Поняття про симптом і синдром

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 25 октября 2018; проверки требуют 15 правок.

Синдро́м (др.-греч. συνδρομή «стечение, скопление»; от συν- «с-, со-» + δρόμος «бег, движение») — совокупность симптомов с общей этиологией и единым патогенезом.[B: 1][B: 2]

В широком смысле синдром представляет собой комплекс органически связанных между собой признаков, объединённых единым механизмом возникновения и развития рассматриваемого явления, не обязательно связанного с патологией (заболеванием).[источник?]

Исторические замечания[править | править код]

Авиценна в «Каноне медицины» (изд. 1025) впервые предложил идею синдрома в диагностике конкретных заболеваний.[B: 3] Концепция медицинского синдрома получила дальнейшее развитие в 17 веке Томасом Сиденхамом.[B: 4]

Использование в медицине[править | править код]

В медицине и клинической (медицинской) психологии cовокупность симптомов, объединенных единым патогенезом, называется синдромом; иногда
этим термином обозначают самостоятельные нозологические единицы или стадии (формы) какой-либо болезни.[1] Многие синдромы называются именами учёных, впервые их описавших: синдром Дауна, синдром Туретта и так далее[2].

Характерной чертой синдрома является то, что он может быть следствием влияния на организм разных патогенных причин. Организм часто однозначно реагирует на различные «вредности», отвечает ограниченным числом общих типовых реакций (например, воспалением).
Один и тот же синдром может наблюдаться при разных заболеваниях; и вместе с тем одно и то же
заболевание (в разных стадиях и клинических формах) может проявляться различными синдромами. Таким образом, разница между болезнью и синдромом соответствует различию между сущностью и явлением. Синдромы проявляются и изменяются в зависимости от развития и стадии болезни, они могут возникать под влиянием различных причин и в первую очередь отражать особенности реакции организма. После установления синдрома врач должен определить причину и условия возникновения наблюдаемых функциональных и органических нарушений в организме больного.[1]

Различают простые и сложные, или большие, синдромы. Большой синдром представляет сочетание симптомов, патогенетически связанных между собой и охватывающих весь организм. Например, при диффузных заболеваниях почек различают большие синдромы — азотемический, хлоруремический и гипертензивный.[1]

Различают два вида синдромов — анатомические и функциональные.[1]
Сочетания физических симптомов или признаков, которые соответствуют структурным изменениям органов, называют анатомическим синдромом.
Например, притупление перкуторного звука в области лёгкого, бронхиальное дыхание, усиление голосового дрожания, бронхофонии составляют анатомический синдром инфильтрации легочной ткани.[1]
Сочетание функциональных симптомов дает физиологический, или функциональный, синдром.
Например, уменьшение щелочного резерва крови, увеличение содержания аммиака в моче, снижение парциального напряжения углекислого газа (PaCO2) в альвеолярном воздухе составляет функциональный синдром негазового ацидоза.[1]

При обнаружении синдромов переходят от констатации симптомов к установлению более глубоких связей и причинных зависимостей между ними у данного больного. На основании отдельных симптомов и синдромов врач делает первый вывод об анатомическом и функциональном состоянии органов. Переходя от симптомов к синдрому, врач отбирает одни диагностические предположения и исключает другие.

На профессиональном медицинском языке, синдром касается только набора обнаруженных характеристик.[источник?] Специфическая болезнь, условие, или непорядок, возможно, идентифицируется как основная причина.[источник?] Как только физическая причина была идентифицирована, слово «синдром» иногда остаётся в имени болезни.

Использование в психологии[править | править код]

В общей психологии, психологии личности, психологии труда, социальной психологии (и социологии) понятие синдрома используется ещё в более широком смысле — для характеристики совокупности психических свойств и их проявлений, сочетаний их определённых признаков. Л. С. Выготский выдвинул идею, согласно которой в психологии, как и в медицине, для описания особенностей психики ребёнка следует использовать не перечень отдельных показателей (симптомов), а более крупную единицу — синдром. Понятие «личностные синдромы» использует А. Маслоу при изучении самоуважения и защищённости личности. Э. Фромм пишет о «синдроме роста». Т. Адорно[A: 1] использует понятие синдрома для описания типов личности, в частности, авторитарная личность. А. Л. Венгер использует[A: 2] понятие синдрома при анализе неблагоприятных вариантов психического развития ребёнка, эмоционального выгорания в профессиональной деятельности; он же предложил[A: 3] общую схему взаимосвязей между симптомами, которая обеспечивает устойчивость синдрома и направление его изменения. Понятие «стокго́льмский синдром» вышло за пределы употребления в психологии и получило широкую известность.

