Вчення про стрес загальний адаптаційний синдром
Крім спадкових факторів, на стан психічного здоров’я впливають і ті, які діяли протягом життя людини. Наприклад, це психічний стрес, який пов’язаний з емоційними та інтелектуальними перевантаженнями або психологічними травмами, що часто поєднуються зі стресом.
Стрес (напруга) — стан напруги у системі, на яку діють подразники, сила яких перевищує адаптаційні можливості. Цей термін запропонував Г. Селье, який створив наукову концепцію цього стану. При дії стресорів на психіку виникає психічний або психоемоційний стрес. Досліджуючи тварин, Сельє встановив, що при дії на організм різних пошкоджувальних, тобто надмірних за силою або тривалістю дії факторів (інтоксикації, інфекції тощо) виникає однакова неспецифічна захисно-пристосувальна реакція, названу загальним адаптаційним синдромом.
Стан організму, в якому виник загальний адаптаційний синдром, Сельє назвав стресом.
При стресі рефлекторно починають діяти складні нервові і гуморальні механізми. Кора мозку надсилає імпульси до ретикулярної формації та гіпоталамуса, збуджується симпатичний відділ нервової системи, а мозковий шар наднирників секретує у кров катехоламіни. Під їх впливом у гіпоталамусі збільшується утворення кортиколіберину, який стимулює секрецію адрено-кортикотропного гормону, а він, у свою чергу, забезпечує утворення та вихід глюкокортикоїдів із кіркового шару наднирників. Ці гормони підвищують резистентність організму щодо будь-яких стрес-факторів (проявляються стадії тривоги, резистентності, виснаження).
Метою, результатом психічної перебудови є сприйняття нової концепції життя відповідно до нових умов. Після осмислення події, зміни поглядів в ім’я життя у майбутньому, тобто після перерозподілу психічного матеріалу, стрес зникає.
Після сприйняття нових умов життя мають місце такі стадії психічного стресу:
- 1. Ігнорування психотравмуючого фактора, спроба вийти із ситуації з мінімальними витратами енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінуючим є для дітей та інфантильних, демонстративних (істероддних) осіб, яким не властиві глибокі психологічні переживання.
- 2. Збудження. Характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на ліквідацію психотравмую-чої ситуації. Як домінантна, ця форма реагування властива активним людям. Вона завжди супроводжується регресією віку, поворотом до дитячих форм психічних проявів. Такі люди сприймають лише мову дитини (потрібен сенсорний контакт) та емоції.
- 3. Стадія депресивного стану. Депресія пов’язана з витратою енергії, тому за своєю суттю є реактивною. При цьому має місце інтенсивна психічна робота з усвідомлення того, що трапилось, пошук шляхів виходу із ситуації, що склалася. Така форма реагування є домінантною у людей меланхолічного складу, допомогти їм можна співчуттям, розумінням та енергетичним резонансом.
- 4. Стадія концентуалізації. Прийняття рішення, нової концепції подальшої роботи, сприйняття життя. Кращими концентуалізаторами є люди філософського складу.
Вищезазначена динаміка адаптаційної перебудови особливо виразно проявляється при гострих психічних стресах, психологічних травмах. При сумації не дуже сильних психічних перенавантажень ця динаміка є менш яскравою. Якщо ситуація затягується, то виникає хронічний психічний стрес, який проявляється ознаками неврозу — емоційною нестійкістю, поганим самопочуттям, фрустрацією, роздратованістю, появою вегетативних розладів.
Невроз — це форма психічної адаптації (із проявом ознак дезадаптації) акцентуйованої людини. Форма неврозу не змінюється протягом усього життя. Він виникає в разі порушення важливих для конкретної людини відносин між нею та оточуючими, є спробою розв’язання проблеми тими шляхами, які використовувались у дитинстві.
Розрізняють три основні форми неврозу — неврастенія, істерія, невроз нав’язливих станів.
Неврастенія проявляється у психічному виснаженні, негативному емоційному фоні, вразливості, плачі, надмірно виразній реакції пасивного захисту. При цій формі характерно відчуття безперспективності в умовах над-відповідальності.
