Ацетонемічний синдром у дітей протокол лікування

Ацетонемический синдром у детей

Запах ацетона изо рта у малыша и периодическая рвота – повод для обращения к врачу. Не исключено, что дело в ацетонемическом синдроме, который требует обязательного индивидуального подхода.

Что это такое?

Ацетонемический синдром у детей не считается отдельным заболеванием, он представляет собой комплекс признаков, связанных со скоплением в плазме крови ребенка кетоновых тел. В медицине синдром имеет и другие названия, например, недиабетический кетоацидоз или ацетонемическая рвота.

Указанное патологическое состояние встречается в основном у детей, а потому и считается типичным детским патологическим состоянием. Иногда разумного объяснения таким приступам рвоты не находится, синдром считается идиопатическим или первичным. Такое встречается примерно у 5% детей в возрасте до 12 лет. При этом девочки больше подвержены нарушению, чем мальчики.

Если в основе симптомокомплекса лежит определенное заболевание, синдром называют вторичным. Насколько он распространен, врачи всего мира затрудняются ответить – такой статистики попросту не существует.

Ацетонемічний синдром у дітей протокол лікування

Кетоновые тела, которые накапливаются в плазме крови у детей, это ацетон, b-оксимасляная кислота, ацетоуксусная кислота. Если синдром является самостоятельным идиопатическим симптомокомплексом, то обычно ацетонемические кризы развиваются при больших промежутках времени между приемами пищи (натощак).

Вторичный ацетонемический синдром развивается на фоне некомпенсированного сахарного диабета, при болезнях щитовидной железы, черепно-мозговых травмах, наличии опухолей головного мозга, после серьезных отравлений, если имело место токсическое воздействие на печень, при тяжелых инфекционных интоксикациях, лейкемии.

Ацетонемічний синдром у дітей протокол лікування

Причины

Говоря о синдроме ацетонемической рвоты, следует понимать, что речь идет все-таки об идиопатической ацетонемии, а не о вторичной. Если накопление кетоновых тел связано с основным заболеванием, то и описание синдрома как отдельного комплекса симптомов смысла не имеет – болезнь выявляют и лечат так, как должны лечить конкретное заболевание. Мы же будем говорить о состоянии, когда в целом малыш здоров, но иногда родители замечают у него запах ацетона изо рта, а также случаются приступы рвоты, найти объяснение которым не удается.

Кетоновые тела могут накапливаться в плазме крови малыша, который получает с питанием мало углеводов. Также первопричиной способно стать чрезмерное употребление жиров. В печени детей вырабатывается меньше ферментов, причастных к метаболическим процессам окисления. Также у всех детишек в силу естественных возрастных факторов понижена интенсивность процесса расщепления и вывода кетоновых тел.

Есть несколько теорий происхождения детского ацетонемического синдрома. По одной версии, рвота начинается в результате того, что в крови ребенка падает концентрация глюкозы, если он голоден и организм начинает создавать резервные источники энергии – это и есть кетоновые тела. Но их большое количество вызывает интоксикацию и раздражение органов пищеварительного тракта. Отсюда и рвотные проявления.

По другой версии, концентрация глюкозы в организме ребенка способна снижаться быстрее, чем уровень кетоновых тел, в связи с чем и возникает этот дисбаланс.

Но все исследователи согласны с тем, что стартовым механизмом обычно выступает голодание или инфекционный недуг в острой фазе. Вызвать приступ ацетонемической рвоты могут накопившийся стресс, психологическая нестабильность, долгое нахождение на открытом солнечном свете, голод и переедание, слишком обильное употребление в пищу белка и жира при отсутствии должного количества углеводной пищи.

У новорожденных такая рвота обычно связана с тем, что их мамы на поздних сроках страдали гестозом в отечной форме и нефропатией.

Ацетонемічний синдром у дітей протокол лікування

Симптомы и признаки

В большей мере, по наблюдениям педиатров, такому синдрому подвержены малыши с высокой возбудимостью в организации нервной системы, худенькие по телосложению дети, пугающиеся всего на свете, страдающие неврозом и нарушениями ночного сна. Проявлением синдрома является ацетонемический криз – состояние патологическое, возникшее спонтанно и внезапно либо после появления «предвестников» (некоторые дети перед началом приступа рвоты испытывают слабость, отказываются от пищи, жалуются на головные боли).