В психологии труда синдромный подход используется при изучении индивидуального профессионализма. Профессионализм человека при этом рассматривается не как совокупность признаков (симптомов), а как более сложную единицу — симтомокомплекс, или синдром, объединяющие эти взаимосвязанные признаки.[B: 5]
Преимущество синдромного подхода (по сравнению со «симтоматическим») здесь определяется тем же, что и в медицине: возможностью формулировать «диагноз» (становление профессионализма, а также развитие его профессиональных деформаций) в терминах, задающих направленность психологической коррекции.[A: 4]

За недавние десятилетия[уточнить] термин был использован и за пределами медицины, для описания схожих явлений.

См. также[править | править код]

Теория диагноза[править | править код]

Примечания[править | править код]

Литература[править | править код]

Книги

↑ Elsevier. Dorland’s Illustrated Medical Dictionary (англ.). — Elsevier.
↑ Гребенев А.Л. Пропедевтика внутренних болезней (рус.). — М.: Медицина, 2001. — 592 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-225-04704-1.
↑ Lenn Evan Goodman. Islamic Humanism (англ.). — Yale Oxford University Press, 2003. — P. 155. — ISBN 0-19-513580-6.
↑ Natelson, Benjamin H. Facing and fighting fatigue: a practical approach (англ.). — New Haven, Conn: Yale University Press, 1998. — P. 30. — ISBN 0-300-07401-8.
↑ Дружилов С. А. Психологический синдром профессионализма // Ананьевские чтения: Б. Г. Ананьев и комплексные исследования человека в психологии Материалы научно-практич. конф. / Под ред. Л. А. Цветковой, Л. А. Головей. — СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2003. — С. 131—133.

Статьи

↑ Адорно Т. Типы и синдромы. Методологический подход (фрагменты из «Авторитарной личности») (рус.) // Социологические исследования : журнал. — 1993. — № 3. — С. 75—85.
↑ Венгер А. Л. Психологические синдромы: подходы к построению содержательной диагностики развития (рус.) // Культурно историческая психология : журнал. — 2014. — № 1. — С. 20—25.
↑ Венгер А. Л. Структура психологического синдрома (рус.) // Вопросы психологии : журнал. — 1994. — № 4. — С. 89—92.
↑ Дружилов С. А. Профессионализм человека как психологический синдром // Гуманитарные научные исследования. — 2014. — № 8 (36). — С. 65—71.

Источник

Інститут права та психології

Кафедра теоретичної та практичної психології

ПСИХІАТРІЯ

Конспект лекції № 2

Класифікація і типи перебігу психічних розладів.

Склала:

старший викладач Легендзевич Г.Я.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри теоретичної та практичної психології (Протокол № 1 від 31.08.2016 р.)

Львів −2016

Тема № 2. «Класифікація і типи перебігу психічних розладів».

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття про хворобу, симптоми і синдроми.

2. Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та її значення.

3. Класифікації психічних захворювань (МКХ-10, DSM-IV).

4. Основні типи перебігу психічних розладів.

Висновки

Мета:

Навчальна:

· сформувати у студентів теоретичні знання про основні методи дослідження в психіатрії;

· сформувати у студентів теоретичні знання про особливості психічних розладів;

· засвоїти основні терміни та зону їх застосування;

Розвиваюча:

· поглибити широту знань про методи і способи діагностики психічних розладів;

· сформувати знання про психологічні особливості взаємовідносин пацієнта і медичного працівника; конкретні психопрофілактичні, психокорекційні і психотерапевтичні способи допомоги пацієнтам;

Виховна:

· сприяти осмисленню визначених проблем психіатрії, з розкриттям різних поглядів учених на їх витоки та шляхи розв’язання;

· впливати на культурний розвиток та моральні принципи студентів посередництвом звернення їхньої уваги на форми та засоби забезпечення оптимальних умов розвитку особистості, яка має зміни психічної діяльності внаслідок психічних або соматичних захворювань.

