Геморагічні гарячки з нирковим синдромом
Геморагічна гарячка з нирковим симптомом(син.: далекосхідний геморагічний нефрозонефрит – гостра вірусна природноосередкова хвороба, що характеризується циклічністю перебігу, універсальним капіляротоксикозом, проявляється високою гарячкою, вираженою загальною інтоксикацією, геморагічним синдромом і ураженням нирок за типом нефрозонефриту.
Етіологія. Збудник ГГНС – сферичний РНК-вмісний арбовірус Hantaаn з родини Вunуaviridae діаметром 80-110 нм. Налічує декілька сероварів. Чутливий до ефіру, хлороформу, ацетону, бензолу, ультрафіолетових променів. Відноситься до ІІ групи патогенності.
Епідеміологія. Геморагічна гарячка з нирковим синдромом – ендемічне захворювання для Далекого Сходу, деяких районів Європейської частини Росії, але зустрічається і в Білорусії. Україні, Центральній і Західній Європі, Скандинавії. Природні вогнища ГГНС поширені переважно в лісистій місцевості, по берегах водойм та рік. Резервуар і джерело збудників – рижа і сіра полівки, польова миша, сірий і чорний пацюки та ряд комахоїдних тварин, у яких хвороба має гострий перебіг навіть з загибеллю тварини, але часто процес носить латентний тривалий перебіг, а звідси і невизначено довгий період заразності. Виділяється вірус з організму тварин з сечею, випорожненнями, слиною. Випадків зараження від інфікованої людини не описано.
Людина заражається в природних умовах аспіраційним (повітряно-пиловим), рідше аліментарним (переважно через овочі) та контактним (у разі контакту з інфікованою твариною, забрудненими предметами) шляхами. Серед тварин спостерігається трансмісивний механізм передачі (через гамазові кліщі, блохи).
Сприйнятливість людей висока. Після перенесеної хвороби виникає стійкий тривалий, а то і пожиттєвий імунітет (повторні випадки захворювання спостерігаються рідко).
Захворювання серед людей реєструються цілий рік, однак групові спалахи, іноді значні, відмічаються переважно в літньо-осінній період (часте перебування людей у природних осередках на сільськогосподарських та лісовпорядкувальних роботах, туристичних походах, на рибалці, а також міграція гризунів у населені пункти тощо).
Патогенез і патологічна анатомія. Вхідними воротами для збудників є слизові дихальних шляхів і травного каналу, пошкоджена шкіра. Після фази репродукції вірусу в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ) виникає фаза вірусемії, яка і зумовлює початок хвороби з розвитком загальнотоксичних проявів. Внаслідок вазотропної дії вірусів (як безпосередньо, так і в результаті виділення біологічно активних речовин, накопичення циркулюючих імунних комплексів) наступає ушкодження кровоносних каплярів, що призводить до плазмореї, зменшення ОЦК, порушення мікроциркуляції, виникнення мікротромбів. Підвищення проникності капілярів у поєднанні з синдромом дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові зумовлюють розвиток геморагічного синдрому. Особливо виражені зміни виникають у нирках з розвитком серозно-геморагічного набряку. Останній спричинює стиснення канальців і збиральних ниркових трубочок з заповненням канальців фібрином, розвиток обструктивно-сегментарного нефрозу, зниження клубочкової фільтрації, порушення канальцевої реабсорбції і як результат викликають олігоанурія, масивна протеїнурія, азотемія, електролітний дисбаланс, ацидоз.
На аутопсії знаходять дистрофічні зміни, серозно-геморагічний набряк і крововиливи у всіх внутрішніх органах, особливо в нирках. Останні збільшені, в’ялі, з субкапсульними крововиливами, блідістю коркового і багряночервоним кольором мозкового шарів, вогнищами некрозу пірамідок. Мікроскопічно у вогнищах крововиливів та нирках знаходять ознаки деструкції та некрозу тубулярного апарату, канальці заповнені циліндрами або повністю стиснені, дитрофічні й некробіотичні зміни клубочків.
Клініка. Інкубаційний період триває 14-20 коливаннями від 4 до 45 днів.