Істерія характерна для інфантильних, істероїдних людей зі слабкою психічною адаптацією.!* прояви “уявна смерть” або завмирання та “стрімка буря”, інколи виникають функціональні паралічі та парези, розлади мови, втрата відчуття болю тощо.
Невроз нав’язливих станів з’являється у астеніків, меланхоліків. Характеризується фобіями, підвищеною тривожністю, яка призводить до повторення окремих дій (для впевненості), вегетативних розладів.
Источник
х
Весь контент iLive перевіряється медичними експертами, щоб забезпечити максимально можливу точність і відповідність фактам.
У нас є строгі правила щодо вибору джерел інформації та ми посилаємося тільки на авторитетні сайти, академічні дослідницькі інститути і, по можливості, доведені медичні дослідження. Зверніть увагу, що цифри в дужках ([1], [2] і т. д.) є інтерактивними посиланнями на такі дослідження.
Якщо ви вважаєте, що який-небудь з наших матеріалів є неточним, застарілим або іншим чином сумнівним, виберіть його і натисніть Ctrl + Enter.
У науковій літературі адаптаційний синдром характеризується як комплекс змін, які невластиві для людини, але проявляються при впливі на організм різного роду сильних подразників або факторів, які завдають йому шкоди.
[1], [2], [3]
Ефекти глюкокортикоїдів при загальний адаптаційний синдром
Глюкокортикоїди – гормони, що виділяються в процесі активної роботи кори надниркових залоз. Їх роль вкрай важлива в функціонування організму під час адаптаційного синдрому. Вони виконують захисну функцію, яка проявляється в зниженні ступеня проникності судин, що запобігає зменшенню рівня АТ при негативних подразників. Знижуючи проникність мембран клітин і лізосом, глюкокортикоїди перешкоджають їх пошкодження під час травм і при отруєннях. Також завдяки ним підвищується рівень енергетичного ресурсу організму, оскільки ці гормони беруть активну участь в регуляції углеводго обміну.
Знижуючи ступінь проникності клітин і судин, глюкокортикоїди усувають запальні процеси. Ще одна їх особливість в тому, що вони підвищують тонус нервової системи, забезпечуючи нервові клітини глюкозою. Активуючи в печінці вироблення альбумінів, що відповідають за створення потрібного рівня тиску крові в судинах, в стресових ситуаціях глюкокортикоїди запобігають зниження об’єму циркулюючої крові і падіння артеріального тиску.
Але не завжди глюкокортикоїди корисні, вони мають і шкідливу дію. Вони призводять до руйнування лімфоїдної тканини, що провокує розвиток лимфопении. Це позначається на виробленні антитіл. Тому трапляється, що фізично здорові люди починають частіше хворіти.
Щоб не зіткнутися з таким неприємним станом як адаптаційний синдром необхідно проводити профілактику стресу, а саме займатися спортом, гартувати організм, відвідувати аутотренінги, відкоригувати раціон харчування, приділити увагу улюбленому заняттю. Дані методи допоможуть коригувати відповідну реакцію організму на психічні подразники, травми, інфекції. Процес лікування залежить від стадії синдрому. На першому етапі застосовуються гідроелектричним розчини. На другому – призначають солі калію і гідрокортизон. На стадії виснаження буде потрібно відновлення процесу кровообігу, тому використовують серцево-судинні аналептики.
[4], [5]
Стрес і адаптаційний синдром
Адаптаційний синдром є реакцією організму на стрес. Фахівцями було встановлено фактори, які призводять до розвитку даної патології:
- індивідуальні особливості людини: тривожність, низький ступінь стресоустойчівості, нігілізм, безініціативність, соціальна відчуженість,
- механізми захисту і протистояння стресогенного факторам,
- соціальна підтримка або її відсутність,
- попередній прогноз індивідом події, яке може надати стресовий вплив.
