Суглобовий синдром при ревматоїдному артриті

Суглобовий синдром — це не самостійне захворювання, а характерний симптом, який вказує на розвиток запальної відповіді, дегенеративно-дистрофічних змін в суглобах і поблизу розташованих анатомічних одиницях.
Суглобовий синдром реалізується в клінічному розмаїтті ознак і може імітувати інші хвороби. Тому грамотно сформулювати діагноз, вибудувати терапевтичну тактику з урахуванням виявлених у пацієнта суглобових і позасуглобових змін може виключно фахівець — ревматолог, ортопед-травматолог, артрології.

Що таке суглобовий синдром

Суглобовим синдромом (СС) називають симптомокомплекс поліетіологічного типу, обумовлений поразкою структур кістково-м’язової системи . Клініка СС складається з болю, припухлості, локального підвищення температури, гіперемії, змін функцій і форми суглобів.
Суглобовий синдром — провідний ознака в клінічній картині різнорідних захворювань кістково-м’язової системи та сполучної тканини:

артриту ;
остеоартрозу ;
анкилозирующего спондилита ;
псоріазу;
подагри ;
хвороби Рейтера ;
псоріатичного артриту ;
періартикулярних поразок ( тендинита , епіконділіта , бурситу , тунельного синдрому ).

Суглобовий синдром частіше виникає у великих суглобах — плечових, ліктьових, тазостегнових, колінних, рідше місце локалізації визначається в середніх і дрібних суглобах — міжфалангових, променезап’ясткових, гомілковостопних.
На практиці переважно спостерігається суглобовий синдром при ревматоїдному артриті та остеоартрозі. Також хворобливі прояви і скутість рухів може бути ознакою позасуглобових патологій шлунково-кишкового тракту, шкірних покривів, серця і судин, органів дихання, зорової системи.

Довідка! При ураженні елементів одного суглоба діагностують моноартріт, двох або трьох суглобів — олігоартріт, понад чотири — поліартрит.

Причини розвитку

У патогенезі суглобового синдрому провідне значення належить запаленню і дегенеративно-дистрофічних процесів , Що протікає в тканинах, суглобах, м’язах, сухожиллях. Даний патологічний дефект властивий артрозу, ревматоїдного та псоріатичному артриту, анкілозуючого спондиліту, васкулітів, системний червоний вовчак.
До облігаторними факторів появи гострого суглобового синдрому відносять :

Суглобовий синдром: що це, лікування та диференціальна діагностика, таблиця, синдром при ревматоїдному артриті та остеоартрозі | Ревматолог

Статистичні перевантаження: заняття спортом, важка фізична праця, зайву вагу.

Механічну травматизацію структур скелетно-м’язової системи, внутрішньосуглобові переломи, вивихи.

Метаболічні розлади (цукровий діабет, охроноз).

Ендокринні захворювання (гіпотиреоз, гіперпаратиреоз, акромегалію).

Вроджені системні патології суглобів (артрогріпоз, хондродисплазія).

Хвороби крові (гемофілію, гемолітична анемія).

Аваскулярний некроз кісток.

Хронічні аутоімунні патології.

Психічні порушення.

Онкологію.

Інфекції (віруси, туберкульоз, ревматизм, остеомієліт).

Серед причин суглобового синдрому у дітей доцільно розглядати рахіт, інтоксикаційний синдром на фоні гельмінтозу, паразитарних захворювань, супутні хронічні інфекції (карієс, хронічний тонзиліт, аденоїдит), вроджену дисплазію суглобів.

Симптоми

Клініку суглобового синдрому формують суб’єктивні і об’єктивні ознаки . Стабільним симптомом при ревматичних патологіях є біль. Больовий синдром відрізняється місцем локалізації, тривалістю, характером, тривалістю і часом продовження.
Залежно від етіології захворювання хворобливі відчуття переважно виникають в ранкові години і стають більш інтенсивними ближче до вечора . Хворобливість може посилюватися після фізичних навантажень, підйому по сходах, при тривалому фіксованому вертикальному положенні тіла.