Ключові слова:психіатрія, психопатологія, хвороба, симптоми, синдроми, діагноз, МКХ,МКХ-10, DSM-IV, типи перебігу психічних розладів.

ВСТУП

Психіатрія, або психопатологія як галузь медицини спрямована на вивчення загальних особливостей психічних захворювань, дослідження їх симптомів і синдромів, виявлення патогенетичних механізмів психічних порушень. Клінічні ознаки психічних розладів щонайрізноманітніші. За допомогою класифікації та шляхом виділення груп хворих із клінічно схожими психопатологічними ознаками теоретики й практики психіатрії намагаються забезпечити планування адекватного лікування, прогнозування, перебігу хвороби, в тому числі і на кінцевих етапах відповідно до існуючих стандартів. Ці стандарти мають допомогти досягти взаєморозуміння між лікарями під час обговорення природи страждань пацієнтів, порівняти результати клінічних досліджень, забезпечити гарантований рівень медичної допомоги.

Поняття про хворобу, симптоми і синдроми.

Хвороба (morbus) – це реакція організму на вплив незвичних зовнішніх подразників і змінені умови зовнішнього середовища. Отже, хворобу, спричиняють не лише різні шкідливі зовнішні чинники (фізичні, хімічні, мікробні тощо), але й зміна реактивності організму на звичайні фізіологічні подразники. Для розвитку хвороби мають значення чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Згідно ВООЗ (1975р.), «хвороба – це життя, порушене у своєму перебігу внаслідок порушення структури і функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників за умов мобілізації його компенсаторно – пристосовних механізмів. Хвороба характеризується загальним і частковим зниженням пристосованості до середовища і обмеженням свободи життєдіяльності хворого».

Розвиток функціональних і структурних змін в органах і системах організму хворого характеризується певними ознаками – симптомами хвороби. Одні і ті ж симптоми можуть виникати за наявності різних захворювань. Це стосується не тільки таких загальних симптомів хвороб, як, наприклад, загальна слабкість, головний біль, безсоння, гарячка тощо, але й симптомів, тісно пов’язаних з ураженням певного органа (наприклад, виникнення такого симптому, як блювання…). Вираженість симптомів хвороби та її перебіг залежить від низки зовнішніх та внутрішніх чинників, зокрема від індивідуальних властивостей організму – реактивності, його захисних і пристосовних механізмів, від локалізації патологічного процесу (наприклад, ракова пухлина розташована на великій кривизні шлунка нічим не проявляється).

В перебігу кожної хвороби можна виділити великі та малісимптоми.

Великими або провідними, симптомами вважаються ті, що є характерними для певного захворювання й мають велике значення для встановлення діагнозу. Малі симптоми мають більш загальний характер, вони бувають слабко вираженими, іноді можуть з’являтись лише на самому початку захворювання.

Можна також виокремити суб’єктивні і об’єктивні симптоми хвороби.

Суб’єктивні симптоми – це особисті почуття або скарги хворого, на які він вказує під час розмови з лікарем та з’ясовані лікарем шляхом розпитування (наприклад, біль, печія, нудота тощо).

Об’єктивні симптоми виявляють за допомогою різних методів дослідження (фізичних, лабораторних, інструментальних), під час проведення яких хворий є об’єктом дослідження (наприклад, шкірна висипка, набряк обличчя, шум тертя плеври тощо). Симптоми, виявлені у хворого під час лікарського обстеження, часто не дають підстав для визначення точного діагнозу захворювання. Отримані фактичні дані підлягають певній обробці для встановлення патогенетичного зв’язку між ними.

Таким чином, із виявлених окремих симптомів хвороби утворюються патогенетично пов’язані між собою угрупування або поєднання симптомів. Такі поєднання симптомів (ознак), характерних для певного захворювання, називають синдромами ( від гр. syndromos – той, що біжить, збіжність).

Розрізняють малі або прості і великі або складні синдроми.

Малий (простий) синдром – це сукупність патогенетично пов’язаних між собою симптомів, виникнення яких зумовлює ураження однієї системи чи органа (наприклад, жовчекам’яна хвороба).

Великий (складний) синдром характеризується виникненням комбінації симптомів, патогенетично пов’язаних між собою, які охоплюють низку систем організму. Наприклад, на кінцевій стадії цирозу печінки розвивається складний синдром тяжкої печінкової недостатності, який проявляється анорексією (втрата апетиту), блюванням, нервово-психічними розладами і т.д.

