Ведення хворого з набряковим синдромом

2014-04-06

Обов’язковою умовою лікування набрякового синдрому є обмеження у вживанні солі та дотримання питного режиму.

Що це таке ?

Набряковий синдром – це скупчення надмірної кількості рідини в різних тканинах і порожнинах організму. Набряки бувають місцевими , пов’язаними із затримкою рідини на якійсь обмеженій ділянці тіла , і загальними , що з’являються при позитивному водному балансі організму. Зазвичай , місцеві набряки обумовлені механічними травмами і пошкодженнями , і після загоєння набряклість проходить. Також локалізовані набряки можуть виникати в результаті порушення місцевої гемо-та лімфодинаміки . Приміром , набряки на ногах часто виникають внаслідок порушення відтоку лімфи. Як правило , це буває при сидячому способі життя.

До загальних ( генералізованих ) набряків відносяться набряки , що розвиваються при серцевій недостатності , ниркових захворюваннях (функціональної недостатності нирок) , цирозах печінки , хронічних втратах калію , а також при ідіопатичних ( з невідомих причин) порушеннях .

Симптоми і діагностика

Найпростіший спосіб визначення набряклості , це натискання на шкіру пальцем. Якщо є набряк , то на місці натискання утворюється ямка , яка з часом згладиться . Однак при , так званих помилкових набряках ( зустрічаються при склеродермії , ожирінні , мікседемі ) ямочок після натискання не утворюється.

При ураженнях вен нижніх кінцівок набрякла шкіра , як правило , тепла, м’яка або помірно щільна.

При гідротораксі ( скупченні рідини в плевральних порожнинах ) хворий приймає вимушене положення з піднятою верхньою частиною тулуба , нахиляючись убік скупчення рідини. Рух грудей при цьому обмежений.

При скупченні рідини в абдомінальній області живіт хворого помітно опуклий . При положенні стоячи живіт відвисає , а в положенні лежачи – розширюється. Шкіра черевної області при набряках , як правило , гладка , іноді відзначаються рожеві смужки.

Набряклість нефротичного характеру , як правило , розвивається поступово по мірі прогресування основного захворювання. Набряки локалізуються на обличчі, особливо під очима , а також на ногах і стопах , в поперековій області , статевих органах та черевній області. Зазвичай , при нефротичному набряку шкіра бліда , а задишка , як правило , відсутня.

Лабораторні дослідження при нефротичному синдромі показують низький вміст білка і підвищену концентрацію ліпідів у крові , а також протеїнурію . Нефротичний синдром розвивається внаслідок ряду ниркових захворювань, що ведуть до дистрофічних і дегенеративних змін ниркових тканин.

При цирозі печінки набряклість , як правило , розвивається на пізній стадії захворювання. Переважно хвороба проявляється набряком черевній області , а набряки кінцівок при цирозі печінки мають меншу вираженість .

Набряклість часто зустрічається і у вагітних жінок. Причиною тому може служити пізній токсикоз , недостатність функцій серця або нирок. Зазвичай , набряки спочатку з’являються на ногах , а потім в статевих органах і передньої черевної стінки.

Лікування набрякового синдрому

Лікування набрякового синдрому в першу чергу повинно зводитися до усунення основного захворювання, що призвело до зайвого скупчення рідини в органах і порожнинах. Тому вкрай важлива роль у даному випадку відводиться діагностиці.

Що ж стосується конкретно усунення набряклості , то першим лікувальним заходом є дієтотерапія , суть якої полягає в обмеженні споживання солі до 15 ,-3 г на добу. У той же час повністю відмовлятися від солі лікарі не рекомендують. При цьому необхідно враховувати і ту сіль , яка може міститися у вже готових (або частково готових) стравах або продуктах. Наприклад , багато солі міститься в консервах , соліннях , чорному хлібі , ковбасі , сосисках , сирі.

Обмеження в солі багатьом даються нелегко , проте це справа звички. Зазвичай , після 2-3 тижнів дієти організм звикає до солоності їжі. Для поліпшення смакових якостей їжі використовуйте трави і прянощі.