В перебігу хвороби виділяють чотири стадії:
початкова або гарячкова (1-4-й день хвороби);
олігурична (4-12-й день хвороби);
поліурична (з 8-12-го по 20-25-й день);
реконвалесценції.
Початкова стадія характеризується гострим початком без продрому, ознобом, різким підвищенням температури до 38-40о С, появою інтенсивного головного болю в лобно-скроневих ділянках, артралгій, міалгій, сухості в роті, спраги, нерідко появою “сітки ” перед очима. У хворих відмічається гіперемія та одутлість обличчя, гіперемія слизової оболонки глотки, ін’єкція судин склер, кон’юнктивіт. Нерідко викликає збудження, тахікардія з наступним розвитком брадикардії, ослаблення гучності тонів серця, гіпотонії, а в тяжких випадках – інфекційно-токсичного шоку. Живіт при пальпації болючий, переважно в ділянках підребер’я, збільшення печінки, рідше селезінки, позитивний симптом Пастернацького. З 2-3-го дня хвороби на слизовій оболонці м’якого піднебіння виникає геморагічна енантема, а з 3-4-го дня – петехіальний висип на шкірі грудей, шиї, обличчя, під пахвами, нерідко у вигляді смуг (“удар батагом”), крововиливи в місцях ін’єкцій, під кон’юнктиву очних яблук, позитивний симптом Румпель-Лееде-Кончаловського (“щипка”), можливі кровотечі (носові, шлункові, маткові), які іноді бувають смертельними.
В крові відмічається лейкопенія (іноді нормоцитоз), зсув лейкоформули вліво, тромбоцитопенія, підвищення ШОЕ. В сечі – лейкоцити, еритроцити, незначна протеїнурія.
Тривалість гарячкової стадії 4-6 днів, після зниження (критичного або сповільненим лізисом) температура може знову підвищуватись до субфебрильної.
Сторінки: 1 2 3
Источник
Горячки геморагічні – гострі вірусні хвороби, які характеризуються інтоксикацією, гарячкою та геморагічним синдромом.
Розрізняють геморагічні гарячки з нирковим синдромом, кримську, омську, Ласса, Марбурга, Ебола, жовту гарячку.
Етіологія горячки геморагічної
Збудниками є рабдо-, арена- і арбовіруси, що містять РНК; деякі з них на культурах клітин нирок зеленої мавпи виявляють цитопатичний ефект. Збудник гарячки Ласса належить до найнебезпечніших для людини вірусів, досить стійкий у зовнішньому середовищі.
Епідеміологія горячки геморагічної
Хвороби належать до природно-осередкових зоонозів з переважно трансмісивним механізмом передачі збудника. Джерелом інфекції при більшості з них є гризуни, а також дикі і домашні тварини (кримська геморагічна гарячка) та хворі люди ( міська жовта гарячка, контагіозні геморагічні гарячки Лacca, Марбурга, Ебола).
За епідеміологічними особливостями геморагічні гарячки розподіляють на кліщові (кримська-конго, омська геморагічні гарячки), комарині (жовта гарячка, денге) та контагіозні (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, Ласса, Марбурга, Ебола та ін.). Важливою особливістю гарячок Лacca, Марбурга, Ебола є можливість передачі інфекції від людини – повітряно-крапельним шляхом, при спільному користуванні предметами побуту, при догляді за хворими, використанні нестерильних медичних інструментів, що веде до виникнення внутрішньолікарняних спалахів. їх віднесено до хвороб, на які розповсюджується дія міжнародних медико-санітарних правил.
Сприйнятливість людей загальна. Характерна літньоосіння сезонність.
Природні осередки кримської, омської та геморагічної гарячки з нирковим синдромом трапляються в центральних областях Росії, на Уралі, Далекому Сході, в Сибіру, Казахстані. В Україні такі осередки існують у південних областях, Автономній республіці Крим, на Поліссі, у Карпатах і Закарпатті. Контагіозні геморагічні гарячки Ласса, Марбурга, Ебола ендемічні для певних місцевостей Африки, проте описані випадки їх завозу в країни Америки і Європи хворими приматами і людьми, які перебували в інкубаційному періоді. Жовта гарячка реєструється в країнах Латинської Америки та Африці.