Причиною появи адаптаційного синдрому може стати травма, перепад температури, фізичні навантаження, інфекція та інше. Серед головних ознак адаптаційного синдрому виділяють: кровотечі в органах травлення, посилена робота і збільшення розмірів коркового шару надниркових залоз, з підвищеним виділенням гормональних речовин, інволюція вилочкової залози і селезінки, зниження вироблення клітин крові. Діагностувати адаптационное розлад можна і за такими критеріями:
- поява реакції на стрес протягом 3-х місяців, з моменту його прояви;
- воно не є реакцією на незвичайний стресогенний фактор, і виходить за рамки нормального поведінки;
- очевидні порушення в професійній і соціальній сферах.
Уникнути появи адаптаційного синдрому можна природним шляхом. Навіть фахівці призначають медикаментозне лікування як останню міру. Необхідно виробити механізм психологічного захисту, основна функція якого полягає у виробленні свідомих психологічних бар’єрів від негативних емоцій і факторів, що травмують психіку.
Загальний адаптаційний синдром Сельє
Відомий фізіолог, патолог і ендокринолог Ганс Сельє висунув теорію, що у людей проявляються неспецифічні фізіологічні реакції організму на стрес. Сукупності цих реакцій він дав назву – «загальний адаптаційний синдром». Вчений визначив, що даний прояв являє собою посилене пристосування організму до змін в умовах середовища проживання, за рахунок включення спеціальних механізмів захисту.
Сельє наголошував, що жоден організм не може постійно перебувати в тривожному стані. Якщо стрес робить сильний вплив, то пацієнта чекає смертельний результат ще на початковій стадії. На другому етапі витратяться адаптаційні резерви. Якщо жстресор не припиняє своєї дії, то це призводить до виснаження. Сельє стверджував, що при занедбаності загального адаптаційного синдрому, може наступити смерть.
Стадії адаптаційного синдрому
В адаптаційний синдром було виділено три фази:
- 1 – стадія тривоги. Вона може тривати від шести годин і до двох діб. У цей час підвищується ступінь вироблення і надходження в кровотік глюкокортикоїдів і адреналіну. Організм пацієнта починає підлаштовуватися до ситуації, що склалася. Стадія тривоги має дві фази: шоку і протівошока. Під час першої підвищується ступінь загрози функціональних систем організму, внаслідок чого з’являється гіпоксія, знижується артеріальний тиск, підвищується температура, знижується рівень глюкози в крові. У фазі протівошока спостерігається активна робота надниркових залоз і викид кортикостероїдів.
- 2 – стадія резистентності. Зростає стійкість пацієнта до різного роду впливам. Ближче до її завершення, загальний стан людини помітно поліпшується, роботи систем приходить в норму і настає одужання. Якщо сила подразника значно перевищує можливості організму, тоді про позитивний результат не можна говорити.
- 3 – стадія виснаження. Тут є велика ймовірність летального результату, оскільки слабшає функціональна активність кори надниркових залоз. Відбувається збій в роботі інших систем.
Источник
Термін “стрес” узятий з області фізики і відображає явище напруги, тиску або сили, що прикладається до системи. Цей термін застосовувався і до Г.Селье в художній літературі. Так, англійський поет Р.Маннінг в 1903 році писав: “І ця мука була манною небесною, яку господь послав людям, які перебувають у пустелі сорок зим і що перебували у великому стресі”.
Сучасні визначення стресу звучать так: стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні (Сельє Г., 1974). Стрес – це реакція організму на значимий подразник, а за своєю природою стресова реакція є психофізіологічної. Стрес – це спосіб досягнення резистентності (стійкості) організму при дії на нього шкідливого чинника.
Отже, в нормальному здоровому організмі існує механізм, спрямований на боротьбу з несприятливим фактором, вплив якого може призвести до загибелі організму. Цей механізм і отримав назву стрес-реакція, або загальний адаптаційний синдром.
За видами розрізняють стрес гострий і хронічний.
При гострому механізми захисту включаються на короткий час – на момент дії подразника – стресора.
При хронічному стресор діє довгостроково, і тому реакція на нього і механізми захисту мають свої особливості, що вимагало введення поняття хронічний стрес.
