДу здійснюється на підставі епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. У стадії преСНІДу з клінічних ознак найбільше значення мають довготривала гарячка, стійкий пронос (понад 1 міс), системне збільшення лімфовузлів, значне схуднення. Про власне СНІД свідчать наявні пневмоцистна пневмонія, саркома Капоші, рецидивуюча герпетична інфекція тощо.
Діагноз обов’язково підтверджують за допомогою лабораторних тестів (імуноферментний, імунофлюоресценції, імуноблотинг). Доказом є виявлення противірусних антитіл у крові. Для дослідження її беруть з вени в стерильну пробірку і доставляють у лабораторію в охолодженому вигляді (в термосі з льодом) не пізніше ніж через 2 доби після взяття.
В початковий період захворювання треба виключити інфекційний мононуклеоз, ГРВІ, дифтерію зіва, вірусний гепатит. Коли приєднуються різні інфекційні і злоякісні захворювання, то СНІД диференціюють від інших уроджених та набутих імунодефіцитних станів.

Читайте также:  Диагноз синдром пирамидной недостаточности у

Лікування СНІДу

Хворих госпіталізують у боксі інфекційної лікарні, за вірусоносіями спостерігають амбулаторно. Призначають противірусні препарати: азидотимідин, сурамін, рибавірин, ацикловір. Другий підхід – зміцнення імунної системи (препарати інтерферону, тактивін, тималін тощо). Проводять лікування супутніх захворювань. При пневмоцистній пневмонії призначають триметоприм-сульфаметоксазол (бактрим), при мікозах – амфотерицин В, бактерійних інфекціях – антибіотики.
Всіх серопозитивних осіб беруть на диспансерний облік і двічі на рік обстежують. При появі хвороби їх негайно направляють до інфекціоніста.

Профілактика СНІДу

До найважливіших заходів, спрямованих на виявлення джерела інфекції, належать облік і обстеження на СНІД усіх груп ризику. Серопозитивних осіб попереджають про кримінальну відповідальність у випадку зараження ними інших людей. Слід усунути можливість передачі вірусу при лікувальних і діагностичних маніпуляціях (застосування разових голок, шприців, систем переливання; надійна стерилізація медичних інструментів). Створена мережа кабінетів анонімного обстеження на СНІД.
Систематично проводять санітарну освіту населення, яке повинно бути добре поінформованим про шляхи поширення захворювання, небезпеку безладних і позашлюбних статевих зносин; про необхідність використання презервативів. Слід дотримуватись елементарних санітарно-гігієнічних правил: не користуватися чужими бритвами, лезами, манікюрним приладдям, зубними щітками.
Нині проходять випробування вакцини проти СНІДу.

Источник

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – вірусна, повільно поточна інфекція , що викликається ретровирусом імунодефіциту людини, що передається статевим, парентеральним і вертикальним шляхом, характеризується специфічним переважним ураженням T-лімфоцитів-хелперів, що призводить до розвитку вторинного імунодефіцитного стану.

Клінічна діагностика

Інкубаційний період від 2-4 тижнів до 5 років.

У гострій гарячкової фазі «мононуклеозной» синдром: ангіна, лихоманка, лімфаденопатія, гепатоспленомегалія; грипоподібний синдром; астенічний серозний менінгіт або менінгоенцефаліт; минущі екзантеми.

У безсимптомної фазі з’являється сероконверсия (в сироватці противірусні антитіла).

Персистируюча генералізована лімфаденопатія: збільшення шийних, потиличних, завушних, ліктьових і ін груп лімфовузлів; вегетосудинні розлади; з’являється дисбаланс в імунній системі.

ПреСПІД – втрата маси тіла до 10%; грибкові, вірусні, бактеріальні ураження шкіри і слизових оболонок; загострення хронічних вогнищ інфекції: пітливість, тривала діарея, лихоманка, ознаки імунодефіциту.

СНІД – втрата маси тіла більше 10%, волосиста лейкоплакія, туберкульоз легенів, стійкі бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні ураження шкіри і внутрішніх органів, локалізована саркома Капоші. Генералізація всіх інфекцій, дисемінована саркома Капоші, ураження нервової системи, СНІД-маркерні захворювання.