Патогенез горячки геморагічної
Велику роль відіграють вірусемія, інтоксикація. Відзначається пряма дія вірусу на клітини ендотелію судин з підвищенням їх проникності і розвитком геморагічного синдрому, значним порушенням мікроциркуляції. Важливим патогенетичним чинником є виникнення синдрому ДВЗ. При більшості геморагічних гарячок уражуються нирки, печінка, центральна нервова система.
Клініка горячки геморагічної
Геморагічна гарячка з нирковим синдромом
Тривалість інкубаційного періоду становить пересічно 10-15 діб. Хвороба починається гостро – з надзвичайно сильного ознобу та гарячки до 39-40 °С. Хворі скаржаться на різкий біль голови, у попереку, м’язах кінцівок, світлобоязнь, зниження гостроти зору, «туман» перед очима, безсоння. Гарячка триває 7-9 днів. Хворий спочатку збуджений, пізніше стає млявим, апатичним, іноді марить. Обличчя, шия, верхня половина тулуба, слизова оболонка ротової частини глотки яскраво гіперемовані, склери ін’єктовані.
На 3-5-й день хвороби стан погіршується, зростає інтоксикація, на шиї, плечовому поясі, в пахвових ямках, над ключицями з’являється петехіальна висипка, яка тримається протягом усього гарячкового періоду. Згодом виникають носові, кишкові, легеневі кровотечі.
Тони серця глухі, тахікардія змінюється брадикардією, артеріальний тиск знижений. Можливі явища бронхіту. Живіт болючий внаслідок гіперестезії, позаочерєвинних крововиливів. Інколи збільшуються печінка і селезінка.
Провідним с нирковий синдром. Нін проявляється різким болем у попереку, позитивним симптомом Пастернацького з обох боків, розвитком олігурії, а в тяжких випадках – анурії та уремії. У розпалі хвороби спостерігаються протеїнурія, яка досягає 40 г/л і вище, гематурія, гіалінові та фібринові циліндри, клітини ниркового епітелію в сечі. У крові різко підвищується рівень залишкового азоту, сечовини, креатиніну. Дані гемограми: помірна гіпохромна анемія, лейкоцитоз з нейтрофільозом, тромбоцитопенія, підвищення ШОЕ.
Перебіг хвороби переважно тяжкий. Спостерігаються також форми середньої тяжкості, легкі і стерті.
Кримська геморагічна гарячка
Інкубаційний період – 3-7 діб. Початок хвороби раптовий – з ознобу, підвищення температури тіла до 39-40 °С. Хворого турбують біль голови, артралгія, міалгія, багаторазове блювання. Він збуджений; обличчя, шия, верхня частина грудної клітки гіперемовані. Спостерігаються ін’єкція судин склер і кон’юнктив, дрібноточкова енантема слизової оболонки порожнини рота. З 2-4-го дня хвороби на бічних поверхнях тулуба, животі, кінцівках, пахвинних і пахвових ділянках з’являється петехіальна висипка і одночасно – кровотечі з ясен, носа, легень, матки, травного каналу. Стан хворих різко погіршується. Гіперемія обличчя змінюється блідістю і одутлістю, настають сонливість, загальмованість, адинамія, іноді позитивні менінгеальні знаки. Печінка збільшена. Відзначаються позитивний симптом Пастернацького, олігурія, мікрогематурія, протеїнурія. При дослідженні крові виявляють лейкопенію, нейтрофільоз із зсувом вліво, лімфопенію, тромбоцитопенію, збільшення ШОЕ.
Омська геморагічна гарячка
Омська геморагічна гарячка за клінічними проявами нагадує кримську, але при ній частіше уражуються органи дихання (бронхіт, вогнищева пневмонія). Подібний перебіг має і буковинська геморагічна гарячка.