Залежно від діагностичних даних , лікар встановлює ті чи інші обмеження у вживанні білків , жирів і вуглеводів. З білкової їжі перевагу варто віддавати молочнокислим продуктам , нежирному молодому м’яса, птиці , рибі , яких бажано вживати у відвареному вигляді.

Крім дієтотерапії , для лікування набрякового синдрому також застосовуються і медикаменти , головним чином – сечогінні засоби. При легких набряках іноді можна обійтися і спеціальними сечогінними зборами і травами , за умови дотримання дієти і питного режиму ( встановлює лікар). В інших випадках призначаються препарати. При цьому лікар обов’язково враховує протипоказання , побічні ефекти , а також можливість комбінації тих чи інших сечогінних засобів з іншими ліками , які приймаються хворим .

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОПУЩЕННЯ НИРОК: МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ

Источник

МІНІСТЕРСТВО
ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ
МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

РОБОЧИЙ
ЗОШИТ

для
самостійної роботи студентів 6 курсу

Навчальної
дисципліни «Внутрішня медицина»

модуль
1 «Сучасна практика внутрішньої медицини»

Напряму
«Медицина»

Спеціальності
«Лікувальна справа»

Тема:
Ведення хворого з набряковим синдромом

Кафедра
внутрішньої медицини №3

Автори:
Смирнова О.В.

Розглянуто
та затверджено цикловою методичною
комісією 3 терапевтичних дисциплін від
_____________2015 р., протокол № _____

ВСТУП

Одним
із ефективних засобів організації
самостійної роботи студентів з тем
дисципліни, які відведені на самостійне
опрацювання є робота студента над
робочим
зошитом.
Роботу над робочим зошитом слід починати
з ознайомлення ключових питань з теми.
На наступному етапі необхідно познайомитися
з переліком джерел, в яких студент може
знайти відповіді на поставлені питання.
Для більш поглибленого вивчення даної
проблеми студент може звернутися на
професійні сайти.

Ознайомившись
з теорією, студенту необхідно оцінити
ступінь засвоєння матеріалу. У цьому
зв’язку він вирішує запропоновані
завдання, тестові запитання з теми.
Особливу увагу при підготовці до заняття
студент повинен звернути на необхідний
мінімум тих практичних навичок, якими
йому необхідно оволодіти. У відповідних
розділах підручників, посібників, він
повинен почерпнути ті відомості, які
йому потрібні для оволодіння практичними
навичками.

Організація
самостійної роботи засобом робочого
зошита здійснюється наступним чином:
викладач представляє робочий зошит
студенту або на електронних носіях (на
кафедральному сайті), або в друкованому
вигляді, далі студенти виконують завдання
в позааудиторний час, згодом викладач
їх перевіряє та оцінює на
початковому етапі практичного заняття.

Кожне
завдання вимагає окремого підходу при
оцінці якості його виконання зі своїми
критеріями. І тим не менш, при 5-бальній
оцінці кожного виду завдань слід
дотримуватися загальнодидактичних
критеріїв, а саме:

Оцінка
«5»
ставиться, якщо студент:

1.
Виконав роботу без помилок і недоліків.

2.
Допустив не більше одного недоліку.

Оцінка
«4»
ставиться, якщо студент виконав роботу
повністю, але допустив в ній:

1.
Не більше однієї не грубої помилки і
одного недоліку.

2.
Не більше двох недоліків.

Оцінка
«3»
ставиться, якщо студент правильно
виконав не менше половини роботи або
допустив:

1.
Не більше двох грубих помилок або не
більше однієї грубої і однієї не грубої
помилки і одного недоліку;

2.
Не більше двох-трьох не грубих помилок
або однієї не грубої помилки і трьох
недоліків;

3.
За відсутності помилок, але за наявності
чотирьох-п’яти недоліків.