Лабораторна діагностика

1. Серологічний метод. Випускаються численні діагностичні тест-системи для виявлення АТ до антигенів ВІЛ методом іммунноферментного аналізу. Первинний позитивний результат вимагає обов’язкового підтвердження з використанням техніки иммуноблотинга.

2. Іммуноіндукція. За допомогою набору полі-і моноклональних АТ у крові хворих та ВІЛ-інфікованих можуть бути виявлені як комплекси, так і окремі антигенні детермінанти ВІЛ.

3. Вірусологічне дослідження. Виділення ВІЛ проводиться тільки в спеціалізованих центрах.

4. Генетичні методи. У ДНК з клітин крові хворих та ВІЛ-інфікованих можна виявити нуклеотидні послідовності вірусу.

Заходи щодо хворих і контактних осіб

Госпіталізація. Питання ізоляції та госпіталізації хворих СНІД та ВІЛ-інфікованих вирішуються колегіально епідеміологами, клініцистами, співробітниками центру СНІД.

Ізоляція контактних. Не проводиться. За контактними з вогнищ ВІЛ-інфекції встановлюється диспансерне спостереження в центрі СНІД та інфекційному кабінеті протягом 1 року з проведенням 1 раз в квартал дослідження крові на ВІЛ методом ІФА.

Допуск у колектив. Допуск у колектив хворих СНІД та ВІЛ-інфікованих вирішаться колегіально епідеміологами, клініцистами, співробітниками центру СНІД.

Диспансеризація: Проводиться в центрі СНІД, терміни не регламентовані

Специфічна профілактика

Не розроблена.

Неспецифічна профілактика

Профілактика статевого шляху зараження ВІЛ-інфекції:

Читайте также:  Синдром впв у ребенка в год

– використання презервативів при статевих зносинах.

Парентерального шляху інфікування:

– дезінфекція та стерилізація медичного інструментарію, широке використання медичних інструментів одноразового застосування.

Заходи особистої профілактики:

– робота в спецодязі, використання рукавичок.

У разі забруднення рук кров’ю (сироваткою крові) необхідно «щипком» очистити шкіру ватним кулькою, змоченим в дезинфицирующем засобі (хлорамін, хлорне вапно, спирт), після чого вимити руки з милом.