Гарячка Ласса
Гарячка Ласса починається з незначного підвищення температури тіла, нездужання, м’язового болю, кон’юнктивіту. Поступово гарячка досягає 39-40 °С, розвивається типовий фарингіт, частіше виразково-некротичний. У розпалі хвороби відмічаються сильний біль голови, запаморочення, менінгеальні знаки (при нормальному складі ліквору), порушення свідомості. Спостерігаються нудота, блювання, пронос, біль у животі і грудях, кашель, генералізована лімфаденопатія. Відмічаються відносна брадикардія, іноді дикротія пульсу. Печінка збільшена. При дослідженні крові виявляють лейкопенію зі зсувом формули вліво, тромбоцитопенію. У випадках середньої тяжкості і тяжких трапляються помірні кровотечі різної локалізації і петехіальна висипка на шкірі та слизових оболонках. В дуже тяжких випадках розвиваються набряк обличчя і шиї, ексудати (плевральний, перикардіальний, перитонеальний). Значно ускладнюють перебіг захворювання пневмонія, набряк легень, уремія, інфекційно-токсичний шок. Летальність становить ЗО-67 %. У період реконвалесценції спостерігаються астенія, погіршення слуху, полисіння, іноді рецидиви хвороби.
Гарячки Ебола і Марбурга
Гарячки Ебола і Марбурга починаються гостро, ранніми ознаками є кон’юнктивіт і екзантема. У перші дні хвороби з’являються сильний біль голови,нудота, блювання, часті водянисті випорожнення. Висипка макуло-папульозна, розташована на верхніх кінцівках, шиї, обличчі. З 5-7-го дня хвороби відзначається виражений геморагічний синдром; у жінок спостерігаються маткові кровотечі, спонтанні аборти. Дані гемограми: спочатку лейкопенія, потім лейкоцитоз із зсувом вліво, тромбоцитопенія. Безпосередні причини смерті
– інфекційно-токсичний шок, серцева недостатність, мозкові розлади. Летальність становить ЗО-90 %.
Жовта гарячка
Інкубаційний період становить 3-6 діб. Перша стадія хвороби – гіперемії – характеризується раптовим початком із сильного ознобу, гарячки, багаторазового блювання. Відмічаються різка гіперемія і одутлість обличчя і шиї, світлобоязнь; очі налиті кров’ю. Слизова оболонка зіва і язик яскраво-червоного кольору. Хворі дратівливі, збуджені. Спостерігається тахікардія. З 3-го дня хвороби з’являються жовте забарвлення шкіри і склер, петехіальна висипка на шкірі, збільшуються печінка і селезінка. Далі настає ремісія, яка триває 1-2 дні. Температура тіла знижується до норми, поліпшується самопочуття.
З 5-го дня хвороби стан різко погіршується (стадія венозного стазу). Знову з’являється гарячка до 40 °С і вище, можливе марення. Наростає жовтяниця. Обличчя стає блідо-жовтим з синюшним відтінком. Посилюються нудота і блювання, блювотні маси набувають темно-коричневого або чорного кольору. Кал темний (мелена). На шкірі тулуба і кінцівок з’являються петехії і екхімози, спостерігаються рясні кровотечі. Уражуються нирки – оліго- або анурія, в сечі
– еритроцити, циліндри. Спостерігається азотемія.
Тахікардія змінюється на брадикардію. Артеріальний тиск
знижується. При дослідженні крові виявляють лейкопенію.
нейтропенію, збільшення ШОЕ. Внаслідок ураження печінки – гіпсрбілірубінемія, підвищення активності амінотрансфераз, у сечі – уробілін, білірубін.
Гарячковий період триває 8-9 днів. Смерть настає внаслідок шоку, печінкової або ниркової недостатності. Летальність становить 5-10 %, у період епідемії – до 60 % і вище.
Можливі легкі, стерті, абортивні форми хвороби без жовтяниці і геморагічного синдрому.