Оцінка
«2»
ставиться, якщо студент:

1.
Допустив число помилок (недоліків)
перевищує норму, при якій може бути
виставлена оцінка «3».

2.
Якщо правильно виконав менше половини
роботи .

3.
Не приступив до виконання роботи.

Правильно
виконав не більше 10% всіх завдань.

ТЕМА:
Ведення хворого з набряковим синдромом.

Актуальність.

Сьогодні
приблизно третина дорослого населення
світу страждає від набряків. Набряки
кінцівок є поширеною скаргою пацієнтів
(четвертою з найбільш частих причин
звернення до лікаря). Це пов’язано з тим,
що вони добре помітні, розцінюються
хворим як прояв захворювання і викликають
занепокоєння з косметичної точки зору,
особливо у жінок. Через ці причини, як
тільки хворі помічають набряки, вони
тут же звертаються за лікарською
допомогою. Пацієнти з набряковим
синдромом зустрічаються в клінічній
практиці лікаря самих різних спеціальностей.

Набряковий
синдром при ХСН має 0,4-2% у європейській
популяції, по даним Фремінгемского
дослідження розповсюдженість ХСН
збільшується з 1%-в групі 50-59 років, до
10%- у групі 80-89 років.

Набряковий
синдром – нефротичний при захворюваннях
нирок займає третє місце за частотою
випадків, інформації про епідеміологію
його немає. У деякій мірі ситуацію з
нефротичним синдромом (НС) можуть
відображати епідеміологічні дані з
ХНН, що являється закономірним результатом
хронічних ниркових захворювань. Частота
розповсюдженості ХНН 100-600 випадків на
1000000 населення з них 50-100 нових випадків
термінальної ХНН. Розповсюдженість ХНН
потребує проведення гемодіалізу на
1000000 населення в рік знаходиться в
широких межах: від 18-19 (по даним центрів
Швейцарії, Данії, Австрії) до 67-84 (по
даним ниркових центрів США, Німеччини,
Швеції). Щорічно виявляють 832-939 хворих
з ХНН.

Гіпертиреоз
зустрічається у 5-10 % населення .

Хронічна
венозна недостатність (ХВН) в 17 – 25 %
населення, посттромбофлебітичним
синдром (ПТФС) страждає від 1,5 до 5 %
населення, жінки хворіють у 2 – 3 рази
частіше, ніж чоловіки.

Мета
заняття: навчити
студентів сучасній тактиці ведення
хворого з набряковим синдромом шляхом
застосування на практиці сучасних
стандартів діагностики, диференціальної
діагностики, оцінки прогнозу та
профілактики, у томі числі ускладненому,
перебігу цього синдрому в ході курації
пацієнтів з набряковим синдромом в
умовах стаціонару.

Источник

Первинна оцінка стану хворого

Первинна оцінка стану пацієнта зі скаргами на біль у грудній клітці або інших симптомах, що дозволяють запідозрити ГКС, включає: 1. Ретельний збір анамнезу. Класичні характеристики ангінозних болів, так само як і типові варіанти загострення ІХС (затяжий [> 20 хвилин] ангінозний біль у спокої, вперше виникла важка [не нижче III ФК за класифкацією Canadian Cardiovascular Society (CCS)] стенокардія, збільшення частоти і важкості нападів у пацієнтів із стабільною стенокардією добре відомі. Однак, слід зазначити, що ГКС може проявлятися й атиповими симптомами, середі яких біль в грудній клітці в спокої, болі в епігастрії, раптово виникла диспепсія, колючий біль при диханні, а також посилення задишки. Причому частота зазначених маніфестацій ГКС досить велика. Так, за даними Multicenter Chest Pain Study (Lee T.і співавт., 1985), гостра ішемія міокарда була діагностована в 22% пацієнтів з гострими і колючими болями в грудній клітці, а також у 13% хворих з болями, характерними для ураження плеври, і в 7% хворих, у яких болючі відчуття цілком відтворювалися при пальпації.