  1. Хвороби, що супроводжуються лімфаденопатією
    У нормі у дорослих пахові вузли можуть пальпувати, а їх розміри досягають звичайно 1,5-2 см. В інших ділянках тіла менший розмір лімфатичних вузлів обумовлений перенесеної інфекцією: вони можуть відповідати нормі. Необхідність в обстеженні хворого з збільшенням лімфатичних вузлів виникає в тих випадках, коли у нього виявляють нові вузли (один або більше) діаметром 1 см і більше та
  2. ВСТУП У клінічної імунології
    Бартон Ф. Хайнес, Антон С. Фаучи (Barton F. Haynes, Anthony S. Fauci) Фундаментальні дослідження в області імунології сприяли більшим успіхам багатьох клінічних дисциплін, таких як алергологія, ревматологія, неврологія та кардіологія. Застосування моноклональних антитіл привело до революційних перетворень в галузі досліджень поверхневих антигенів ефекторних і
  3. ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
    Роберт Г. Петерсдорф, Річард К. Рут (Robert G. Petersdorf, Richard К. Root) Спектр інфекційних хвороб. Переважна більшість мають встановлену етіологію інфекційних хвороб людини і тварин викликаються біологічними агентами: вірусами, рикетсіями, бактеріями, мікоплазмами, хламідіями, грибами, найпростішими або нематодами. Велике значення інфекційних хвороб у медичній
  4. внутрішньолікарняних інфекцій
    Пірс Гарднер, Пол М. Арно (Pierce Gardner, Paul M. Arnow) Визначення. Внутрішньолікарняні інфекції, звані також нозокоміальнимі, є важливою причиною захворюваності та смертності. Їх визначають як інфекції, які виникають у хворих після надходження в лікувальний заклад за умови, що в момент надходження у хворого не було клінічних проявів цих інфекцій, і він не
  5. ТУБЕРКУЛЬОЗ
    Томас М. Деніел (Thomas M. Daniel) Визначення. Туберкульоз – хронічна бактеріальна інфекція, що викликається Mycobacterium tuberculosis і характеризується утворенням гранульом в уражених тканинах і вираженої клітинно-опосередкованої гіперчутливістю. Хвороба, як правило, локалізується в легенях, проте в процес можуть залучатися і інші органи. За відсутності ефективного лікування
  6. НОВОУТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
    Ф. Хочберг, Е. Пруітт (F. Hochberg, A. РгіШ) У США пухлини головного мозку, його оболонок і спинного мозку щорічно служать причиною смерті 90 000 чоловік. Причому / 4 цих випадків складають метастази, що виникають у хворих після лікування з приводу злоякісних захворювань. Первинні пухлини з клітинних елементів оболонок або паренхіми мозку, а також спинного мозку зустрічаються у людей
  7. ВІЛ-інфекція
    ВІЛ-інфекція (синдром набутого імунодефіциту – СНІД) – повільно прогресуюча інфекційне вірусне захворювання з ураженням імунної системи, в результаті чого організм стає високо сприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, які в кінцевому підсумку призводять до загибелі хворого. Джерело інфекції – інфіковані люди, хворі та вірусоносії. Збудник може
  8. Лекційні заняття. V Профілактика венеричних захворювань, ХПСШ, СНІДу.
    План: 1. Основні шляхи передачі венеричних захворювань. ХПСШ, СНІДу. 2. Симптоми захворювання. 3. Профілактика венеричних хвороб, ХПСШ, СНІДу. 1. Основні шляхи передачі венеричних захворювань, ХПСШ, СНІДу. Еюй ipyniie інфекційних захворювань приділяється велика увага, тому що населення планети хворіє ними частіше, ніж усіма іншими інфекціями, за винятком звичайної
  9. Ускладнення трансфузійної терапії
    Імунні ускладнення Імунні ускладнення трансфузійної терапії обумовлені сенсибілізацією реципієнта донорськими еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами або білками плазми. Рідше виникає імунна реакція клітин або сироватки донора проти організму реципієнта. 1.ГЕМОЛІТІЧЕСКІЕ РЕАКЦІЇ Гемолитические реакції зазвичай розвиваються внаслідок руйнування переливатися еритроцитів антитілами
  10. Небезпеки, які загрожують організму
    Перше, що треба відзначити – зміна в останні роки симптоматики клінічних проявів наркоманії і токсикоманії. Це пов’язано, насамперед, з розширенням арсеналу токсикоманических одурманюючих засобів. Наркоманія – це бізнес для ділків, яким немає діла до здоров’я. Сотні підпільних лабораторій, талановитих обдарованих вчених, спрямованих до легкому, але кримінальному збагаченню,

Источник

(СНІД)

Умовно до хронічної специфічної інфекції можна зарахувати синдром на­бутого імунодефіциту (СНІД), що став відомий з 1981 p. Це вірусне за­хворювання, яке уражує імуногенні клітини, внаслідок чого в організмі розвиваються опортуністична інфек­ція та специфічні пухлини. Хвороба спричинюється ретровірусом — віру­сом імунодефіциту людини типу І (ВІЛ І). Цей вірус має винятковий тропізм до СД^, молекул, що містять­ся в Т-хелперіндукуючих клітинах (лімфоцитах) та макрофагах — моно­цитах. Проникнення в ці клітини вірусу та його реплікація в них при­зводять до продукції прогону та дест­рукції або функціональної неповно­цінності клітин.

Читайте также:  Синдром двигательных нарушений у недоношенных детей

Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливан­ня крові та її компонентів від інфіко­ваних ВІЛ І донорів, використання голок, шприців та інших інстру­ментів, заражених вірусом тощо. Пе­редача вірусу СНЇДу відбувається та­кож інфікованою матір’ю дитині в перинатальний період. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе також хірур­гів унаслідок поранення (ґолкою, скальпелем тощо) під час оперуван­ня ними інфікованих вірусом імуно­дефіциту.