Діагностика горячки геморагічної
Діагностика здійснюється з урахуванням епідеміологічного анамнезу (зв’язок з ендемічним осередком, сезонність, контакт з кліщами, гризунами та екзотичними тваринами) і типових клінічних проявів (гострий початок, гарячка, геморагічний синдром). Діагноз підтверджують вірусологічними (виділення збудників кримської, омської та жовтої гарячок з крові хворих шляхом інтрацеребрального зараження білих мишей, а гарячок Ласса, Марбурга, Ебола – на культурі клітин або на гвінейських свинках) та серологічними (РЗК, РН, РІА з парними сироватками крові) методами. Дослідження проводять тільки в спеціально обладнаних лабораторіях при дотриманні найсуворіших заходів безпеки.
Диференціювати потрібно від грипу, лептоспірозу, вірусного гепатиту, гарячки денге, тифо-паратифозних захворювань, гарячки Ку, кору, малярії, менінгококової інфекції, геморагічного васкуліту.
Лікування горячки геморагічної
Хворі підлягають обов’язковій госпіталізації. Основу лікування складають дезінтоксикація, глюкокортикоїди, боротьба з геморагічним синдромом, нирковою недостатністю та інфекційно-токсичним шоком. Ефективних противірусних препаратів немає. Антибіотики показані при нашаруванні бактерійної інфекції.
Реконвалесценти підлягають диспансерному нагляду, тривалість якого обумовлена тяжкістю перебігу захворювання та залишковими явищами: при легкій формі – не менше ніж 4 міс, при середньої тяжкості та тяжкій – до повного клінічного видужання. Частота обстеження – 2-3 рази на рік з обов’язковими аналізами крові і сечі.
Профілактика горячки геморагічної
При геморагічній гарячці з нирковим синдромом профілактичні заходи направлені на боротьбу з гризунами. Специфічної профілактики цього захворювання немає.
Попередження кримської та омської геморагічних гарячок здійснюється шляхом знищення кліщів у природних осередках і приміщеннях (збирання кліщів з худоби та домашніх птахів, дезінсекція гексахлораном), користування захисним одягом при роботі в полі і на лісорозробках, репелентами.
В епідемічному осередку після госпіталізації хворого встановлюють медичне спостереження протягом 10 днів. Обов’язкова заключна дезінфекція з протикліщовою обробкою. Особам, які були в контакті з хворими або покусані кліщами, в ендемічних районах уводять специфічний імуноглобулін внутрішньом’язово в дозі 5-7,5 мл для дорослих і 2,5-3,5 мл – для дітей.
При виявленні хворого на контагіозну геморагічну гарячку Ласса, Марбурга, Ебола або жовту гарячку проводять первинні протиепідемічні заходи, як при інших карантинних інфекціях.
Для запобігання їх внутрішньолікарняному поширенню хворого госпіталізують у бокс. Догляд за ним вимагає спеціальної підготовки. Хворих на жовту гарячку ізолюють у кімнаті, що надійно захищена від зальоту комарів. Проводять ретельну поточну та заключну дезінфекцію.
В ендемічних районах жовтої гарячки здійснюють вакцинацію населення живою вакциною «Дакар» або 17-Д нашкірно або підшкірно, ревакцинація через 10 років. Обов’язковій вакцинації підлягають особи, які виїжджають в ендемічні райони Африки та Південної Америки, з реєстрацією її в «Міжнародному посвідченні». Невакциновані особи, які прибули з ендемічних районів, підлягають карантину протягом 9 днів, транспортні засоби – обробці інсектицидами.
Специфічної профілактики контагіозних геморагічних гарячок немає. Термін карантину для прибулих з місцевості, де вони реєструються, становить 17 діб.
Источник
Зміст
- Збудник
- Механізм розвитку
- Симптоми і розвиток хвороби
- Діагностика
- Лікування
Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом (ГЛПС) являє собою гостре захворювання вірусного походження, що характеризується розладами гемодинаміки, обширним ураженням судинної системи, освітою геморагічного діатезу і ураженням тканин нирок, що призводять до гострої ниркової недостатності.
Збудник
Вірусне походження ГГНС було підтверджено ще в 1944 році, але тільки в 1976 році вчені зуміли виділити безпосереднього збудника захворювання – хантавирус (Нantavirus). Його життєдіяльність здійснюється безпосередньо в цитоплазмі уражених клітин.