Довідка! Виразність болю оцінюють в балах: 1 бал означає, що біль незначна, пацієнт не потребує лікування. Максимальна величина показника в таблиці — 5 балів, розцінюється, як нестерпний біль.

Другий клінічний критерій суглобового синдрому — обмеження рухової активності. Ступінь вираженості прямо пропорційна стадії прогресування захворювання, тяжкості функціональних змін в структурах кістково-м’язової системи.
Об’єктивними ознаками патологічного процесу служать :

зміни форми суглоба: дефигурация і деформація;
патологічні шуми: тріск, хрускіт, крепітація;
локальна температура шкіри в області суглобів;
припухлість, почервоніння шкірних покривів над зоною ураження;
обмеження активних і пасивних рухів у суглобах.

Суглобовий синдром: що це, лікування та диференціальна діагностика, таблиця, синдром при ревматоїдному артриті та остеоартрозі | Ревматолог При пальпації крім зміни форми суглоба можна виявити В «суглобові мишіВ» (сторонні тіла в порожнині суглоба), ревматоїдні вузлики, подагричні тофуси, вузлики Бушара або Гебердена.
Клінічні форми суглобового синдрому нестабільні і різноманітні і залежать від етіології, активності патологічного процесу, стадії прогресування.
У кожному конкретному випадку лікар повинен вміти оцінити характер дефекту. Так, гіпермобільний суглобовий синдром проявляється надлишкової гнучкістю суглобів і хребетного стовпа, при цьому пацієнти з вродженою патологією вважають таку гнучкість нормою.
Суглобовий синдром зачіпає органи зорової, серцево-судинної, дихальної та сечовидільної системи, шлунково-кишкового тракту, і проявляється комплексом фенотипично ознак . Позасуглобових діагностичними критеріями буде дисфагія, печінково-селезінковий синдром, різкий біль в животі, нудота і блювота, простатит, гломерулонефрит, пневмонія, васкуліти, міокардит, кон’юнктивіт, ірит.

Діагностика

Етапність і встановлення діагнозу у пацієнтів з суглобовим синдромом :

Зовнішнє обстеження хворого з вивченням скарг і анамнезу . Завдання доктора — уточнити особливості перебігу патології, визначити ритм і характер больового синдрому, провокуючі фактори, обставини, що ослабляють або посилюють біль.

Об’єктивний огляд . Призначений для ідентифікації кількості уражених структур опорно-рухового апарату, симетричності /асиметричності суглобового синдрому.

Довідка! У разі кожного пацієнта необхідно провести обстеження шкірних покривів, серця і судин, сечовидільної системи, шлунково-кишкового тракту з метою визначення позасуглобових ознак. При необхідності в діагностичний пошук залучаються фахівці вузького профілю (окуліст, гастроентеролог, уролог, гінеколог, судинний хірург).

Суглобовий синдром: що це, лікування та диференціальна діагностика, таблиця, синдром при ревматоїдному артриті та остеоартрозі | Ревматолог На підставі суб’єктивних відчуттів пацієнта, зібраного анамнезу і даних об’єктивного дослідження лікар виставляє попередній діагноз.
Диференціальна діагностика суглобового синдрому передбачає лабораторно-інструментальні дослідження. До числа мінімально необхідних відносять загальний і біохімічний аналіз крові, цитологічний аналіз синовіальної рідини.
Для візуалізації стану періартикулярних тканин і кісткових структур суглоба застосовують рентгенівську комп’ютерну томографію та МРТ .
Іноді, щоб прийти до висновку, що хворий пацієнт, може знадобиться тривале спостереження і повторне обстеження.