ВІЛ- інфікованість встановлюють за допомогою серологічного досліджен­ня — ідентифікації анти-ВІЛ- специфіч­них антитіл у сироватці крові. Вона може тривалий час не виявлятись клінічно, проте вважається, що про­тягом 7—10 років захворюють практич­но всі інфіковані ВІЛ. Захворювання може розпочинатись гостро у вигляді мононуклеозоподібного синдрому, після якого настає тривалий асимптом-ний (на роки) період — до появи різно­манітних локальних проявів.

ВІЛ-інфекцію класифікують таким чином (К. Едвард і І. Бавчер, 1994):

І. Гостра ВІЛ-інфекція — моно-нуклеозний синдром.

II. Безсимптомна інфекція.

III. Стійка генералізована лімфо-аденопатія.

IV. Інші ВІЛ-хвороби:

А. Конституціональні — СНІД-асоційований комплекс (САК);

В. З неврологічними хворобами САК;

С. З симптоматичними або інвазив-ними вторинними інфекційними хво­робами;

D. Вторинні злоякісні пухлини;

Е. Інші хвороби (тромбоцито­пенія).

Серед загальних порушень відзна­чаються — слабкість, схуднення, ли­хоманка, пітливість тощо. Місцеві (системні) розлади індивідуально широко варіюють. Це переважно інфекції чи захворювання, що роз­виваються внаслідок зниження рези­стентності організму хворого. Серед них — пневмонія, генералізована лімфоаденопатія, грибковий езофагіт чи тривалий ентероколіт, безкам’яний холецистит, проктосигмоїдит з фісту­лами та періанальними абсцесами, особливо у гомосексуалів, слизово-дермальний простий герпес (понад 5 тиж), гістоплазмоз та токсоплаз­моз, лімфома, не пов’язана з лімфо­гранулематозом (хворобою Ходжкіна), саркома Капоші у людей віком до 60 років (саркома кровоносних судин) тощо.

Лімфоми належать до В-клітин-них пухлин з високим ступенем злоя­кісності.

У більшості хворих синдром роз­вивається у перші 2 роки (хоча три­валість інкубаційного періоду складає 1—10 років) після інфікування і се­редня тривалість хвороби до фаталь­них наслідків складає також близько 2 років. СНІД, спричинений ВІЛ І типу, інтенсивно поширюється у світі, особливо у США та Європі. В Африці зустрічається переважно ВІЛ II типу. СНІД, зумовлений цим ти­пом, є ендемічною хворобою.

СНІД, що має перебіг за типом банальної інфекції, створив для хірургів проблему диференціальної діаг­ностики його з цією хірургічною інфек­цією та ускладнив лікування хворих.

Хірургічні захворювання у хворих на СНІД часто мають відмінний пе­ребіг. Метою диференціальної діагно­стики є уникнення помилкових опе­ративних втручань у хворих на СНІД за наявності у них деяких симптомів хірургічних захворювань, зокрема болю (внутрішні, особливо абдомі­нальні, прояви СНІДу).

Ретельне серологічне дослідження крові у хворих з підозрою на СНІД робить непотрібною діагностику лімфом шляхом пункційної біопсії.

Вірус СНІДу (ВІЛ І) легко і швид­ко інактивується нагріванням та дез­інфекційними засобами (глютаральде-гідом, перекисом водню тощо). Профілактика СНІДу полягає в зміні характеру статевих стосунків, уник­ненні безладних контактів з невідоми­ми партнерами, в серологічному тестуванні крові (та препаратів) донорів тощо.

Профілактика зараження медперсо­налу під час хірургічних операцій та маніпуляцій, крім уважності та суво­рого дотримання правил асептики, вимагає від хірургів та медсестер, що виконують різні процедури, особли­во інвазивні, надягати маски та не­проникні для води халати, по дві пари рукавичок. Весь інструментарій та використаний матеріал старанно стерилізують та дезінфікують, збері­гають в окремих приміщеннях чи відведених для цього місцях. У разі випадкового поранення (прокол шкі­ри тощо) треба негайно обробити уражену ділянку розчином йоду спир­товим (після видавлювання краплин крові) та ввести імуноглобулін.

Источник