При цьому хантавирус, здатний вражати клітини будь-яких органів і тканин:
- нирок;
- легенів;
- печінки;
- шлунка;
- кишечника.
Основними носіями збудника є дикі миші, що живуть в своїх природних ареалах. Наприклад, в Європейській частині Росії таким представником є гризун руда полівка, на Далекому Сході – різні види польових мишей і азіатська лісова миша.
Важливо! Існування вірусу в організмі гризунів носить характер латентного перебігу, у зв’язку зі здатністю тканин виробляти специфічний антиген у відповідь на його присутність.
Збудник виділяється в навколишнє середовище з сечею, фекаліями або слиною тварини. Проникнення збудника в організм людини відбувається в основному повітряно-пиловим шляхом, у рідкісних випадках при безпосередньому контакті (укусі або дотику гризуна до пошкодженої шкірі).
Будинкові щури є переносниками вірусу в міських умовах
Механізм розвитку
Розвиток геморагічної лихоманки з нирковим синдромом характеризується ураженням стінок судин і артерій, особливо мікросудин і артеріол легенів, печінки, нирок, головного мозку. Після проникнення інфекції в травний тракт (при вживанні інфікованих продуктів) або в легені (при вдиханні пилу, що містить частинки заражених екскрементів) існує два варіанти подальшого розвитку хвороби:
Життєдіяльність вірусу всередині судинної системи відбувається шляхом осідання його на ендотелії (внутрішній стінці судин) з подальшим порушенням її структури, що приводить до розвитку геморагічного синдрому. Оскільки весь обсяг крові проходить через фільтраційну систему ниркового апарату, відбувається ураження судинної системи нирок (крововиливи, набряки) з подальшим розвитком ниркової недостатності (несприятливий варіант розвитку захворювання).
Хантавирус здатний зберігати життєздатність до 12 годин при температурі 0 ºС
При зворотній динаміці, настає поступова регресія, що супроводжується поступовим розсмоктуванням крововиливів і нормалізацією сечовипускання. Процес відновлення роботи органу може займати близько місяця, повне відновлення організму, що може тривати від 1 до 3 років.
Важливо! Перенесена геморагічна лихоманка з нирковим синдромом залишає стійкий імунітет, що зберігається довічно.
Симптоми і розвиток хвороби
Клінічна картина при захворюванні ГГНС має певний набір симптомів, що відповідають певній стадії хвороби. В цілому, клініка захворювання включає в себе наступні патологічні прояви:
- загальна інтоксикація організму;
- порушення гемодинаміки (порушення циркуляції крові в дрібних і великих магістральних артеріях);
- порушення функції нирок;
- геморагічний синдром;
- болі в животі;
- нейроендокринні порушення.
Незалежно від регіону первісного походження вірусу і тяжкості перебігу, основні етапи прояви хвороби мають певну схожість.
Протягом ГГНС прийнято поділяти на наступні періоди:
- інкубаційний;
- гарячковий (початковий);
- олигурический;
- поліуріческій;
- реконвалесценционный.
Важливо! Основне значення в варіабельності, характері і тяжкості перебігу хвороби належить інтенсивності імунної реакції та індивідуальним особливостям зараженого організму.
Інкубаційний період може тривати від 2 до 4 тижнів і які-небудь клінічні прояви у цей часовий проміжок повністю відсутні. Вірус проникає в організм через слизову шлунка, дихальних шляхів або пошкодження на шкірі і запускає процес репродукції.
Носові кровотечі можуть бути одним із симптомів ГГНС
Гарячковий період (початковий) відрізняється гострою реакцією на вірусну інтоксикацію, що супроводжується:
- стимуляцією активності гормональної системи;
- активація імунної системи;
- порушеннями мікроциркуляції;
- руйнуванням тканин.
Початковий період триває 1-2 тижні і саме в цей часовий проміжок проявляються основні симптоми геморагічної лихоманки з нирковим синдромом:
Ознаки хворих нирок
- невеликий кашель;
- озноб;
- підвищення температури до 39-40 ° С
- мігрені;
- болі в м’язах і суглобах;
- сухість у роті;
- почервоніння обличчя, шиї;
- геморагічні висипання на плечах, теле, грудей;
- крововиливи у склеру очного яблука;
- тяжкість в області попереку;
- гіпотонія;
- зменшення діурезу (зазначається до закінчення гарячкового періоду).