Сам криз – это неоднократная сильная рвота, развивающаяся в ответ на любые попытки покормить или напоить чадо.

При этом опасна даже не сама рвота, а то, что очень интенсивно нарастают признаки интоксикации и дегидратации – у карапуза становятся неэластичными кожные покровы, сухими слизистые оболочки, он плачет без слез, кожа визуально бледнеет. При тяжелом протекании криза возможно развитие судорожного синдрома.

Температура тела повышается до 37,5-38,5 градусов. Ребенок жалуется на абдоминальную боль, может быть запор или жидкий стул в качестве сопутствующего расстройства. Наиболее часто самые первые симптомы имеющего ацетонемического синдрома проявляются к 2-3 годам, могут усилиться к 6-7-годовалому возрасту и полностью исчезнуть к моменту достижения ребенком возраста 12 лет.

От любой другой рвоты ацетонемию отличает характерный запах изо рта малыша – некоторые сравнивают его с прелыми яблоками, некоторые – с перегаром. Этот ацетоновый запах может появиться еще на стадии «предвестников», то есть до начала рвоты. Пахнет не только изо рта, но и от мочи. Иногда запах улавливается лишь в непосредственной близости от малыша, а иногда даже на расстоянии в несколько метров.

Что делать?

Ошибочным будет прибегать к народным и нетрадиционным средствам. Лучше начать с посещения педиатра, который точно выяснит, какой характер носит патология – первичный или вторичный. Ребенку назначат лабораторные исследования. При указанном патологическом состоянии обычно анализы крови характеризуются лейкоцитозом, повышенным содержанием нейтрофилов, увеличением скорости оседания эритроцитов. Кетоновые тела обнаруживаются в моче.

Очень важно посетить с малышом доктора, потому что эти симптомы вполне бывают схожими с аппендицитом, перитонитом, менингитом, энцефалитом, опухолями головного мозга, отравлением и даже кишечной инфекцией. Отличить одно от другого может только квалифицированный медицинский работник.

Лечение

Лечить ацетонемический синдром следует комплексно, и главной задачей является правильный выход из кризов и недопущение повторных приступов. Если ребенок маленький, то для него обезвоживание может оказаться смертельно опасным. Поэтому малышей желательно госпитализировать в детский стационар, где медицинские работники не допустят обезвоживания. Диета при ацетонемическом синдроме требует довольно жесткого ограничения в рационе жиров, зато рекомендуется употребление углеводов, которые без нагрузки быстро усваиваются (из круп, злаков). В меню должен быть предусмотрен особый питьевой режим – пить нужно часто и понемногу.

Некая часть кетоновых тел, проникших в кишечник, может быть нейтрализована посредством натриевой клизмы (для ее приготовления используют раствор гидрокарбоната натрия). Ребенку при ацетонемической рвоте рекомендован оральный прием средств для регидратации (восполнения водно-солевого баланса). Для этого применяют «Регидрон», «Хумана Электролит», а также щелочную минеральную воду или домашний солевой раствор по методу доктора Комаровского.

Ребенку могут назначить противорвотные средства, например «Церукал», спазмолитические средства, растительные успокоительные препараты. При правильном подходе, направленном на исключение обезвоживания, симптомы криза сходят на нет на 2-4 сутки.

Между приступами родители не должны допускать периодов длительного голодания.

Ребенка следует регулярно показывать участковому педиатру. Тщательно нужно следить за питанием, в нем не должно быть обилия жирной пищи, предпочтение нужно отдавать молочным продуктам, овощам и фруктам. Особое внимание нужно уделять профилактике сезонных и простудных болезней. Важно не перегружать психику ребенка, следить за его эмоциональным и психологическим благополучием. Полезны закаливания и плавание. Важно следить, чтобы ребенок высыпался.

Иногда врачи считают необходимым назначать для профилактики курсовой прием витаминов, ферментных средств, массаж. В аптеках доступны экспресс-тесты на определение ацетона и кетоновых тел, с их помощью родители могут самостоятельно контролировать состояние ребенка, проводя дома исследование мочи.