Різниться так же фізичний стрес (при впливі фізичних факторів) і емоційний стрес (при впливі психогенних факторів, що викликають негативні емоції).
У реалізації адаптаційних реакцій організму, спрямованих на протидію повреждающему агенту, беруть участь різні механізми, об’єднані під терміном “стрес” або “загальний адаптаційний синдром”, які останнім часом називають так само “стрес-реалізують системами “. Механізми ж, що перешкоджають розвитку стрес-реакції, отримали назву “стрес-лімітуючі системи” або “системи природної профілактики стресу”.
Роздратування, яке в кінцевому підсумку викликає стрес, спочатку обробляється в мозку: інформація від рецепторів надходить у кору мозку, ретикулярну формацію, лімбічну систему і гіпоталамус. Кора, з урахуванням досвіду, пам’яті і обстановочних стимулів формує біологічну потребу, ретикулярна формація активує центральну нервову систему в цілому, лімбічні структури обумовлюють емоційне забарвлення, а гіпоталамус – сполучна ланка зовнішнього і внутрішнього середовища, власне і є початковим виконавцем, що запускає всі наступні зміни в організмі.
У корі мозку два потоки: “нейтральний” і “емоційно забарвлений” сходяться, на підставі чого відбувається оцінка значимості інформації для організму, і якщо подразник сприймається як загроза, виклик або щось вкрай неприємне, то у відповідь виникає сильне емоційне збудження, яке запускає подальшу ланцюг подій.
Таким чином, стресор – це фактор, інтерпретація якого в мозку викликає емоційну реакцію.
З цих позицій дуже важлива оцінка людиною подій, різних впливів. Тому профілактика стресу багато в чому пов’язана з правильною оцінкою ситуації. Не випадково існує уявлення про конфліктну особистості-особистості, занадто переоцінює значимість подій і відповідає неадекватно сильно на несуттєві подразники.
Сильне емоційне збудження викликає активацію вищих вегетативних центрів, і перш за все симпатичного відділу вегетативної нервової системи: це підвищує функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем, забезпечення скелетних м’язів енергією. Одночасно відбувається і активація парасимпатичного відділу, що забезпечує високі можливості відновних процесів, спрямованих на збереження гомеостазу в організмі і своєчасне надходження витрачаються в процесі діяльності речовин. Отже, активація симпатичної і парасимпатичної системи – це перший етап у стрес-реакції.
Якщо стресор продовжує діяти, то можливості симпатичної системи через обмеженість запасів медіаторів, не дозволяють протидіяти йому, і тоді включається другий механізм, або починається другий етап стрес-реакції, який отримав назву реакції “битви -втечі “.
Ця реакція розглядається як мобілізація організму, подготавливающая м’язи до активності у відповідь на дію стресора. Передбачається, що початок цієї реакції в порушенні одного з центральних утворень лімбічної системи – мигдалеподібного ядра, звідки потужний потік імпульсів йде до гіпоталамусу, потім до грудного відділу спинного мозку і спрямовується до мозкового шару надниркових залоз. У відповідь наднирковими викидаються адреналін і норадреналін, в результаті чого зростає артеріальний тиск, збільшується серцевий викид, знижується кровотік в непрацюючих органах, зростає рівень вільних жирних кислот, тригліцеридів, холестерину, глюкози.
Цікаво те, що адреналін і норадреналін, будучи подібними по своїй дії на внутрішні органи, викликають різні реакції з боку центральної нервової системи. Якщо норадреналін обумовлює переважно реакцію агресії, гніву, то адреналін – реакцію страху, втечі. Норадреналін – метаболічний попередник адреналіну, тому при тривалій напрузі мозкового шару надниркових залоз адреналін поступово витрачається і починає переважати викид його попередника – норадреналіну, і реакція втечі і боягузтва змінюється реакцією агресії.