Гіперемія обличчя та верхньої половини тіла носить назву «синдром капюшона»
Олигурический період (пік захворювання). Характеризується подальшим розвитком з’явилися розладів:
- порушення кровообігу;
- кисневе голодування тканин;
- загальне пошкодження систем організму;
- некротичні, дистрофічні зміни в тканинах нирок та печінки.
Найбільші зміни відбуваються в нирках, внаслідок чого розвивається стійке або тимчасове порушення їх фільтруючої функції і проявляється найчастіше у формі гострого інтерстиціального нефриту. Ураження нирок носить різнобічний характер.
З одного боку, відбувається підвищення проникності стінок судин і порушення мікроциркуляції, що призводить до появи серозного набряку викликає здавлювання ниркових канальців і порушення їх реабсорбуючої функції. З іншого боку, вплив імунних комплексів негативно впливає на фільтраційну здатність клубочків. В результаті відбуваються ішемічні і некротичні зміни.
Незважаючи на зниження температури, хворий не відчуває полегшення, так як поряд з наявними розладами з’являються:
- різкі і болісні болі в попереку;
- нудота;
- блювання;
- гикавка;
- болі в животі;
- шлункові або кишкові кровотечі;
- набряк легенів.
Важливо! Практично у всіх пацієнтів з ГГНС відзначається порушення роботи центральної нервової системи, пов’язане з виникненням осередкових уражень тканин і загальною інтоксикацією.
Таблиця: Критерії тяжкості симптомів ГГНС
Симптом
Ступеня тяжкості
Оцінка стану
Порушення гемодинаміки
Артеріальний тиск – 100 мм рт.ст.
Легке
Артеріальний тиск – 90 мм рт.ст.
Середньої тяжкості
Артеріальний тиск – 80 мм рт.ст.
Важке
Стан шоку
Важке
Геморагічний синдром
Видимі крововиливи на поверхні шкіри і слизових
Легке
Кровотечі без загрози життю
Середньої тяжкості
Кровотечі із загрозою життю
Важке
Ниркові порушення
Порушення діурезу (олігурія) менше 500 мл/добу протягом 1-2 днів
Легке
Порушення діурезу (олігурія) менше 500 мл/добу протягом 3 днів
Середньої тяжкості
Анурія не більше 50 мг/добу
Важке
Розрив капсули нирки
–
Важке
Мозкові порушення
Набряк мозку
Важке
Крововиливу в мозок
Важке
Серозний менінгоенцефаліт
Важке
Поліуріческій період. В результаті розвитку специфічного імунітету, відбувається поступове пригнічення активності збудника і регресія в пошкоджених органах. Відновлюється діурез, припиняється блювота, нормалізується апетит, зменшуються, а потім повністю зникають болі в животі і попереку. Тривалість відновлення може перебувати в межах однієї або кількох тижнів і залежить від тяжкості перебігу хвороби та індивідуальних особливостей організму.
Період реконвалесценції. Тривалість періоду відновлення займає до одного року і характеризується:
- формуванням стабільного імунітету;
- відновленням гемостазу;
- нормалізацією фільтраційної функції клубочків;
- покращенням фізичного стану.
Однак, незважаючи на нормалізацію клубочкової фільтрації, відновлення канальцевых порушень відбувається значно повільніше. Також, довго зберігається загальна слабкість, спостерігається зниження працездатності і швидка стомлюваність.
Погіршення гостроти зору пов’язано з порушенням кровообігу в сітківці ока
Діагностика
Діагностика геморагічної лихоманки з нирковим синдромом включає в себе різнобічну оцінку стану хворого, при якій враховують:
- імовірність контакту з переносниками інфекції або перебування у місцях проживання гризунів (епідеміологічний анамнез);
- результати інструментального обстеження (УЗД внутрішніх органів);
- ступеня вираженості симптомів;
- циклічність перебігу захворювання;
- результати лабораторних методів дослідження.