Когда у малыша обнаруживается и подтверждается ацетонемический синдром, он должен стоять на учете у детского эндокринолога. С учета ребенка снимут, если в течение 3 лет не было повторных кризов, а также ежегодные обследования не показывали каких-либо отклонений в анализах.

Подробнее о синдроме рассказывает доктор Комаровский в следующем видео.

Источник

Обговорення теми ацетонемічного синдрому у дітей з роками не втрачає своєї актуальності для великої кількості батьків. Що ж таке ацетонемічний синдром, які його причини, симптоми та як його лікувати? Спробуємо розібратись в цих питаннях.

Ацетонемічний синдром – це сукупність симптомів, які зумовлені підвищенням вмісту в крові кетонових тіл : ацетону, ацетооцтової та ß-оксимасляної кислот [1]. Розвитку кетозу у дітей сприяють особливості їхнього метаболізму : зменшення інтенсивності процесів перетворення кетонових тіл , менші запаси глікогену в печінці при більш високому рівні метаболізму.

Розрізняють первинний і вторинний ацетонемічний синдром.

Первинний АС виникає у діток з нервово-артритичною конституцією, в основі якої лежать порушення пуринового обміну [2,3]. Такі дітки, зазвичай, мають підвищену збудливість, відстають по масі тіла від ровесників, але випереджають їх по нервово-психічному та інтелектуальному розвитку.

Вторинний АС є проявом основного захворювання ( цукровий діабет, тиреотоксикоз, інфекційні захворювання, пухлини головного мозку, черепно-мозкові травми, хвороба Іценко-Кушинга, лейкемія, гемолітична анемія та ін).

Серед провокуючих факторів АС часто відмічається інфекція, стрес, ( в т.ч. надлишкові позитивні емоції), голодування, надмірне споживання білкової і жирної їжі при дефіциті вуглеводів, вживання деяких харчових продуктів, нестача сну, інсоляція. Доведено, що під час літніх канікул часто настає тривала перерва між приступами.

АС проявляється повторними стереотипними (однаковими) епізодами блювання , які чергуються з періодами повного благополуччя. Клінічна симптоматика включає прояви безпосередньо кетозу (підвищення рівня кетонових тіл) і патологічного стану, який його спровокував.

Кетоз характеризується нудотою, повторним тривалим блюванням, підвищенням температури тіла, болем в животі, появою специфічного запаху ацетону або «прілих яблук» у видихуваному повітрі та сечі. При обстеженні як правило виявляється зневоднення різних ступенів. Практично у всіх діток виявляється млявість і блідість, інколи глибока сонливість, або ж навпаки, емоційне збудження. Майже половина скаржиться на головний біль.

Для підтвердження здогадок про кетоз, визначають рівень кетонових тіл в сечі. В домашніх умовах це можна зробити за допомогою спеціальних тест-смужок, які можна придбати в аптеці. Проведення тесту на «ацетон» не вимагає від батьків попередньої підготовки та спеціальних медичних знань. Поява фіолетового забарвлення тестсмужки свідчить про наявність кетонемії. Рівень кетонових тіл в сечі – непрямий показник кетонемії, рівень «+++» у сечі відповідає підвищенню рівня кетонових тіл у крові у 400 разів, а , а «++++» – у 600 разів. [4].

Основні напрямки терапії АС залежать від ступеня тяжкості метаболічних порушень , що розвинулися. Терапія має два етапи :

1. Припинення ацетонемічного кризу та відновлення нормального обміну речовин.

2. Профілактика нових кризів.

При початкових синдромах ацетонемічного кризу зазвичай дитині промивають кишечник 1-2% розчином гідрокарбонату натрію (розчин соди), поять солодким чаєм з лимоном, негазованою лужною мінеральною водою (Боржомі, Лужанська). Добре себе зарекомендував розчин Гепаргін (дієтична добавка), який розчиняють в 100 мл води і дають дитині кожні 10-15 хв по чайній ложці. Він сприяє більш швидкому відновленню водно-електролітного балансу клітин, підвищує детоксикаційну функцію печінки, перешкоджає підвищеному утворенню кетонових тіл та поверненню сил і енергії хворій дитині [5, 6]. Може застосовуватись у діток з 3х років.