Лікування

Методика лікування залежить від конкретної клінічної ситуації . Варіабельність клінічних проявів передбачає диференційований підхід до кожного окремого пацієнта. Важливим моментом є пояснення хворому причин його проблем на доступній мові.
Традиційно вважається, що в першу чергу терапевтичний підхід повинен мати патогенетичну спрямованість і впливати на причинні фактори (Запалення, деструкцію). При лікуванні суглобового синдрому використовуються хондропротектори.
Найбільш значущі активні компоненти — хондроитин і глюкозамін, гідрохлорид або сульфат, беруть участь в побудові кісткової і хрящової тканини, нормалізують вироблення внутрішньосуглобової рідини, уповільнюють руйнування і перешкоджають прогресуванню дегенеративних процесів в кістково-м’язових структурах. Лікувальний ефект полягає в припиненні болю, збільшенні рухливості суглобів, зменшенні скутості.
Особливу увагу на себе звертає У «АртраВ», В «Хондроитина СульфатВ», В «ТерафлексВ», В «АлфлутопВ», В «Дискус КомпозітумВ». Тривалість і схему прийому встановлює лікар. Для досягнення клінічного ефекту знадобиться від 3 місяців до півроку . Курси можна повторювати.
Для впливу на патогенетичні механізми використовують міорелаксанти . Вони забезпечують швидкий регрес болю, розслаблення м’язової мускулатури, відновлення функціональних здібностей.

Довідка! Суглобовий синдром при загостренні подагри вимагає застосування препаратів іншої фармакологічної спрямованості. Крім НПЗЗ в протокол лікування включають протиподагричних кошти (наприклад, В «ПурінолВ», В «АллуполВ», В «ЕГІСВ»), мета яких — нормалізувати рівень сечової кислоти в організмі.

Суглобовий синдром: що це, лікування та диференціальна діагностика, таблиця, синдром при ревматоїдному артриті та остеоартрозі | Ревматолог У терапії гострого болю є необхідність швидко позбавити пацієнта від болісних проявів. Проблема вирішується шляхом застосування медикаментів для симптоматичного лікування болю.
Базовими препаратами будуть нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Найбільш дієві на ранніх стадіях суглобового синдрому і повинні призначатися лікарем в мінімально ефективних дозах з швидкою повним скасуванням.
Прийом знеболюючих препаратів іноді може призводити до серйозних ускладнень, перш за все, пов’язаних з патологічними змінами у всіх відділах шлунково-кишкового тракту, кардіоваскуляторнимі катастрофами.
Тому, щоб зменшити частоту розвитку побічних ефектів перевагу залишається за селективними формами НПЗЗ :

У «НімесулідомВ»;
У «МелоксікамомВ»;
У « Мовалісом В »;
У «ЦелекоксібомВ»;
У «ПарекоксібомВ».

Певний терапевтичний ефект можна очікувати від використання НПЗП у формі мазі або гелю : У « Финалгона В », В« Вольтарен емульгеляВ », В« ФастумаВ », В« Індометацину В », В« Диклофенаку В »Вони зручні тим, що в разі їх застосування скорочується вірогідність розвитку побічних ефектів.
Додатково курс лікування суглобового синдрому може включати антибіотики, вітаміни групи В, глюкокортикоїди . У період стійкої ремісії бажано доповнити терапевтичну схему ЛФК, фізіотерапевтичними процедурами, масажем, санаторним і курортним лікуванням.
Корисними будуть поради оптимізувати спосіб життя. Це передбачає корекцію раціону і режиму харчування, приведення у відповідність навантажень з можливостями кістково-м’язової системи, виключення алкоголю і куріння.

Порада! Рекомендовано обмежити динамічні і статистичні навантаження, що викликають біль і дискомфорт. Необхідно звести до мінімуму можливості травм.

Висновок

Залежно від етіології і вираженості суглобового синдрому, факторів з боку пацієнта в лікуванні ревматичних хвороб, що протікають з суглобовим синдромом, можуть бути задіяні різні техніки — фармакологічне і фізичний вплив.
Комплексний підхід дозволяє вирішити не тільки проблему болю, але і продовжити період ремісії, мінімізувати ризик хронізації патології і розвитку функціональних порушень опорно-рухової системи. Дана умова здійснимо при ранньому зверненні за лікарською допомогою, виконання рекомендацій лікаря.