Синдроми можуть бути пов’язані з морфологічними (структурними) змінами в окремих органах чи системах хворого, а також з порушенням різних функцій організму. Отже, розрізняють морфологічні і функціональні синдроми. Ці синдроми відіграють ключову роль у діагностиці (встановленні діагнозу), бо саме вони характеризують клінічну картину захворювань. Діагноз – це короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання, що складається на підставі даних розпитування та об’єктивного обстеження хворого.

Дата добавления: 2017-03-12; просмотров: 527 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов

Читайте также:

Рекомендуемый контект:

Поиск на сайте:

Источник

Акушерство Анатомія Анестезіологія Вакцинопрофілактика Валеологія Ветеринарія Гігієна Захворювання Імунологія Кардіологія Неврологія Нефрологія Онкологія Оториноларингологія Офтальмологія Паразитології Педіатрія Перша допомога Психіатрія Пульмонологія Реанімація Ревматологія Стоматологія Терапія Токсикологія Травматологія Урологія Фармакологія Фармацевтика Фізіотерапія Фтизіатрія Хірургія Ендокринологія Епідеміологія

Порушення Функцій нервової системи, які можуть бути слідством якихсь захворювань, патологічних станів, розвинених після перенесених захворювань, травм нервової системи, природжених порушень розвитку, виявляються у вигляді яких-небудь відхилень від нормального функціонування тієї або іншої функціональної системи або того або інакшого відділу нервової системи. Ці відхилення від нормального функціонування є ознака, або симптом, патологічного стану. Наприклад, головний біль може бути симптомом підвищення внутрішньочерепного тиску, неможливість здійснити рух рукою або ногою – ознакою їх параліча, а відсутність самостійної мови у дитини 3-4 років – ознакою порушення мовного розвитку. Один і той же симптом може спостерігатися при різних захворюваннях або патологічних станах. Наприклад, головний біль може бути результатом підвищення внутрішньочерепного тиску при пухлині мозку. Але вона може мати місце і при багатьох інших захворюваннях (грип, менінгіт і т. д.). Відсутність або обмеження руху в кінцівках як симптом параліча може бути слідством черепно-мозкової травми або травматичного пошкодження безпосередньо стовбура нерва. Але воно може бути і слідством різних захворювань: пухлини головного або спинного мозку, запалення головного (енцефаліт) або спинного (мієліт) мозку, порушення кровообігу в головному або спинному мозку, дегенеративного процесу і т. д. Відсутність самостійної мови у дитини як симптом затримки мовного розвитку може бути слідством різних патологічних станів: моторної алалії, сенсорної алалії глухоти, глибокої розумової відсталості.

Нерідко поразка якого-небудь відділу нервової системи виявляється в формі сукупності симптомів. Наприклад, поразка мозочка виявляється зниженням мишечного тонусу, порушенням координації рухів, порушенням рівноваги і т. д. Такий патологічний стан, що характеризується стійким поєднанням декількох характерних для нього симптомів, називається синдромом, або симптомокомплексом. Як правило, поразці певного відділу нервової системи відповідає певний характерний синдром. Багатьом захворюванням також нерідко відповідає певний комплекс ознак – синдром, причому в цьому випадку під синдромом розуміють не випадковий набір різних ознак захворювання, а саме стійкий, характерний для цього захворювання, комплекс ознак. Наприклад, для менінгіту (запалення мозкових оболонок) типовий наступний синдром: підвищена температура тіла, головний біль, блювота, гиперестезия (підвищена чутливість до тактильним, світловим і слуховим подразненням), специфічні симптоми разів дражения мозкових оболонок. При менінгіті можуть відмічатися багато які інші симптоми захворювання, але саме перераховані симптоми є найбільш стійкими, що зустрічаються частіше за інших, характерними саме для цього захворювання. Комплекс цих симптомів складає так званий менингеальний синдром

Парасимпатической нервовою системою
Активізувати атриовентрикулярний вузол
Законом Франка-Старлинга
Гипокапния
Висока лабільність і низька стомлюваність
Залишається без зміни
Розчин, що має однакове з кров’ю осмотическое тиск

Источник

Удивительно, но в эпоху моментального доступа к абсолютно любой информации и глубокой искушённости аудитории – люди продолжают путать термины #симптом и #синдром А, вернее, не понимают разницу между ними. Давайте поставим точку в этом вопросе раз и навсегда.