Особливо часто атипові прояви ГКС спостерігаються в пацієнтів молодого (25-40 років) і літнього (більше 75 років) віку, а також у жінок і хворих цукровим діабетом.

Фізикальне обстеження

Результати огляду і пальпації грудної клітки, дані аускультації серця, а також показники частоти серцевих скорочень і артеріального тиску звичайно знаходяться в межах норми. Метою фізикального обстеження є в першу чергу виключення позасерцевих причин болю в грудній клітці (плеврит, пневмоторакс, міозит, запальні захворювання кістково-м’язевої системи, травми грудної клітки й ін.). Крім того, при фізикальному обстеженні варто виявляти захворювання серця, не повзв’язані з ураженням коронарних артерій (перикардит, пороки серця), а також оцінити стабільність гемодинаміки і степінь недостатності кровообігу. 3. ЕКГ Реєстрація ЕКГ у спокої є ключовим методом діагностики ГКС. В ідеалі варто записати ЕКГ під час нападу болю і порівняти її з електрокардіограмою, зареєстрованої після ангінозного нападу. При повторюванні нападів стенокардії може бути використаний багатоканальний моніторинг ЕКГ. Дуже корисно також порівняти ЕКГ із попередніми плівками (якщо такі доступні), особливо при наявності ознак гіпертрофії лівого шлуночка або перенесеного інфаркту міокарда. Найбільш надійними електрокардіографічними ознаками ГКС є динамка сегмента ST і зміни зубця Т.

Імовірність наявності ГКС найбільш велика, якщо відповідна клінічна картина поєднується з депресією сегмента ST, глибиною більш 1 мм у двох або більше суміжних відведеннях. Трохи менш специфічною ознакою ГКС є інверсія зубця Т, амплітуда якого перевищує 1 мм, у відведеннях з переважанням зубця R. Нарешті, найменш інформативні неглибока (менш 1 мм) депресія сегмента ST і незначна інверсія зубця Т. Варто пам’ятати про те, що цілком нормальна ЕКГ у хворих з характерними симптомами не виключає діагноз ГКС.

Дослідження біохімічних маркерів ушкодження міокарда Традиційні серцеві ферменти, а саме креатинфосфокіназа (КФК) і її ізофермент МВ КФК менш специфічні (зокрема, можливі псевдопозитивні результати при травмі скелетних м’язів). Крім того, має місце значне перекривання між нормальними і патологічними сироватковими концентраціями зазначених ферментів. Найбільш специфічними і надійними маркерами некрозу міокарда є кардіальні тропоніни Т і I. Варто визначати концентрацію тропонінів Т и I через 6-12 годин після надходження в стаціонар, а також після кожного епізоду інтенсивного болю в грудній клітці. Якщо в хворого з підозрою на ГКС без підйому сегмента ST має місце підвищений рівень тропоніна Т і/або тропоніна I, то такий стан варто розцінювати, як інфаркт міокарда, і проводити відповідне медикаментозне і/або інвазивне лікування.

Варто також враховувати, що після некрозу серцевого м’яза підвищення концентрації різних маркерів у сироватці крові відбувається неодночасно. Так, найбільш раннім маркером некрозу міокарда є міоглобін, а концентрації МВ КФК і тропоніну збільшуються трохи пізніше. Крім того, тропоніни залишаються підвищеними протягом одного-двох тижнів, що утрудняє діагностику повторного некрозу міокарда в хворих,що недавно перенесли інфаркт міокарда.

Источник

Тема 28. Ведення хворого з набряковим синдромом.