Загрузка…

Источник

Ревматоидный артрит – ревматический процесс, характеризующийся эрозивно-деструктивными поражениями преимущественно периферических мелких суставов. Суставные признаки ревматоидного артрита включают симметричное вовлечение суставов стоп и кистей, их деформирующие изменения. К внесуставным системным проявлениям относятся серозиты, подкожные узелки, лимфаденопатия, васкулиты, периферическая нейропатия. Диагностика включает оценку клинических, биохимических, рентгенологических маркеров. Лечение ревматоидного артрита требует длительных курсов НПВП, кортикостероидов, базисных средств, иногда – хирургического восстановления суставов. Заболевание часто приводит к инвалидности.

Общие сведения

Ревматоидный артрит (РА) – иммуновоспалительное поражение соединительной ткани, протекающее с суставной и внесуставной симптоматикой. Заболеваемость в популяции составляет около 1%, при этом среди женщин РА встречается в 2,5 раза чаще, чем среди мужчин. Пик развития патологии приходится на возраст от 40 до 50 лет. Ревматоидный артрит протекает хронически, а изменения суставов неуклонно прогрессируют, неизбежно приводя к инвалидности через 10-20 лет.

Ревматоидный артрит

Причины РА

Причины, обусловливающие развитие ревматоидного артрита, достоверно не установлены. Определена наследственная природа нарушений иммунологических ответов и роль инфекционных этиофакторов (вируса Эпштейн-Барра, ретровируса, цитомегаловируса, микоплазмы, вируса герпеса, краснухи и др.).

Основу патогенеза ревматоидного артрита составляют аутоиммунные реакции, развивающиеся в ответ на действие неизвестных этиологических факторов. Эти реакции проявляются цепочкой взаимосвязанных изменений – воспалением синовиальной мембраны (синовитом), формированием грануляционной ткани (паннуса), ее разрастанием и проникновением в хрящевые структуры с разрушением последних. Исходом ревматоидного артрита служит развитие анкилоза, хронического воспаления параартикулярных тканей, контрактуры, деформации, подвывихи суставов.

Классификация

По клинико-анатомическим особенностям различают формы ревматоидного артрита:

протекающие по типу полиартрита, олиго- или моноартрита;
характеризующиеся системной симптоматикой;
сочетающиеся с диффузными заболеваниями соединительной ткани, деформирующим остеоартрозом, ревматизмом;
особые формы (ювенильный артрит, синдромы Стилла и Фелти)

По иммунологическим характеристикам выделяют серопозитивные варианты ревматоидного артрита и серонегативные, которые различаются выявлением или отсутствием ревматоидного фактора в сыворотке и суставной жидкости.

Динамика течения ревматоидного артрита может быть различной. Стремительно прогрессирующему варианту свойственна высокая активность: эрозирование костных тканей, деформирование суставов, системные поражения в течение 1-го года заболевания. Медленно развивающийся ревматоидный артрит даже многие годы спустя не вызывает грубых морфологических и функциональных изменений суставов, протекает без системного вовлечения.

По активности клинико-морфологических изменений дифференцируют три степени ревматоидного артрита.

I ст. При минимальной активности процесса отмечаются незначительные боли в суставах, преходящая скованность в утренние часы, отсутствие локальной гипертермии.
II ст. Ревматоидный артрит средней активности характеризуется болями в покое и в движении, многочасовой скованностью, болевым ограничением подвижности, стабильными экссудативными явлениями в суставах, умеренной местной гипертермией кожи.
III ст. Для высокой активности ревматоидного артрита типична сильная артралгия, выраженная экссудация в суставах, гиперемия и припухлость кожи, непроходящая скованность, резко ограничивающая подвижность.

По степени нарушения опорных функций при ревматоидном артрите различают стадии ФН I, ФН II и ФН III.

