Програма профілактики синдрому професійного вигорання
Груповою технологією профілактики і подолання синдрому «професійного вигорання» може виступати розробленийавторами розділу тренінг «Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» в організаціях.
Мінімальний обсяг тренінгу складає 24 години (по 4 годиникожна із 6 тем тренінгу). При цьому тренінг може проводитися у вигляді таких організаційних форм:
а) «інтенсивного» варіанта (протягом 3 днів, по 8 годин щодня);
б) більш «розгорнутоговаріанта» (1 заняття на тиждень по 2 години (під час перерви або після робочого дня), протягом 12 занять).
Вибір організаційної форми визначається конкретними потребами та можливостями організації. Звичайно, обсяг часу, необхідного для проведення тренінгу, може збільшуватися, наприклад, до 36-48 годин.
Нижче наводиться загальна структура тренінгу:
«Вступ до тренінгу»:
• Знайомство учасників тренінгу.
• Вивчення та аналіз очікувань учасників тренінгу.
• Визначення основної мети та завдань тренінгу.
• Аналіз загального дизайну тренінгу.
• Розробка правил групової роботи.
Тема 1. «Сутність та природа стресу. Причини виникнення професійного стресу в організаціях»:
• Метод незакінчених речень: «Сутність та природа стресу».
• Робота в малих групах і групова дискусія: «Професійний стрес як вид стресу та причини його виникнення в організаціях».
• «Мозковий штурму. «Аналіз стрес-факторів, які обумовлюють виникнення професійного стресу в конкретній організації».
Тема 2. «Синдром «професійного вигорання» менеджерів і персоналу організацій»:
• Навчально-рольова гра: «Професійно «вигорівший» менеджер та працівник організації: основніхарактеристики та особливостівзаємодії э колегами й адміністрацією».
• Міні-лекція: «Особливості вияву синдрому «професійного вигорання»у жінок та чоловіків».
• Групова дискусія: «Взаємозв’язок синдрому «професійного вигорання» та професійної кар’єри менеджерів і персоналу в організаціях».
Тема 3. «Зміст та структура технології профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» в організаціях»:
• Міні лекція: «Технологія профілактики та подолання синдрому«професійного вигорання» в організаціях: індивідуальна та груповаформи».
• Групова дискусія: «Професійневигорання менеджера (працівника): неминучість чи лише ймовірність? Аналіз факторів та умов, врахування яких може сприяти профілактиці й подоланню синдрому «професійного вигорання».
Тема 4. «Подолання синдрому «професійного вигорання» у менеджерів та працівників організацій: індивідуальна технологія»:
• Міні-лекція: «Сутність індивідуальної технології подолання синдрому «професійного вигорання» менеджерів та працівників організацій».
• Аналітичний практикум: «Розпізнавання стресу, визначення основнихстрес-факторів».
• Психологічний практикум з елементами групової дискусії: «Використання власних психологічних ресурсів для подоланий синдрому «професійного вигорання»:
– аналіз мотивів і значущості обраної професійної діяльності та прийняття рішення про її продовження або зміну;
— визначення критеріїв успіху в професійній діяльності та можливості здійснення професійної кар’єри;
— опанування прийомами здійснення внутрішнього локус-контролю, реалізації рішучої поведінки;
— опанування вмінням керувати своїм часом;
— зміна, в разі необхідності, іміджу «трудоголіка»;
— реалізація впевненої (асертивної) поведінки;
— створення мережі соціальної підтримки тощо.
Тема 5. «Профілактика синдрому «професійного вигорання» у менеджерів та працівників організацій: індивідуальна технологія»:
• Mini-лекція: «Сутність технології профілактики синдрому «професійного вигорання» у менеджерів та працівників організацій»;
• Психологічний практикум з елементами групової дискусії: «Використання власних психологічних ресурсів для подолання синдрому «професійного вигорання»:
– опанування прийомами вибіркового сприймання ситуації (уміння бачити в ситуації не лише негативні, а й позитивні моменти; уміння радіти життю та дякувати долі за те, що маєш; уміння ставитися з гуморомдо подій тощо);
— опанування прийомами підвищення самооцінки та подолання тривожності;
— опанування прийомами релаксації, аутогенного тренування, розробки індивідуальної програми фізичних вправ тощо.