Симптом – это признак проявления какого-то нездоровья нашего организма. Он может быть специфическим (например, симптом “бабочки”, характерный исключительно для волчанки) или неспецифическим (например, температура – которая характерна и для пневмонии, и для аппендицита, и для туберкулёза, и для интоксикации, и даже для акклиматизации или стресса).

Симптом “бабочки” при Волчанке. Изображение взято из открытых источников.

В любом случае, симптом – это единичный признак проявления нездоровья, который врачу (как единичное проявление болезни) вообще ничего и ни о чём не говорит. Особенно, со слов пациента.

Синдром же – это совокупность не связанных (казалось бы) симптомов, которые характерны для того или иного заболевания (или состояния). Например, интоксикационный синдром включает, на первый взгляд, не связанные друг с другом симптомы:

Со стороны мозга (ЦНС): слабость, вялость, сонливость, снижение работоспобности, головные боли, потерю ориентации в пространстве, чувство скорой “потери сознания” и т.п.
Со стороны желудка и кишечника (ЖКТ): снижение аппетита, тошнота, рвота, диарея или наоборот – отсутствие стула (снижение перистальтики)
Со стороны внутренних органов: тахикардия (повышенное сердцебиение), угнетение функции желудка, повышение функции печени и поджелудочной (или наоборот – угнетение их функции), избыточное потоотделение и т.п.

Совокупность разных симптомов со стороны разных органов и систем (тахикардия, тошнота, температура, потоотделение) позволяет врачу объединить их в единый симптомокомплекс и предположить один или несколько диагнозов.

ВМЕСТО ПОСЛЕСЛОВИЯ

Вроде бы, с разницей между симптомом и синдромом разобрались. Но вот какая закавыка.

Многие спрашивают меня, почему одни состояния в медицине называются “болезнью” (например, Болезнь Лайма, Болезнь Рейно, Болезнь Крона или, что на слуху, – Гипертоническая болезнь сердца), а другие – синдромом (например, WPW-синдром, синдром Дауна или синдром Пиквика).

Значит, разъясняю.

Синдром – это совокупность симптомов, имеющих общую этиологию (происхождение) и патогенез (развитие болезни) и относящихся к конкретному состоянию (!) организма. А болезнь – это такое состояние организма, выраженное в нарушении его жизнедеятельности, имеющее склонность к негативной прогрессии, проявляющееся одним или несколькими симптомами.

То есть. “Болезнью” в медицине называется осмысленное от начала и до конца, изученное патологическое состояние, которое динамичное прогрессирует в негативную сторону (без должного лечения), серьёзно нарушает нормальное функционирование жизнедеятельности организма. Иными словами, понятен возбудитель или первопричина, понятно развитие заболевание (патогенез), понятен симптомокомплекс, понятен негативный прогноз без лечения, понятна стратегия лечения, и эта болезнь без лечения угрожает жизнеспособности организма в целом.

А синдром – это явление либо временное, либо не склонное к негативной прогрессии, либо свойственное не одному состоянию (а нескольким), либо особо жизни не угрожающее (то есть, контролируемое или предсказуемое, как в случае генетических заболеваний). Вот почему не болезнь, а синдром: Дауна, Туррета, СРК (“синдром раздражённой кишки”), Марфана, WPW (Вольвга-Паркенсона-Уайта), Жильбера или Пиквика (можете погуглить).

Кстати, эта тема оставляет больше вопросов (даже у самих врачей), чем ответов. Так, в медицинской литературе, встречается, например, как Синдром Рейно, так и Болезнь Рейно. И вразумительного ответа – в чём же разница между синдромом и болезнью, среднестатистический эскулап вам не даст.

Хотите “потроллить” и поставить в ступор вашего участкового терапевта или лечащего врача? Тогда, задайте ему вопрос: “А почему синдром Дауна, а не болезнь Дауна”? Наслаждайтесь реакцией.

Спасибо, что дочитали мою статью до конца. Ставьте лайк, если нашли этот ликбез для для себя полезным. И, подписывайтесь, чтобы не пропустить актуальную информацию о своём здоровье. Берегите себя и своих близких!

Искренне ваш, Доктор Вова

Источник