Функциональные нарушения I ст. характеризуются минимальными двигательными ограничениями с сохранением профессиональной пригодности.
На стадии ФН II подвижность суставов снижена резко, развитие стойких контрактур ограничивает самообслуживание и ведет к утрате работоспособности.
Стадия ФН III ревматоидного артрита определяется тугоподвижностью или тотальной неподвижностью суставов, потерей возможности самообслуживания и необходимостью постоянного ухода за таким пациентом.

Симптомы ревматоидного артрита

Суставные проявления

Доминирующим в клинике ревматоидного артрита является суставной синдром (артрит) с характерным двусторонним симметричным вовлечением суставов. На продромальном этапе отмечается усталость, периодические артралгии, астения, потливость, субфебрилитет, утренняя скованность. Дебют ревматоидного артрита обычно связывается пациентами со сменой метеофакторов, сезонов года (осени, весны), физиологических периодов (пубертатного, послеродового, климактерического). Провоцирующей причиной ревматоидного артрита может служить инфекция, охлаждение, стресс, травма и др.

При остром и подостром дебюте ревматоидного артрита наблюдается лихорадка, резкая миалгия и артралгия; при малозаметном прогрессировании – изменения нарастают длительно и не сопровождаются существенными функциональными нарушениями. Для клиники ревматоидного артрита типично вовлечение суставов стоп и кистей, запястий, коленных и локтевых суставов; в отдельных случаях поражение касается тазобедренных, плечевых и суставов позвоночника.

Объективные изменения при ревматоидном артрите включают скопление внутрисуставного экссудата, отечность, резкую пальпаторную болезненность, двигательные ограничения, локальную гиперемию и гипертермию кожи. Прогрессирование ревматоидного артрита ведет к фиброзированию синовиальной мембраны и периартикулярных тканей и, как следствие, к развитию деформирования суставов, контрактур, подвывихов. В исходе ревматоидного артрита наступает анкилозирование и обездвиженность суставов.

При поражении синовиальных влагалищ сухожилий кисти – теносиновите нередко развивается синдром запястного канала, патогенетическую основу которого составляет невропатия срединного нерва в результате его сдавления. При этом отмечается парестезия, снижение чувствительности и подвижности среднего, указательного и большого пальцев кисти; боль, распространяющаяся на все предплечье.

Внесуставные поражения

Развитие внесуставных (системных) проявлений более характерно для серопозитивной формы ревматоидного артрита тяжелого длительного течения. Поражение мускулатуры (межкостной, гипотенара и тенара, разгибателей предплечья, прямой бедренной, ягодичной) проявляется атрофией, снижением мышечной силы и тонуса, очаговым миозитом. При вовлечении в ревматоидный артрит кожных покровов и мягких тканей появляется сухость и истонченность эпидермиса, геморрагии; могут возникать мелклочаговые некрозы подногтевой области, приводящие к гангрене дистальных фаланг. Нарушение кровоснабжения ногтевых пластин ведет к их ломкости, исчерченности и дегенерации.

Типичными признаками ревматоидного артрита служат подкожно расположенные соединительнотканные узелки диаметром 0,5-2 см. Для ревматоидных узелков характерна округлая форма, плотная консистенция, подвижность, безболезненность, реже – неподвижность вследствие спаянности с апоневрозом. Эти образования могут носить единичный или множественный характер, иметь симметричную либо несимметричную локализацию в области предплечий и затылка. Возможно образование ревматоидных узелков в миокарде, легких, клапанных структурах сердца. Появление узелков связано с обострением ревматоидного артрита, а их исчезновение – с ремиссией.

Наиболее тяжелым течением ревматоидного артрита отличаются формы, протекающие с лимфоаденопатией, поражением ЖКТ (энетритами, колитами, амилоидозом слизистой прямой кишки), нервной системы (нейропатией, полиневритом, функциональными вегетативными нарушениями), вовлечением органов дыхания (плеврит, диффузный фиброз, пневмонит, фиброзирующий альвеолит, бронхиолит), почек (гломерулонефрит, амилоидоз), глаз. Со стороны магистральных сосудов и сердца при ревматоидном артрите могут возникать эндокардит, перикардит, миокардит, артериит коронарных сосудов, гранулематозный аортит.