Медикаментозна терапія також включає спазмолітики та ентеросорбенти. Їжа повинна містити легкозасвоювані вуглеводи і мінімальну кількість жирів.

У випадку розвинення ацетонемічного кризу , який супроводжується нестримним та багаторазовим блюванням, лікування направлене на корекцію кетозу, ацидозу та дегідротацію , та проводиться стаціонарно. В таких випадках показана інфузійна терапія.

Профілактика рецидивів ацетонемічного кризу проводиться, зазвичай, курсами не менше 2х разів на рік (навесні та восени). Призначаються гепатопротектори (Гепаргін).При підвищеній нервовій збудливості – рослинні заспокійливі ( валеріана, глід, пасифлора).

Дітям з ацетонемічним синдромом рекомендовано багато часу проводити на свіжому повітрі, необхідні регулярні та дозовані фізичні навантаження, достатньо тривалий сон ( не менше 8 год на добу). Корисні водні процедури: плавання в басейні, контрастний душ, обливання.

Особливу увагу треба приділяти дієті.

Із раціону виключають м’ясо молодих тварин, жирні сорти м’яса, копченості, концентровані бульйони, страви з субпродуктами. Протипоказані щавель, цвітна капуста, томати, кислі фрукти, шоколад, напої, що містять кофеїн. В дієті мають переважати молочні продукти, каші, свіжі овочі та фрукти, нежирне м’ясо дорослих тварин.

Діткам з ацетонемічним синдромом показане санаторно-курортне лікування на бальнеологічних курортах.

Відео інтерв’ю з доктором медичних наук: ацетонемічний синдром у дітей, чому він виникає і як лікується

Література:

1. О.М. Охотнікова, Ю.І. Гладуш, « Ацетонемічний синдром у педіатричній практиці: діагностична підступність і непередбачуваність» // Дитячий лікар, 4(11) 2011, с 10-18.

2. Курило Л.В. Первинний ацетонемічний синдром // Здоров’я України. – 2008. – № 10/1. – С. 34-35.

3. Li Bu, Balint J.P. Cyclic vomiting syndrome: evolution in our understanding of a brain-gut disorder // Adv. Pediatr. – 2000. – № 47. – С. 117-126.

4. Шадрін О.Г. Синдром ацетонемічної блювоти у дітей, терапевтичні підходи до лікування // Современная педиатрия 2014. 6(62). 108-111.

5. М.В.Хайтович, «Синдром циклічного блювання : сучасні напрями патогенетичної терапіі»

6. Листок-вкладення до дієтичної добавки Гепаргін, Висновок СЕЕ №05.03.02-04/29633 від 30.04.2014

НЕ Є ЛІКАРСЬКИМ ЗАСОБОМ. ПЕРЕД ЗАСТОСУВАННЯМ ОБОВ’ЯЗКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ ЛІКАРЯ.

Источник

Шадрін Олег Геннадійович — доктор медичних наук, професор, керівник відділення проблем харчування та соматичних захворювань дітей раннього віку ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Дитяча гастроентерологія»

УДК 616-053.2+616.153

Вступ

Синдром ацетонемічного блювання у дітей — це сукупність симптомів, зумовлених підвищенням у крові кетонових (ацетонових) тіл. Причиною розвитку ацетонемічного синдрому (АC) у дітей частіше за все є вірусні інфекції, незвична їжа, переїдання та психоемоційне навантаження, що призводять до стресу. Сьогодні ацетонемічне блювання частіше розглядають як поліетіологічне захворювання, в основі якого лежать порушення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи та вегетативної регуляції. Відзначено гормональні та метаболічні порушення, гіперінсулінемізм, що призводить до гіпоглікемії. Вважають, що зниження рівня глюкози у крові дітей із АС непрямо свідчить про печінкову дисфункцію. При нестійкому вуглеводному обміні, порушеннях функції печінки відбувається неповне окиснення жирних кислот, що призводить до кетозу. У тяжких випадках розвивається ацетонемічна кома, що супроводжується метаболічним ацидозом, гіперкетозом. АС розвивається при підвищенні вмісту у крові дитини ацетону та ацетооцтової кислоти; під впливом саме цих речовин розвивається ацетонемічний криз (АК). Про наявність у дитини АС можна говорити при повтореннях подібних кризів.