Таблиця: Характеристика ознак ГГНС
№
Ознаки
Характеристика
1
Лихоманка
Температура близько 39,5 ° С, тривалість 4-8 днів
2
Ураження судин
Крововиливи у склеру, геморагічний висип, поява синців при щипки і сдавливаниях, втрата гостроти зору
3
Погіршення стану після зниження температури
Характеризує настання піку хвороби (олигурический період)
4
Циклічні прояви хвороби
У всіх пацієнтів з ГГНС обов’язково простежується виражена циклічність хвороби. Виявляються з 2 по 5 періоди (початковий, олигурический, поліуріческій, реконвалесценционный)
5
У розпал хвороби одночасно проявляються ознаки різних порушень
Під час олигурического періоду у пацієнта спостерігається ознаки інтоксикації, порушення роботи нирок, ендокринні і геморагічні порушення, абдомінальний синдром.
6
Розвиток специфічних ускладнень
Токсичний шок, набряк легенів, внутрішньочерепні і серцеві крововиливи, розриви ниркової капсули.
Методи лабораторної діагностики включають наступні дослідження:
- лабораторний аналіз крові та сечі;
- біохімічний аналіз крові;
- коагулограма.
Інформаційна цінність цих досліджень, з точки зору постановки діагнозу, відносна, так як вони лише відображають ступінь інтенсивності прояву патологічних симптомів.
Заключний діагноз виносять на підставі серологічних медів дослідження (імуноферментний аналіз, РНІФ), що дозволяють виявити навіть легкі форми захворювання на ранній стадії. За допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) в сироватці крові виявляють специфічні антитіла до хантавирусам класів lgМ і lgG.
Важливо! У рідкісних випадках, антитіла неможливо виявити в зв’язку з порушеннями в імунній системі хворого.
Лікування
Лікування геморагічної гарячки з нирковим синдромом умовно можна розділити на два напрямки:
Проведення противірусної терапії доцільно в початковому періоді захворювання. З цією метою застосовують комбінацію з двох препаратів – Рибавірину та Виразола, з подальшим переходом на прийом тільки Рибавірину.
Застосування Рибавірину сприяє зниженню інтенсивності проявів (лихоманки, блювання, болю і т. д.)
У зв’язку з тим, що при ГЛПС визначається комплекс різнохарактерних симптомів, труднощі при діагностиці, обумовлюють затримку госпіталізації хворих, що обумовлює застосування терапії, спрямованої:
- на профілактику гострої ниркової недостатності;
- набряку легенів і мозку;
- зменшення інтоксикаційних проявів;
- стимулювання відновлення судинної стінки;
- нормалізацію роботи серцево-судинної системи.
Таблиця: Перелік лікарських засобів, застосовуваних при лікуванні ГГНС
Група лікарських засобів
Препарати
Свідчення
Імуностимулятори
Тилорон
Стимуляція противірусної активності
Піразолону
Метамізол натрію
Протизапальну, жарознижувальну дію
Інгібітор протонового насоса
Омез
Профілактика ерозивних змін слизової оболонки шлунка
Антиагреганти, вазодилятатори
Дипіридамол
Поліпшення мікроциркуляції
Гемостатики
Етамзілат натрію
Зміцнення судин
Глюкокортикоїди
Дексаметазон
Зняття токсичного шоку, набряку мозку
Преднізолон
Кровозамінники
Альбумін
Поповнення об’єму крові
Плазма
Пурини
Пентоксифілін
Відновлення мікроциркуляції
Сульфонамиды
Фуросемід
Стимуляція сечовидільної функції
Вітаміни
Рибофлавін
Відновлення нервової системи
Нікотинова кислота
Тіамін
Сильні пошкодження внутрішніх органів, що відбуваються при ГЛПС, призводять до тривалого реабілітаційного періоду, іноді до декількох років. Тому всі пацієнти, які перенесли це захворювання, повинні перебувати під постійним лікарським контролем для своєчасного виявлення наслідків хвороби та їх лікування.
Источник