Тема 6. «Тендерні аспекти технології профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання»у вчителів»:
• Групова дискусія: «Чи доцільноговорити про «жіночий» та «чоловічийваріанти» програми профілактики і подолання синдрому «професійного вигорання?»
• Мозковий штурм: «Що необхідно враховувати жінкам та чоловікам, розробляючи власну програму профілактики і подолання синдрому «професійного вигорання»?
• Групова дискусія; «Тендерна толерантність та тендерне партнерство як умова і наслідок профілактики й подолання синдрому «професійного вигорання» та здійснення успішної кар’єри жінок і чоловіків в організаціях».
Рефлексія заняття.
Підбиття підсумків роботи тренінгу.
Загалом можна стверджувати, що «Технологію профілактики і подолання синдрому, «професійного вигорання» в організаціях» доцільно використовувати для підвищення ефективності діяльності сучасних організацій і забезпечення психічного здоров’я працівників.
Питання 3. Методики для діагностики синдрому «професійного вигорання» в організаціях (діагностичний компонент технології)
Аналіз проблем вивчення синдрому «професійного вигорання», проведений авторами в різних організаціях, показав, що до основних методик, які можуть бути використані організаційними психологами при дослідженні цієї проблеми, належать:
1. Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» Б.В. Бойка.
2. Методика «Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова.
3. Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина – людина».
4. Методика «Оцінка власного потенціалу «вигорання».
5. Методика «Дослідження синдрому «вигорання».
6. Диагностика профессионального «выгорания» (К. Маслач, С. Джексон, в адаптации Н. Е. Водопьяновой)
7. Диагностика уровня алекситимии
Необхідно зауважити, що кожна із зазначених методик дає можливість насамперед виявити рівень розвитку синдрому та його окремих складових. Незважаючи на різне термінологічне значення понять, які використовуються науковцями, «професійне вигорання», «емоційне вигорання», «психічне вигорання», «вигорання» та ін., вони є синонімами і розкривають ті чи інші аспекти «вигорання», як у професійній, так і в інших сферах життєдільяності людини. Проаналізуємо кожну методику детальніше.
1. Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойкає найбільш комплексною і дає можливість системно і детальніше проаналізувати мірувираженості дванадцяти симптомів синдрому «вигорання», враховуючи компоненти, до яких вони відносяться. Зокрема, це такі компоненти та симптоми:
Перший компонент – «Напруження»:
1. Переживання психотравмуючих обставин;
2. Незадоволеність собою;
3. «Загнаність у кут»;
4. Тривога і депресія.
Другий компонент — «Резистенція»:
1. Неадекватне вибірковеемоційне реагування;
2. Емоційно-мораліна дезорієнтація;
3. Розширення сфери економії емоцій;
4. Редукція професійних обов’язків.
Третій компонент — «Виснаження»:
1. Емоційний дефіцит;
2. Емоційне відчуження;
3. Особистісне відчуження (деперсоналізація);
4. Психосоматичні та психовегетативні порушення.
Враховуючи якісні і кількісні показники, які обчислюються за даними методики для різних компонентів синдрому «вигорання», організаційні психологи можуть дати досить змістовну характеристику щодо проявів синдрому в особистості, а також визначити індивідуальні та групові заходи профілактики і психокорекції. Для якісної інтерпретації даних, за словами В.В. Бойка, можна використовувати такі питання:
• які симптоми домінують;
• якими сформованими і домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;
• чи обумовлене «виснаження» (якщо виявлене) факторами професійної діяльності, що ввійшлич симптоматику «вигорання», або суб’єктивними факторами;
• який симптом (симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;
• у яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервову напругу;
• які ознаки й аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб «емоційне вигорання» не завдавало шкоди їй, професійній діяльності і партнерам.
2. Методика «Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішніковадає можливість дослідити прояви синдрому за такими основними показниками:
• психоемоційне виснаження;
• особистісне віддалення;
• професійна мотивація.
Суттєвим є те, що методика допомагає проаналізувати прояви синдрому «вигорання» на трьох основних рівнях:
• міжособистісному;
• особистісному;
• мотиваційному.