Ось чому загнане в кут, навіть дрібне тварина, стає небезпечно агресивним, ось чому тривале напруження у людини може вилитися в афективні реакції, часом фатальні. Конституційно люди розрізняються кількісним співвідношенням виділяється адреналіну і норадреналіну. Одні звичайно спокійні, у відповідь на малозначні подразники проявляють слабку реакцію: у них превалює виділення адреналіну, та й то, в невеликій кількості. Але раптове різке вплив викликає витрата невеликої кількості адреналіну, і різкий викид його попередника – норадреналіну, – звідси часом настільки яскраві афективні прояви у зазвичай спокійних людей.
З точки зору фізіології права прислів’я, що в тихому болоті чорти водяться! До речі, Юлій Цезар вибирав собі тих воїнів, які червоніли, а не блідли при раптовому стресі: перевага адреналіну викликає спазм судин шкіри обличчя – блідість, тоді як норадреналін ці судини розширює і з’являється почервоніння. Так Цезар оцінював реакцію воїна: чи відповість він страхом і втечею або люттю і нападом.
Тривалість другого етапу стрес-реакції приблизно в 10 разів більше, ніж першого. В цілому перший і другий механізм називають симпатоадреналової реакцією. Однак, якщо стресор продовжує діяти, настає наступний етап у стрес-реакції – активація інших ендокринних механізмів (ендокринних осей): адренокортікалиюго (кори надниркових залоз), соматотропного (гіпофіза) і тиреоїдного (щитовидної залози).
Адренокортікальіий механізм являє собою центральна ланка стрес-реакції. Цей механізм включається, якщо активація симпатичної нервової системи та мозкового шару наднирників виявляється неефективною. Головне в цьому захисному механізмі – це продукція глюкокортикоїдів – кортизола, гідрокортизону і інших гормонів цієї групи, а так само частково активація викиду мінералокортикоїдів корою надниркових залоз. Ці гормони викликають насамперед значне підвищення енергетичних запасів: зростає рівень глюкози (за рахунок неоглікогенез – синтезу глюкози з інших з’єднань) і вільних жирних кислот. Однак надмірне виділення глюкокортикоїдів призводить одночасно і до небажаних ефектів (це називають платою за адаптацію): різко знижується інтенсивність імунних механізмів, відбувається атрофія лімфовузлів і вілічковой залози, зростає ризик утворення виразок шлунка, розвитку інфаркту міокарда (за рахунок спазму судин серця). Підвищення продукції альдостерону (мінералокортикоїд), яке виникає при посиленому викиді в кров адренокортикотропного гормону (АКТГ) гіпофізом, викликає підвищене зворотне всмоктування іонів натрію в нирках, пасивно за натрієм всмоктується і вода, що призводить до гіперволемії і зростанню артеріального тиску.
Викид соматотропного гормону за рахунок вивільнення соматомедину, підвищує резистентність до інсуліну (як при діабеті), прискорює мобілізацію накопичених в організмі жирів, в результаті це призводить до підвищення в крові концентрації глюкози і вільних жирних кислот.
Активація тиреоїдного механізму підвищує чутливість тканин до циркулюючих в крові катехоламінів (адреналіну, норадреналіну та ін.), підвищує рівень енергоутворення, активізує діяльність серця, викликає підвищення артеріального тиску.
Одночасно, збудження гіпоталамічних областей стимулює утворення ендогенних опіатів – ендорфінів, енкефалінів, динорфінів. Ці речовини є компонентами стрес-лімітуючої системи. Під впливом стресора в гіпофізі зростає продукція бета-липотропина, з якого утворюються ендогенні опіати-ендорфіни, енкефаліни, динорфінів. Ці речовини знижують больову чутливість (як компоненти протибольової системи), викликають ейфорію, підвищують працездатність, збільшують можливість виконання тривалих м’язових навантажень, знижують почуття тривоги. В цілому ці речовини знижують психічні реакції людини на подразники, зменшують інтенсивність негативної емоційної реакції.
- Лікування пацієнта
Чи багато досягла сучасна медицина? Відповідь неоднозначна. Сучасні досягнення необхідно співвідносити з минулим. Діалектика оцінки «успіхів справжнього» з «недоліками минулого” не проста, бо і сьогодення мало чого коштує в порівнянні з майбутнім. Згадаймо В.В. Шульгіна: «Справжнє поблажливо дивиться на минуле і з тривожною надією вдивляється в майбутнє». Тому-то хочеться нагадати - Лекція № 5 Тема: Фізіологія організму людини. Стрес, його роль в адаптації людини до соціальної та трудової діяльності.