Класифікація АС

Існує два основних різновиди АС: первинний та вторинний. Первинний АС трапляється у дітей із нейроартритичною аномалією конституції та проявляється у вигляді порушення білкового обміну із надмірною продукцією сечової кислоти, нестабільністю вуглеводного та ліпідного обміну та медіаторних функцій нервової системи, що визначають особливості її реакцій. Первинний АС виявляють у дітей віком до1 року аж до перехідного віку та періоду статевого дозрівання. У більшості випадків по досягненні дитиною 12-річного віку захворювання повністю зникає. Цілий ряд захворювань у дітей супроводжується гіперкетонемією, яку розглядають як вторинний АС. До них належать:

декомпенсований цукровий діабет;
інсулінова гіпоглікемія;
ренальна глюкозурія;
глікогенова хвороба;
тиреотоксикоз;
інфекційний токсикоз;
токсичні ураження печінки;
гіперінсулінізм;
черепно-мозкові травми;
пухлини мозку в ділянці турецького сідла;
хвороба Іценка — Кушинга;
лейкемія;
гемолітична анемія;
голодування.

Частіше вторинний АС виникає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються симптомами отруєння, холестазу і токсичного ураження печінки, а також порушеннями мікрофлори кишечнику. Клінічна картина АС у таких випадках визначається основним захворюванням, на яке нашаровується кетонемія.

Диференційна діагностика

Спільність клінічних проявів і патогенетичних механізмів при АС та ендокринній патології обґрунтовує необхідність проведення диференційної діагностики, перш за все із цукровим діабетом. За клінічними проявами та етіопатогенезом АС багато в чому тотожний синдрому циклічного блювання (СЦБ) — захворювання, дуже поширеного у світі. У перспективі можлива конвергенція цих нозологічних одиниць, що може бути новим кроком у вивченні зазначеної проблеми. СЦБ — захворювання переважно дитячого віку, яке проявляється стереотипними повторними епізодами блювання, що змінюються періодами повного благополуччя. Не викликає сумнівів генетична близькість СЦБ та мігрені, що підтверджується схожими електрофізіологічними змінами. Перспективним є уявлення про СЦБ як про «мітохондріальну хворобу», пов’язану з мутацією ДНК мітохондрій. Виявлено схожість гормональних змін при СЦБ та менструального головного болю, що підтверджується ефективністю застосування естрогенів для профілактики нападів блювання. До основних симптомів АК належить повторюване чи невпинне блювання протягом кількох днів. При спробі нагодувати чи напоїти дитину блювання посилюється. Притаманні блідість шкіри із характерним рум’янцем, млявість м’язів та малорухливість, спричинені зневодненням організму та інтоксикацією. Збуджений стан у початкову фазу АК змінюється млявістю, слабкістю та сонливістю у завершальну фазу. Також зазначають:

порушення ритму серця (аритмію, тахікардію, послаблення серцевих тонів та ін.);
виражений біль у животі, нудоту, затримку випорожнення;
помітне збільшення розміру печінки на 1–2 см, що нормалізується зазвичай на 5-ту–7-му добу після завершення АК;
підвищення температури тіла;
наявність ацетону в сечі, повітрі, що видихається, та блювотних масах.

Основний симптом захворювання — блювання — складний нервово-рефлекторний акт, пов’язаний зі збудженням блювотного центру або подразненням рецепторів блукаючого нерва. Його зазначають при різних захворюваннях стравоходу, шлунка та інших органів травлення, деяких захворюваннях центральної нервової системи, інфекційних захворюваннях. Тобто блювання є нерідким, але малоспецифічним симптомом різних станів. Часто блюванню передує нудота — неприємне відчуття у надчеревній ділянці, що супроводжується вегетосудинними реакціями, зокрема зблідненням, слабкістю, запамороченням. Блювання при АС за механізмом розвитку є центральним, внаслідок подразнення блювотного центру екзогенними або ендогенними токсинами; стан дитини після блювання не покращується.