Слід зазначити, що методика є не такою складною із обробці, як попередня, і може бути використана для більш оперативного вирішення професійних завдань організаційними психологами.
Методика дає можливість розробити певну систему психокорекційної роботи та встановити, за якими складовими найбільш «рельєфно» проявляється синдром.
3. Методика «Синдром «вигорання» у професіях системи «людина- людина»зорієнтована перш за все на дослідження тих категорій фахівців, які працюють в системі «людина — людина», насамперед менеджерів та педагогічних працівників. Тому саме цю методику, на думку авторів, доцільно використовувати організаційним психологам, аналізуючи синдром «вигорання» у менеджерів організацій та працівників освітніх закладів.
Варто нагадати, що методика базується на теорії синдрому «вигорання», розробленій К.Маслач і С.Джексон, і дає можливість визначити такі основні складові синдрому «вигорання»:
• емоційне виснаження;
• деперсоналізація;
• редукція особистих досягнень.
Суттєвимє те, що методика має два варіанти опитувальника, які можуть бути використані окремо при дослідженні як менеджерів, так і викладачів, учителів.
Методика є досить компактною у використанні порівняно з першими двома методиками — вона включає лише 22 питання (у двох попередніх методиках — 84 та 72 відповідно). Тому її доцільно застосовувати у ситуації, коли потрібно дуже швидко провести опитування, зокрема з менеджерами організацій.
На основі результатів, отриманих за допомогою опитувальника, можна також розробити програми подолання синдрому «вигорання» як для окремої особистості (менеджера або працівника), так і для групи людей, які працюють в одному відділі чи організації.
4. Методика «Оцінка власного потенціалу «вигорання»дає можливість дослідити такі основні компоненти «вигорання»:
• деперсоналізацію;
• особисту задоволеність;
• емоційно виснаження.
Кожний із нарваних компонентів «вигорання» аналізується за трьома рівнями розвитку: низький, середній, високий.
Методика включає всього 18 питань і може бути використана для оперативного дослідження синдрому «вигорання» та розробки відповідних корекційних програм.
5. Методика «Дослідження синдрому «вигорання»допомагає виявити рівні вираженості синдрому (високий, середній та низький). На думку авторів, її доцільно використовувати для найпростіших досліджень, які дають можливість зорієнтуватися в наявності проблеми.
Необхідно наголосити, що під час проведення прикладних досліджень в організації варто використовувати 2-3 методики – для взаємоперевірки та взаємодоповнення отриманих даних.
Нижче наводиться повний текст описаних методик, які можуть бути використані в реальній роботі організаційних психологів.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
Источник
Реалізація індивідуальної програмипередбачає використання менеджерами та персоналом організацій (самостійно або за допомогою організаційних психологів) системи спеціальних прийомів для подолання і профілактики синдромі/ «професійного вигорання».
Розглянемо спочатку прийоми, які можна використати для подолання синдрому:
1.Подолання синдрому «професійного вигорання» полягає насамперед в когнітивній оцінці ситуації [5], яка, на думку авторів, включає три компоненти:
• ідентифікація наявності (відсутності) стану професійного стресу (синдрому «професійного вигорання»);
• з’ясування стрес-факторів, що обумовлюють виникнення такого етапу; аналіз власної стресової реактивності чи толерантності;
• визначення умов зниження впливу стрес-факторів.
2. Здійснення когнітивної оцінки ситуації передбачає виконання серії послідовних дій.
Так, якщо Ви відчуваєте, що з Вами щось негаразд (певний дискомфорт, роздратування, неприємності па роботі та в сім’ї тощо), слід задуматися над тим, чи не перебуваєте Ви в стресовій ситуації.
З цією метою, використавши діагностичний компонент технології, зокрема, метод самоаналізу, навчіться розпізнавати стрес, тобто ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес [7]. До них належать сигнали, що відображають три основні сфери життєдіяльності людини:
а) робота:
• людина не виконує роботу завчасно, не приходить на призначені зустрічі або невиконує інших зобов’язань;
• людина припускається помилок через неуважність;
• знижуються кількісні та якісні показники роботи;
• людина довго вагається, приймаючи рішення;
• затримується па роботі, але більше захоплена роботою, ніжзавжди;
• усні або письмові доповіді мають нечіткий, непослідовний характер;
• частіше, ніжзазвичай, трапляються нещасні випадки.