Диференціальний діагноз при набряках різного генезу (серцевих, ниркових, аліментарних тощо). Складання плану обстеження, роль інструментальних та лабораторних методів обстеження (УЗД, рентгенографія, ЕКГ, загальні та біохімічні аналізи, аналізи сечі за Зимницьким, Нечипоренко). Тактика ведення хворих в залежності від причини, диференційована терапія. Медикаментозне та немедикаментозне лікування. Переваги та недоліки діуретичної терапії. Існуючі стандарти лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Визначення, етіологія, патогенез нефротичного синдрому. Клінічні прояви. Складання плану обстеження, роль інструментальних та лабораторних методів обстеження. Критерії діагностики та диференційний діагноз, Тактика ведення хворих, медикаментозне та немедикаментозне лікування. Існуючі стандарти лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Визначення та класифікація. Етіологічні фактори. Поняття «хронічна хвороба нирок». Класифікація. Патогенез уражень органів та систем, їх клінічні прояви. Клініка та зміни лабораторних показників залежно від стадії. Диференційне лікування на різних стадіях. Нирковозамісна терапія: гемодіаліз, трансплантація нирок. Показання та протипоказання до гемодіалізу, ускладнення. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність

Змістового модуля 6. «Ведення хворих в нефрологічній клініці»

№ з/п	Тема	Кількість годин
27.	Ведення хворого з сечовим синдромом. Ведення хворого з ренальною артеріальною гіпертензією.	6
28.	Ведення хворого з набряковим синдромом. Ведення хворого з нефротичним синдромом.	6
29.	Ведення хворого з хронічною нирковою недостатністю.	6
РАЗОМ	18

Змістового модуля 6. «Ведення хворих в нефрологічній клініці»

№ з/п	Тема	^
1.	Підготовка до практичних занять – теоретична підготовка та опрацювання практичних навичок.	8
2.	Курація хворих з написанням історії хвороби.	2
3.	Індивідуальна робота: • Доповідь реферату на практичному занятті. • Доповідь на клінічних конференціях баз кафедр. • Доповідь історії хвороби хворого на практичному занятті. • Написання тез, статей.	1
РАЗОМ	11

Змістовий модуль 7.

«Ведення хворих в гематологічній клініці» (29 годин/1 кредит).

Конкретні цілі

Студенти повинні:

Проводити опитування та фізикальне обстеження пацієнтів із основними гематологічними синдромами.
Обґрунтовувати застосування основних інвазивних та неінвазивних діагностичних методів, що застосовуються в гематології, показання та протипоказання для їх проведення, можливі ускладнення.
Виявляти типову та атипову клінічну картину основних захворювань крові та кровотворних органів.
Складати план обстеження хворих з основними гематологічними синдромами.
На підставі аналізу даних лабораторного та інструментального обстеження проводити диференціальний діагноз, обґрунтовувати та формулювати діагноз при основних захворюваннях крові та кровотворних органів.
Призначати лікування, визначати прогноз, проводити первинну та вторинну профілактику при основних захворюваннях крові та кровотворних органів.
Діагностувати та надавати допомогу при кровотечах внаслідок захворювань крові та кровотворних органів.
Визначати групу крові, переливати компоненти крові та кровозамінники.
Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципи фахової субординації.

Тема 30. Ведення хворого з анемією.

Визначення, класифікація, критерії діагностики та диференціальної діагностики залізодефіцитної та В12-дефіцитної анемії. Основні причини дефіциту заліза. Складання плану обстеження, роль лабораторних методів обстеження при залізодефіцитній та В12-дефіцитній анеміях. Тактика ведення хворих, медикаментозне та немедикаментозне лікування. Показання для гемотрансфузії. Існуючі стандарти лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Диференціальний діагноз гемолітичної, гіпопластичної, постгеморагічної анемії. Механізми внутрішньосудинного та внутрішньоклітинного гемолізу. Особливості клініки та лабораторної діагностики різних форм. Ускладнення. Тактика лікування різних форм. Переливання компонентів крові та компонентів. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Визначення, основні причини, класифікація. Диференціальний діагноз лейкемії та лейкемоїдної реакції. Принципи диференційованого лікування. Трансплантація кісткового мозку. Підтримуюча терапія. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Основні причини лімфоаденопатій. Диференціальний діагноз ходжкінських та неходжкінських лімфом, збільшення лімфатичних вузлів при інших захворюваннях (туберкульоз, саркоїдоз, метастази, СЧВ тощо). Тактика ведення хворих, медикаментозне та немедикаментозне лікування. Існуючі стандарти лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Визначення та класифікація Диференціальний діагноз істинних, симптоматичних та відносних поліцитемій. Існуючі стандарти діагностики та лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Визначення. Етіологія та патогенез, основні клінічні синдроми. Критерії діагнозу. Диференційний діагноз тромбоцитопенічної та нетромбоцитопенічної пурпури. Тактика ведення хворих, медикаментозне та немедикамен-тозне лікування. Існуючі стандарти лікування. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.