Діагностика АС

При проведенні рутинного лабораторного обстеження виявляють явища відносного лейкоцитозу зі зсувом формули вліво, підвищення швидкості осідання еритроцитів, гіперхолестеринемію, гіпокаліємію, підвищення гематокриту. У клінічній практиці для виявлення кетонових тіл використовують переважно якісні та напівкількісні проби. Відповідно до цих методик, наявність ацетоацетату у клінічному аналізі сечі може вимірюватися від «+» до «++++». Визначення кетонових тіл у сечі — непрямий показник кетонемії, оскільки вираженість ацетонурії у «+++» відповідає підвищенню рівня кетонових тіл у крові у 400, а «++++» — в 600 разів. Крім того, отриманий результат відображає рівень кетонових тіл в організмі за 2–4 год до проведення дослідження, тобто на момент надходження результатів із лабораторії справжня вираженість кетозу може перевищувати виявлені значення. Метод визначення ацетоацетату в сечі має ще один недолік: результат дослідження залежить від кількості випитої пацієнтом рідини (прийом більшої кількості рідини дає псевдонегативний, малої кількості — псевдопозитивний результат). Для визначення рівня кетонових тіл у сечі в амбулаторних умовах існують спеціальні діагностичні тести, проведення яких не потребує попередньої підготовки та спеціальних медичних знань: поява фіолетового забарвлення тест-смужки свідчить про наявність ацетонемії. Більш точним методом визначення кетонових тіл є аналіз на вміст β-кетонів у крові (норма — <0,5 ммоль/л, підвищений рівень — 0,5–1,0 ммоль/л; кетоацидоз діагностують при концентрації β-кетонів >3 ммоль/л).

Методи лікування

Максимально ефективна корекція вторинного АС можлива лише при проведенні комбінованої терапії, спрямованої на нівелювання проявів основного захворювання, що призвело до гіперпродукції кетонових тіл і симптоматичного лікування кетозу. Проте проведення етіологічної терапії у більшості випадків відкладають у зв’язку з проведенням лабораторно-інструментального обстеження хворого, тому невідкладну терапію АС розпочинають із симптоматичного лікування (немедикаментозного та медикаментозного).

Дієта

Необхідною умовою лікування при АС є корекція харчового раціону. Діти мають вживати значну кількість рідини із превалюванням лужних напоїв (негазована слабомінеральна лужна вода, лимонні напої, зелений чай, неконцентрований компот із сухофруктів). З раціону виключають концентровані м’ясні, кісткові, рибні та грибні бульйони, м’ясо молодих тварин і птиці, жирні сорти м’яса, субпродукти, сметану та ряжанку, помідори, баклажани, кольорову капусту у вареному вигляді, бобові, шоколад, апельсини, напої, що містять кофеїн, холодні та газовані напої, а також модифіковані продукти (сублімовані та трансгенні). У раціоні хворого з кетозом мають переважати гречана, геркулесова, манна каші, зварені на воді, овочевий (круп’яний) суп, картопляне пюре, печені яблука, галетне печиво, молоко та молочні продукти.

Регідратаційна терапія

Для купірування АК необхідно промити кишечник дитини 1–2% розчином гідрокарбонату натрію та поїти її солодким чаєм із лимоном, негазованою лужною мінеральною водою, 1–2% розчином гідрокарбонату натрію, комбінованими розчинами для оральної регідратації. При нетяжкому зневодненні приблизний об’єм розчинів для оральної регідратації (у мл), який необхідно дати дитині в перші 4 год, розраховують, помноживши масу тіла дитини на 40. Добовий об’єм розчинів для оральної регідратації має становити (залежно від віку) 100–130 мл/кг маси тіла дитини. Частка оральної регідратаційної суміші у добовому об’ємі має становити 50–70%. При помірному зневодненні приблизний об’єм розчинів для оральної регідратації (у мл), який необхідно дати дитині в перші 4 год, розраховують, помноживши масу тіла дитини на 75. Добовий об’єм розчинів для оральної регідратації має становити (залежно від віку) 150–200 мл/кг маси тіла дитини. За необхідності можливе застосування як оральної регідратаційної, так і інфузійної терапії. З метою швидкого відновлення дефіциту рідини, поповнення об’єму циркулюючої крові, поліпшення мікроциркуляції рекомендовано застосовувати:

дітям віком до 12 міс — внутрішньовенно до 20–30 мл/кг маси тіла розчину Рінгера лактату протягом 1-ї години невідкладної допомоги, далі — ще до 70 мл/кг протягом 5 год;
дітям віком від 12 міс до 5 років — внутрішньовенно до 20–30 мл/кг маси тіла розчину Рінгера лактату протягом перших 30 хв невідкладної допомоги, далі — ще до 70 мл/кг протягом 2,5 год.