б)стосунки з колегами:
• неадекватно сприймає гумор;
• проявляє роздратування, недружелюбність, демонструє реакції гніву;
• раптово почалися труднощі в спілкуванні та підтримуванні дружніх стосунків
з іншими людьми;
• висловлює незрозумілу або надмірну недовіру до колег.
в) особистість:
• виглядає стомленою, не здатна «розслабитися».
• байдуже ставиться до життя; не виявляє до будь-чого інтересу.
• часто відчуває себе хворою або такою, що ось-ось захворіє.
3. Якщо Ви знайшли всобі ознаки стресу, то здійсніть подальшу діагностичну роботу – виявіть основні стрес-фактори у вашій професійній ситуації. Це можна зробити таким чином:
• назвіть п’ять найважливіших джерел стресу (стресорів);
• опишіть коротко Ванті реакції на них.
4. Якщо виконання цього завдання не допомогло глибоко проаналізувати основні стрес-фактори у вашому професійному житті, то використайте складніший діагностичний прийом:розпочніть ведення «Щоденника стресових подій» [5], збираючи інформацію за 7 компонентами щоденно:
• стресори цього професійного дня: а) звичні стресори (які переживаються часто); 6) незвичні стресори (які переживаються рідко);
• реакції па кожен стресор, що з’явився: а) фізіологічні реакції (потовиділення, м’язове напруження, підвищення артеріального тиску тощо); б) психологічні реакції (страх, тривога, хвилювання тощо);
• способи адаптації до стресора;
• кращі способи адаптації;
• прийоми релаксації, які використовувалися нами цього дня;
• ефективність цих прийомів релаксації;
• відчуття, які були цього дня (фізичні, психічні) та ін.
Спробуйте вести цей щоденник протягом трьох тижнів, а потім проаналізуйте вплив стресу на Ваше життя та вашу реакцію на стрес за допомогою таких питань: Які стресори виникають у Вашому житті найчастіше? Як зазвичай реагує па стресори Ваш організм?
5. Якщо Ви проаналізували власну професійну ситуацію, ідентифікували, що перебуваєте в ситуації стресу і па Вас діє завелика кількість стрес-факторів (для прикладу, скажімо, за даними авторських досліджень, керівники освітніх організацій відчувають па собі вплив понад 50 різних стрес-факторів), тоздійснюйте аналіз мотивації Вашої професійної діяльності [5],тобтовизначтеосновні мотиви Вашої професійної діяльності.Для цього складіть перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають Вас виконувати цю роботу. Визначте мотивацію, цінність та значущість своєї роботи, можливості професійної кар’єри, основні етапи її здійснення.
6. Якщо Ви зрозумієте, що ця робота для Вас не є дуже важливою, вона Вам не подобається та не дає можливості вирішити професійні й сімейні проблеми, а тільки створює для Вас стресогенну ситуацію, то приймайте мужнє рішення – змініть роботу.
7. Якщо Ви зрозуміли, що робота для Васє важливою,але відчуваєте, що починаєте «вигорати», то візьміть насебе певні зобов’язання щодо визначення умов зниження впливу діючих стрес-факторів. Укладіть контракт із самий собою [5]щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та
визначтепевну систему винагород або покарань для самого себе.
8. Врахуйте при ньому, що важливу роль в управлінністресом відіграє локус контролю— це ступінь контролю, яка даєможливість Вам керувати подіями Вашого життя [5;10;15]. Зовнішній локус контролю свідчить про те, що Ви мало контролюєте своє життя (контрольпоза Вами); внутрішній локус контролю доводить Вашу впевненість у контролі над подіями Вашого життя. Локус контролю складається протягом тривалого періоду і не може змінитися миттєво, але усвідомлення цієї концепції відкриває перед Вами чудові можливості управління професійним стресом, збільшить почуття відповідальності за свій успіх та свої невдачі.