План лекції. 1. Будова і функція нервової регуляторної системи організму людини. 2. Будова і функція гуморальної регуляторної системи організму людини. 3. Поняття про психічне здоров’я. Критерії і фактори, що визначають псих. здоров’я. Поняття про стрес, як про загальний адаптаційний синдром (вчення про стрес Г. Сельє). 4. Сутність психогенного стресу і його вплив на людину. - Поняття про стрес-реакції або адаптаційний синдром. Діагностика та профілактика стресових станів
Провідна ідея .. Стрес-реакція (стрес) є одним з захисно-пристосувальних механізмів організму людини, що виробилися в процесі еволюції як засіб збереження життя в постійно мінливих умовах проживання. Дозований фізичний стрес – це спосіб досягнення резистентності (стійкості) організму при дії на нього пошкоджуючих факторів Навчальна мета. На основі - АТЕРОСКЛЕРОЗ
Як уже говорилося в попередній лекції, серцево-судинні захворювання міцно тримають пальму першості серед першочергових соціально-медичних проблем в більшості промислових країн. Вони отримали воістину глобальне поширення, займаючи провідне місце серед усіх причин втрати працездатності та смертності хворих. Такі серцево-судинні хвороби як атеросклероз, ішемічна хвороба - А
список А, група отруйних високо токсичних лікарських засобів, що передбачається Державною фармакопеєю СРСР; доповнюється і змінюється наказами Міністерства охорони здоров’я СРСР. При поводженні з цими лікарськими засобами необхідно дотримуватися особливої обережності. Медикаменти списку зберігаються в аптеках під замком в окремих шафах з написом «А – venena» (отруйні). Перед закриттям - Г
+ + + габітус (лат. habitus – зовнішність, зовнішність), зовнішній вигляд тварини в момент дослідження. Визначається сукупністю зовнішніх ознак, що характеризують статура, вгодованість, положення тіла, темперамент і конституцію. Розрізняють статура (будова кістяка і ступінь розвитку мускулатури): сильне, середнє, слабке. Вгодованість може бути гарною, задовільною, - К
+ + + каверна (від лат. Caverna – печера, порожнина), порожнина, що утворюється в органах після видалення некротичної маси. К. виникають (наприклад, при туберкульозі) в легенях. К. можуть бути закритими і відкритими при повідомленні їх з природним каналом. Див також Некроз. + + + Кавіози (Khawioses), гельмінтози прісноводних риб, що викликаються цестодами роду Khawia сімейства Garyophyllaeidae, - М
+ + + Магнезія біла, те ж, що магнію карбонат основний. + + + Магнезія палена, те ж, що магнію окис. магнію карбонат основний (Magnesii subcarbonas; ФГ), магнезія біла, в’яжучий і антацидний засіб. Білий легкий порошок без запаху. Практично не розчиняється у воді, що не містить вуглекислоти, розчинний у розведених мінеральних кислотах. Застосовують зовнішньо як присипку, всередину – - Н
+ + + Гній, цінне органічне добриво, що складається з екскрементів тварин, рідких відходів ферм і підстилкового матеріалу (солома, торф, тирса). Н. містить велику кількість мінеральних і органічних речовин, внесення яких в грунт підвищує її поживні властивості. Залежно від методу утримання тварин та системи збирання приміщення розрізняють Н. рідкий, напіврідкий і твердий. Рідкий - С
+ + + Сабур (тур. sabur), висушений сік листя рослини алое (Aloe arborescens) сімейства лілійних; проносний засіб. Темно-бурі шматки або порошок. Добре розчинний у гарячій воді, спирті, розчинах лугів. Діючі початку – антрагликозиди (алоин). У малих дозах діє як гіркота, покращуючи апетит і посилюючи травлення, желчегонно. Місцево чинить слабку подразнюючу,
Источник