Медикаментозна терапія

Для запобігання рецидивам АК зазвичай застосовують медикаментозну терапію, яка включає прокінетики та ентеросорбенти у дозуваннях, що відповідають віку дитини. Встановлено, що прокінетик домперидон (Домрид® суспензія, «Кусум Фарм») достовірно ефективно покращує динаміку купірування ацетонемічного блювання, відновлення апетиту та гідробалансу в дітей. На початку розвитку АК, тобто на етапі передвісників (зниження апетиту, відчуття тяжіння в епігастрії, нудота), застосування домперидону поєднано з оральною регідратацією ефективно знижує вірогідність настання АК. При невпинному блюванні рекомендовано розводити засіб Домрид® суспензію водою у співвідношенні 1:2–1:4 та вводити дрібно, незважаючи на повторне блювання. З метою нормалізації роботи печінки та непрямого гальмування кетогенезу рекомендовано застосування гепатопротекторів (урсодезоксихолевої кислоти, комбінації аргініну та бетаїну) у стандартних дозах. Багато авторів рекомендують застосовувати панкреатичні ферменти, кофактори вуглеводного обміну (кокарбоксилазу, тіамін, піридоксин) для підвищення толерантності до ентерального харчування та нормалізації всмоктування поживних речовин. Після припинення блювання дитині необхідне рясне питво: солодкі соки, компоти, слабомінералізована лужна вода.

Ведення дітей у період ремісії

У період ремісії проводять курси протирецидивного лікування, зазвичай 2 рази на рік, навесні та восени. Для протирецидивного лікування призначають гепатопротектори, ліпотропні препарати. При підвищеній нервовій збудливості сприятливу дію зумовлюють рослинні заспокійливі засоби (валеріана, глід, пасифлора). Діти з АС мають вести спосіб життя із тривалим перебуванням на свіжому повітрі, з достатньо тривалим сном (не менше 8 год). Дуже корисні водні процедури (плавання, обливання, душ), а також фізичні навантаження без перевтомлення. Дієта має включати переважно молочно-рослинні продукти, каші, нежирне м’ясо. Слід різко обмежити в раціоні жири та білки. Рекомендовано виключити копченості, жирні сорти м’яса, цитрусові, помідори, банани, кольорову капусту, щавель. Показане санаторно-курортне лікування на бальнеологічних курортах. Після досягнення дитиною віку 11–12 років АК зазвичай припиняються.

Одержано 13.11.2014

Інформація для професійної діяльності медичних і фармацевтичних працівників

Домрид® суспензія оральна

Р.п. № UA/8976/02/01 від 21.07.2010 р.

Склад. 1 мл суспензії містить домперидону 5 мг. Фармакотерапевтична група. Стимулятори перистальтики (пропульсанти). Код АТС. A03F A03. Фармакологічні властивості. Домперидон — антагоніст рецепторів допаміну, прокінетик. Протиблювотна дія зумовлена поєднанням периферичної (гастрокінетичної) дії та антагонізму до рецепторів допаміну (Д2) у тригерній зоні хеморецепторів. Домперидон підвищує тонус у нижньому відділі стравоходу, покращує антродуоденальну рухливість та прискорює випорожнення шлунка. Практично не впливає на шлункову секрецію. Показання. Дорослі: нудота, блювання, відчуття переповнення в ділянці епігастрію, біль у верхній ділянці живота, печія із/без закиду вмісту шлунка до рота; діти: ослаблення симптомів нудоти та блювання. Побічні реакції: алергічні реакції, нервозність, сухість у роті, головний біль, відчуття серцебиття, гастроінтестинальні розлади та ін.

З повною інформацією про препарат можна ознайомитися в інструкції для медичного застосування.

Ацетонемічний синдром у дітей
Пройти тест

Источник