9. Для реалізації контракту, який Ви уклали із самим собою, розробіть і далі реалізуйте власну «Програму подолання стресу та синдрому «професійного вигорання».У процесі її розробки необхідно врахувати дані, отримані під час ведення «Щоденника стресових подій» [5], які варто проаналізувати, відповідаючи на
такі запитання:
• основні запитання: «Чи хочете Ви й надалі відчувати вплив виявлених Вами стрес-факторів?»; «Якщо пі, то поміркуйте, яких стресорів Ви можете уникнути (знизити вплив цих стресорів або повністю усунути їх дію)? Яким чином?»;
• додаткові запитання:«Чи використовуєте Ви певніприйоми подолання стресу частіше, ніж інші ?»; «Ці прийоми працюють «на Вас» чи «проти Вас»?; «Чи існують інші прийоми подолання стресу, які Ви використовуєтерідко, але вони єефективними?»
10. Розробляючи індивідуальну корекційно-розвивальну «Програму подолання стресу»у процесі аналізу стрес-факторів, насамперед зважте па те, чи мають місце у Вашій конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни(наприклад, реорганізація па роботі; переведення на нову посаду; зміна режиму або графіка роботи; зміна роботи дружиною (чоловіком); зміна місця проживання; хвороба близьких тощо), оскільки одна або кілька зних можуть бутидля Вас серйозними стрес-факторами в аналізований період [5].
Спробуйте осмислити їх зміст, сконцентруватися на умовах нейтралізації їх негативного впливу, заручіться соціальною підтримкою близьких для Вас людей. Не посилюйте вже наявний стрес, не плануйте нові види активності, які можуть додатково вивести Вас зі стану рівноваги, намагайтесь адаптуватися до реального — вже й так складного — періоду вашою життя.
11. Також визначте повсякденні рутинні, побутові справи, а також конфлікти, пов’язані з ними,які найчастіше виявляються стрес-факторами (наприклад, перевантаження професійними справами; необхідність взаємодії з великою кількістю людей під час роботи; несвоєчасне виконання колегами їхніх професійних обов’язків; опанування новоютехнікою; переставлення або втрата речей; сімейні конфлікти тощо) [5]. Спробуйте контролювати їх та не додавати до них нових.
Пам’ятайте, що повсякденні проблеми негативніше впливають на здоров’я, ніж глобальні життєві зміни, через їх хронічний характер [5].
12. Якщо Ви дійшли висновку, що «вигораєте», зробіть спочатку такі «тактичні» кроки [5]:
• зверніться до керівництва з проханням тимчасово зменшитиВам навантаження;
• неберіть роботу додому;
• не розмовляйте про справи під час обіду та у вільний час.
13. Важливо також реалізувати низку прийомів стратегічного характеру. Одним з них є прийом, що стосується визначення пріоритетів професійної діяльності та вміння управляти власним часом [5].З цією метою:
• визначте основні цілі та завдання вашої професійної діяльності на певний період;
• визначте пріоритетність цілей та завдань;
• співставте результати їх виконання з можливостями здійснення певних етапів Вашої професійної кар’єри;
• складіть розклад виконання справ;
• делегуйте свої повноваження; доручайте завдання іншим;
• навчіться говорити «ні!»;
• визначайте те, як Ви розподіляєте власний час та ін.
14. Визначте своє розуміння успіху в професійному житті(що для Вас означає успіх), визначте власний рівень успіху 151. Проаналізуйте позитивні сторони, які сприяють досягненню Вами успіху, а також назвіть уразливі сторони, які не сприяють цьому. Опишіть стресові професійні (життєві) ситуації, в яких Ви ви користали свої сильні сторони. Спирайтесь на них і в цій ситуації, щоб забезпечити профілактику синдрому «професійного вигорання». Тримайтеся подалі від випробовувань, які потребують відсутніх у Вас умінь та характеристик.