Змістового модуля 7. «Ведення хворих в гематологічній клініці»

№ з/п	Тема	Кількість годин
30.	Ведення хворого з анемією.	6
31.	Ведення хворого з лейкемоїдною реакцією та лейкемією. Ведення хворого з лімфоаденопатією.	6
32.	Ведення хворого з поліцитемією. Ведення хворого з пурпурою.	6
РАЗОМ	18
33.	Підсумковий контроль засвоєння кредиту-модулю 3.	6
РАЗОМ за модулем 3	198

Змістового модуля 7. «Ведення хворих в гематологічній клініці»

№ з/п	Тема	^
1.	Підготовка до практичних занять – теоретична підготовка та опрацювання практичних навичок.	8
2.	Курація хворих з написанням історії хвороби.	2
3.	Індивідуальна робота: • Доповідь реферату на практичному занятті. • Доповідь на клінічних конференціях баз кафедр. • Доповідь історії хвороби хворого на практичному занятті. • Написання тез, статей.	1
РАЗОМ	11
РАЗОМ за модулем 3	102

(за спеціальністю «Лікувальна справа»)

Всього годин –105/3,5 кредити (практичних занять – 72, СРС-33)

Кінцеві цілі Студенти повинні:

Визначати рівень обстеження та лікування пацієнтів з невідкладними станами у стаціонарі.

Застосовувати на практиці алгоритми обстеження та ведення хворих з невідкладними станами у стаціонарі.
Проводити на практиці диференціальний діагноз основних синдромів, що зустрічаються у клініці невідкладних станів.
Опанувати методами лікування невідкладних станів, ефективність яких доведена даними доказової медицини.

Застосовувати на практиці стандарти діагностики та лікування хворих у клініці невідкладних станів.

Студенти повинні провести курацію хворих (нових або тих, які вже лікуються) з наступними захворюваннями:

Ускладнений гіпертонічний криз – 2.

Гостра лівошлуночкова недостатність – 2.

Гострий коронарний синдром – 2.

Пароксизмальні порушення ритму – 2.

Гострий інфаркт міокарда -1.

Кардіогенний шок -1.

Тробоемболія легеневої артерії – 1.

Непритомність/колапс- 1.

Зупинка кровообігу та дихання – 1.

Гострий артрит – 1.

Астматичний статус – 2.

Анафілактичний шок – 1.

Набряк гортані/набряк Квінке – 1.

Тяжка пневмонія – 2.

Гострий абдомінальний біль – 2.

Шлунково-кишкова кровотеча – 2.

Гостра печінкова недостатність – 1.

Тяжка анемія-2.

Агранулоцитоз – 1.

Тиреотоксичний криз – 1.

Гіпоглікемічна кома -1.

Гіперглікемічна (кетоацидонемічна) кома – 1.

Гостра наднирникова недостатність – 1.

Гостра ниркова недостатність – 1.

Організація навчального процесу має забезпечити участь студентів у веденні не менше, ніж 2/3 госпіталізованих пацієнтів. Якщо немає можливості отримати доступ до пацієнтів будь-якої категорії, студенти заповнюють учбову історію хвороби з діагнозами/проблемами відповідної категорії. Необхідність написання такої історії визначається асистентом/доцентом (завучем кафедри) на основі щотижневого перегляду даних щодо наявності відповідних хворих у відділеннях.