При ревматоидных висцеропатиях вследствие панартериита отмечаются кожные симптомы в виде полиморфной сыпи и изъязвлений; геморрагический синдром (носовые, маточные кровотечения), тромботический синдром (мезентериальные тромбозы).

Осложнения

Диагностика

Подозрение на ревматоидный артрит является показанием для консультации ревматолога. Исследование периферической крови выявляет анемию; нарастание лейкоцитоза и СОЭ напрямую связано с активностью ревматоидного артрита. Типичными иммунологическими маркерами при ревматоидном артрите служат выявление РФ, снижение числа Т-лимфоцитов, повышение криоглобулинов, обнаружение антикератиновых антител (АКА). Объективное подтверждение получают с помощью:

Рентгенографии. К рентгенологическим критериям ревматоидного артрита относится обнаружение диффузного или пятнистого эпифизарного остеопороза, сужения суставных щелей, краевых эрозий. По показаниям назначается МРТ сустава.
Биопсии и пункции сустава. Для взятия образца внутрисуставной жидкости производят пункцию сустава. При микроскопии суставной жидкости обнаруживаются неспецифические воспалительные признаки. Исследование биоптата синовиальных мембран при ревматоидном артрите демонстрирует гипертрофию и увеличение числа ворсинок; пролиферацию плазматических, лимфоидных и покровных клеток (синовиоцитов) суставных оболочек; фибриновые отложения; зоны некроза.

Рентгенография кистей. Поражения суставов при ревматоидном артрите (IV стадия по Штейнброкеру). Костный анкилоз; множественные эрозии суставных поверхностей; подвывих в суставах; остеопороз.

Лечение ревматоидного артрита

В основе терапии при ревматоидном артрите лежит назначение курса быстродействующих (противовоспалительных) и базисных (модифицирующих течение заболевания) препаратов, проведение эфферентной терапии, лечебной физкультуры. При необходимости выполняются хирургические вмешательства.

Фармакотерапия. К группе быстродействующих относятся НПВС (диклофенак, ибупрофен, напроксен), кортикостероиды, купирующие воспаление и боль. Использование базисных препаратов (сульфасалазина, гидроксихлороквина метотрексата, лефлуномида) позволяет достичь ремиссии ревматоидного артрита и предотвратить/замедлить дегенерацию суставов.
Гравитационная хирургия крови. Кроме приема медикаментов, при ревматоидном артрите показано проведение экстракорпоральной гемокоррекции – криоафереза, мембранного плазмафереза, экстракорпоральной фармакотерапии, каскадной фильтрации плазмы.
Лечебная физкультура. Пациентам с ревматоидным артритом рекомендуются занятия ЛФК, плавание.
Ортопедические операции. С целью восстановление функции и структуры суставов применяются хирургические вмешательства – артроскопия, эндопротезирование разрушенных суставов.

Экспериментальное лечение

К относительно новым препаратам, использующимся в лечении ревматоидного артрита, относятся биологические средства, блокирующие провоспалительный белок-цитокин – фактор некроза опухоли (этанерсепт, инфликсимаб, адалимумаб). Препараты-инактиваторы ФНО вводятся в форме инъекций и назначаются в комбинации с базовыми препаратами. Перспективной и многообещающей методикой лечения ревматоидного артрита является терапия стволовыми клетками, направленная на улучшение трофики и регенерацию суставов.

Прогноз и профилактика

Изолированное, локализующееся в 1-3-х суставах, не резко выраженное воспаление при ревматоидном артрите позволяет надеяться на благоприятный прогноз. К отягощающим перспективу заболевания факторам относятся полиартрит, выраженное и резистентное к терапии воспаление, наличие системных проявлений. Ввиду отсутствия превентивных методов, возможна лишь вторичная профилактика ревматоидного артрита, которая включает предупреждение обострений, диспансерный контроль, подавление персистирующей инфекции.

Источник