15. Якщо Ви дійшли висновку, що одним зі стресорів, які обумовлюють виникнення професійного стресу та синдрому «професійного вигорання», є дуже великий обсяг роботи, то навіть якщо робота Вам дуже подобається, спробуйте змінити свій імідж «трудоголіка».Аби подолати трудоголізм, дотримуйтесь таких прийомів [5]:
• сконцентруйтесь па тому, що Вам подобається найбільше, та спробуйте знайти способи припинити або мінімізувати виконання того, що не подобається;
• запитайте себе «Чим би я хотів займатися безкоштовно?» і потім спробуйте спрямовувати у це русло свою роботу;
• використовуйте свій час, не дозволяйте часу використовувати Вас. Вирішіть для себе, скільки часу будете приділяти відтепер роботі, потім скоротіть свій робочий час до цього рівня. Використайте так звані «штучні» прийоми (призначте одразу після закінчення робочого дня зустріч з другом, заплануйте відвідування басейну, похід в театр тощо);
• залиште вільний час у Вашому робочому розкладі;
• оформіть робоче місце на свій смак, зробіть так, щоб воно приносилоВам задоволення. Ви заслуговуєте на це;
• постарайтесь не забувати приємних моментів своєїроботи; задоволення відвикопаного завдання, свобода та можливість бути корисним для інших тощо;
• надмірназахопленість роботою передбачає неабиякий обсяг звітності про те, як Ви працюєте;
• визначте час для сімейних справ (поділяйте зчленами сім’ї побутові турботи, виїжджайте на природу тощо).
16. Розширте сфери своєї життєдіяльності.Для цього визначте ті речі, якими Ви хотіли 6 займатися, окрім роботи. Складітьсписок під назвою «Я дійсно хочу цим займатися». Перелічіть все, чим Ви хочете займатися, в послідовності від най
більш до найменш бажаних дій. А тепер пригадайте, коли Ви востаннє займалися тим чи іншим зі складеного переліку. Створіть умови, щобтакі заняття стали для Вас реальністю.
17. Намагайтеся у своїй професійній діяльності демонструвати асертивну (впевнену) поведінку [5]. Впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти власні потреби, водночас не створюючи незручностей для інших. Тому відмовляйтеся від невпевненої поведінки (відмова від власних потреб заради
допомоги іншій людині, Ігнорування власних потреб) таагресивної поведінки (спроби домінування або досягнення своїх цілей за рахунок інших людей).
Пам’ятайте, що самою суттю управління стресом є впевненість у собі та своїх рішеннях,оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям [5].Якщо Ви негативної думки про себе, то втратите довіру до власних рішень і переконань, а отже, потрапите у тенета залежності від оточення. Якщо Ви не «Йдете в ногу з самим собою», то, швидше за все, станете підлаштовуватися під поведінку тих людей, з якими часто спілкуєтеся. Як же Ви зможете стверджуватись тавідстоювати свої права, якщо вважаєте себе недостойним цих прав?
18. Створіть групу соціальної підтримки [3; 4; 10; 26].Соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе сприймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш щось зробити для когось. До трупи соціальної підтримки можуть ввійти Ваші Друзі, члени сім’ї, з якими Ви духовно близькі і з
якими поділяєте свої радощі, проблеми, острахи та любов. Включіть до групи соціальної підтримки і Ваших колег, затоваришуйте з ними, організуйте спільне позитивне проведення часу.
19. Потурбуйтесь про правильне харчування та комфортну ситуацію роботи.Визначте для себе збалансовану дієту. Не дозволяйте «зайвому» шуму з вашогооточення вибивати Вас зі стану рівноваги [3; 4; 7].
Далі розглянемо прийоми, які можна використати для профілактики синдрому «професійного вигораннямменеджерами і працівниками організацій;
1. Опануйте стратегією вибіркового сприймання(процесом прийняття рішення про те, па чому сконцентрувати увагу, па негативному чи Позитивному) [51] Не давайте думкам опановуватиВами. Навчіться усвідомлювати позитивні аспекти ситуації та знижувати (не підкидати!) важливість неприємних аспектів. З цією метою використайте такі прийоми:
• складіть перелік ситуацій, які Вас наразі турбують, та перелічіть їхні позитивні сторони;
• перед сном (або в інший зручний час) пригадайте все гарне та приємне, що відбулося з Вами сьогодні.
2. Зробіть своє життя святом(навчіться «нюхати троянди») [5]. Життя може стати святом, якщо віднайдете час для його святкування, а тому:
• сконцентруйтеся на всьому гарному, що єу Вашому житті;
• сформуйте у себе звичку дякувати долі (радіти тому приємному, що Ви маєте);
• якщо Ви досягли якоїсь мсти, навіть маленької, дозвольтесобі насолодитися успіхом її досягнення, не починайте одразу ж ставитиперед собою попу мету.