Курс проводиться у лікарнях, які працюють по швидкій допомозі. Кожен студент повинен щотижнево в умовах стаціонару брати в роботу 2-3 нових/недиференційованих пацієнта. Протягом всього курсу студенти щотижнево оглядають 6-10 пацієнтів, що знаходяться під динамічним спостереженням або постійних пацієнтів. Якщо з будь-якої причини студент оглядає менше 2 пацієнтів на день (що, динамічно спостерігаються), піднімається та вивчається лікування пацієнтів, котрі поступили раніше. Кількість пацієнтів, відповідальність за яких лежить на студенті, визначається складністю випадків та показаної студентом готовності прийняти участь у лікуванні додаткових пацієнтів.

Дидактичні заняття проводяться під час ранкових перевірок, лекцій та практичних занять. Оцінка заповнення студентом історії хвороби та виписок виконується викладачем у процесі роботи з пацієнтом.

Змістовий модуль 1. «Невідкладні стани в кардіології» (30 годин/1 кредит)

Тема 1. Курація хворого з ускладненим гіпертензивним кризом.

Існуючі стандарти діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від ураження органів-мішеней. Подальше ведення хворих.

Існуючі стандарти діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від рівня артеріального тиску. Подальше ведення хворих.

Існуючі стандарти ургентної діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від підйому сегменту ST та наявності патологічного зубця Q. Подальше ведення хворих.

^ з кардіогенним шоком.

Існуючі стандарти ургентної діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від рівня AT і стадії шоку. Подальше ведення хворих.

Існуючі стандарти ургентної діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від рівня емболізації. Подальше ведення хворих.

Існуючі стандарти ургентної діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Техніка реанімаційних заходів. Дефібриляція. Тактика подальшого лікування та ведення хворих.

Існуючі стандарти ургентної діагностики та невідкладного лікування на догоспітальному та госпітальному етапі. Тактика лікування в залежності від виду аритмії або блокади. Електроімпульсна терапія та електростимуляція. Подальше ведення хворих.

Змістового модуля 1. «Невідкладні стани в кардіології»

№ з/п	Тема	Кількість годин
1.	Курація хворого з ускладненим гіпертензивним кризом. Курація хворого з серцевою астмою та набряком легень.	6
2.	Курація хворого з гострим коронарним синдромом. Курація хворого з кардіогенним шоком.	6
3.	Курація хворого з тромбоемболією легеневої артерії. Тактика лікування при раптовій серцевій смерті.	6
4.	Курація хворого з пароксизмальними порушеннями ритму та провідності.	6
РАЗОМ	24

Змістового модуля 1. «Невідкладні стани в кардіології»

№ з/п	Тема	^
1.	Підготовка до практичних занять – теоретична підготовка та опрацювання практичних навичок.	4
2.	Курація хворих з написанням історії хвороби.	1
3.	Індивідуальна робота: • Доповідь реферату на практичному занятті. • Доповідь на клінічних конференціях баз кафедр. • Доповідь історії хвороби хворого на практичному занятті. • Написання тез, статей.	1
РАЗОМ	6

Змістовий модуль 2. «Невідкладні стани в ревматології» (13 годин/0,5 кредиту)

Конкретні цілі

Студенти повинні:

Визначати рівень обстеження та лікування пацієнтів з невідкладними ревматологічними станами у стаціонарі.
Застосовувати на практиці алгоритми обстеження та ведення хворих з невідкладними ревматологічними станами у стаціонарі.
Проводити на практиці диференціальний діагноз основних синдромів, що зустрічаються у клініці невідкладних ревматологічних станів.
Опанувати методами лікування невідкладних ревматологічних станів, ефективність яких доведена даними доказової медицини.
Застосовувати на практиці стандарти діагностики та лікування ревматологічних хворих у клініці невідкладних станів.

Існуючі стандарти діагностики та лікування. Тактика лікування в залежності від характеру локалізації та ураження. Роль рентгенологічних та лабораторних методів дообстеження. Подальше ведення хворих.

Источник