• сприймайте життя з усією повнотою. Для цього докладіть свідомих зусиль, змініть звичні способи дій (наприклад, вибір різних маршрутів до місця роботи, форм проведення семінарів, нарад, звітів, взаємодії з учнями тощо).
3. Навчіться використовувати гумор як буфер між стресовою ситуацією та Вами [3; 5; 7]. Перегляньте кінокомедію, журнал коміксів, поспілкуйтеся в групісоціальної підтримки тощо.
4. Визначте, який тип поведінки в ситуації стресу притаманнийдля Вас – «А» чи «Б» [5; 10; 15; 35; 36].
Для поведінкового типу Ахарактерна сукупність особистісних характеристик, до складу якої входять виняткове прагнення до змагання, агресивність, нетерпіння, постійний поспіх, а також вільно виражена, але раціональна ворожість і практично завжди — прихована беззахисність. Для поведінкового типу Б характерні протилежні характеристики: ці люди не проявляють ворожості, для них не характерний поспіх, Вони не прагнуть до змагання. Констатовано, що тип А більше пов’язаний з розвитком ішемічної хвороби серця. Окрім того, встановлено, що у жінок типу А народжуються діти, які також належать до типу А.
Тому з мстою профілактики синдрому «професійного вигорання» важливо усвідомити, що необхідно схвалювати поведінку типу Б та ігнорувати й не стимулювати поведінку типу А.Якщо Ви визначили, що у вашому житті переважає поведінка типу А, намагайтеся використати низку прийомів [5], які допоможуть позбутися поведінкових патернів типу А:
а) правила, які стосуються безпосередньо Вас:
• Визнайте, що в житті нічого немає завершеного. Ви помиляєтеся, якщо вважаєте, що зможете закінчити абсолютно все, що потрібно, вчасно й нічого не забувши.
• Якщоперед Вами поставлене якесь завдання, запитайте себе: «А чи мушу я це зробити саме зараз і чи буде це важливо через п’ять років?»
• Зосередьтесь лише на одній справі протягом певного проміжку часу; намагайтеся не виконувати кілька справ одночасно.
• Намагайтеся зробити Ваш графік гнучким.
• Пам’ятайте, що Ваш час – цінний і що ним потрібно дорожити. Якщо маєте можливість, то заплатіть іншій особі за виконання роботи, яка Вас надто стомлює.
• Заплануйте перерви в заняттях, які стомлюють Вас через тривалість або інтенсивність. Робіть перерви до того, як відчуєте напруження та втому.
• Перед тим як щось сказати, запитайте самого себе: «Чи дійсно це наскільки важливо, що я бувсумніву маю це сказати?»; «Чи хтось хоче це почути?»; «Чи доречним буде моє висловлення?» та ін.
• Пам’ятайте, що Ваші переконання істинні лише деякий час, а тому будьте відкритими для нових ідей.
• Щоразу нагадуйте собі про те, що не є важливим для Вас, та про те, що Вам дійсно потрібно. (Але зауважте: якщо те, що Вам потрібно, по сприяє розвитку вашого духу й розуму, то це – марнування часу).
• Регулярна намагайтеся побути па самоті.
• Вибирайте час, щоб згадати минуле й ті складнощі і проблеми, що колись були у Вашому житті, («Не весь перелік!»)
б) правила стосовно Вашої взаємодії з іншими людьми:
• Посміхайтесь якомога більшій кількості людей для того, щоб знизити рівень ворожості.
• Дякуйте людям, якщо вони роблять Вам щось приємне.
• Зміцнюйте стосунки з друзями та знайомими, намагайтеся зробити їх ближчими.
• Не заважайте іншим людям робити те, що Ви б зробили швидше.
• Послухайте розмову інших людей мовчки, не дозволяючи собі втручатися, підштовхувати їх якимось чином.
6. З метою профілактики виникнення фази емоційного та фізичного напруження важливим є застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які необхідно вибирати та використовувати, зважаючи па індивідуально-психологічні особливості [5; 7].
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
Источник