Закон україни про запобігання захворювання на синдром набутого

Проект від 30.01.2009

Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 11, ст.153; 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41), виклавши його в такій редакції:

Закон України

Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), зумовленому вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист населення

Згідно з критеріями Організації Об’єднаних Націй, поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в Україні набуло характеру епідемії. Це створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Протидія поширенню ВІЛ, забезпечення надання населенню відповідних доступних та якісних послуг з профілактики, лікування, догляду та підтримки є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення та забезпечення сталого розвитку країни.

Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та Об’єднаної Програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ/СНІДу визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню ВІЛ-інфекції, та відповідні заходи правового й соціального захисту населення в Україні.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, що викликає захворювання на СНІД; люди, які живуть з ВІЛ – особи, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфіковані). До категорії людей, які живуть з ВІЛ, належать як особи, які не мають специфічних клінічних проявів, перебуваючи на безсимптомній (латентній) стадії розвитку ВІЛ-інфекції, так і особи, хворі на СНІД; СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – кінцева стадія розвитку ВІЛ-інфекції, що характеризується специфічним комплексом симптомів та захворювань, зумовлених порушенням імунної системи людини внаслідок впливу вірусу імунодефіциту людини; хворі на CНІД – особи, в яких на основі результаті медичного та лабораторного обстеження виявлено захворювання на СНІД.

Стаття 2.

Державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції реалізується шляхом

організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки, фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають:
скоординовану міжгалузеву систему заходів, спрямованих на забезпечення надання медичної та соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та профілактику ВІЛ-інфекції серед людей, які наражаються на підвищений ризик зараження ВІЛ;
спрямовані на профілактику поширення ВІЛ, просвіту й підтримку уразливих груп населення, та забезпечення вільного доступу цих груп до необхідних для цього товарів і засобів відповідної якості та у необхідній кількості;
необхідність навчання та підвищення інформованості всього населення з питань профілактики поширення ВІЛ та недопущення стигматизації й дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
забезпечення спеціальної підготовки медичних та інших працівників, які за родом своєї професійної діяльності можуть контактувати з ВІЛ, щодо необхідності застосування універсальних заходів профілактики в медичних закладах та в інших місцях, створення відповідних умов для застосування таких заходів, а також з питань впровадження профілактичних програм, консультування та тестування на ВІЛ, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
забезпечення спеціальної підготовки медичних і соціальних працівників, працівників сфери освіти, працівників правоохоронних органів, працівників системи виконання покарань та інших працівників, професійна діяльність яких може сприяти профілактиці поширення ВІЛ, з питань запобігання дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

Стаття 3.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4.

Источник

1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм держава гарантує:

забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;

доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі – медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;

регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню, а також про можливості діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;

введення до навчальних програм закладів освіти усіх рівнів відповідної тематики, що передбачає надання знань про ВІЛ-інфекцію, методи профілактики та лікування цього захворювання, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації цих осіб і формування толерантного та гуманного ставлення до них;

забезпечення доступності для населення презервативів та інших засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом, насамперед для представників груп, що мають найвищий ризик передачі та зараження ВІЛ цим шляхом, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;

забезпечення вільного доступу до безоплатного проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції всім особам, які могли мати контакт з ВІЛ, у комплексі з відповідними консультативними послугами, у випадках, встановлених цим Законом, і в порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;

забезпечення вільного доступу до отримання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини для ВІЛ-позитивних вагітних жінок та їх новонароджених дітей;

забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримуючої терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;

обов’язкове якісне тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;

послідовну політику, спрямовану на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, в тому числі шляхом проведення відповідних кампаній проти стигми та дискримінації людей, які живуть з ВІЛ та уражені ВІЛ;

сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на формування у населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін’єкційному способі вживання наркотичних засобів, на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ;

соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних та інших працівників, зайнятих у сфері протидії захворюванню, зумовленому ВІЛ, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, та хворим на СНІД усіх необхідних видів медичної допомоги та соціальних послуг в порядку, визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

контроль безпеки та якості лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в усіх закладах охорони здоров’я незалежно від форми їх власності;

державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров’я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов’язаних із можливістю порушення чи порушенням цілості шкіри та/чи слизових оболонок (послуги з татуювання, манікюру, педикюру, пірсінгу тощо);

сприяння участі благодійних, релігійних та інших неурядових організацій у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, що спрямовані на забезпечення лікування та профілактики поширення ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки ВІЛ-інфікованих осіб та соціального захисту населення, у тому числі на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг людям, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ.

Источник

1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм держава гарантує:

забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;

Источник

Стаття 11.

Реєстрацію, облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, а також медичний нагляд за зазначеними особами та епідеміологічний нагляд за ВІЛ-інфекцією забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров’я, визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, медичний нагляд за ними й епідеміологічний нагляд за ВІЛ-інфекцією повинні здійснюватися з дотриманням умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я, та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок реєстрації, ведення обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб та здійснення медичного нагляду за такими особами затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Стаття 12.

Надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД здійснюється в загальному порядку, встановленому цим Законом, іншими нормативно-правовими актами і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
ВІЛ-інфіковані жінки мають право на:
1. отримання послуг з приводу допологового нагляду, пологів та післяпологового періоду, а також безоплатне забезпечення препаратами для запобігання передачі ВІЛ від матері та дитини у лікувально-профілактичних закладах за місцем фактичного проживання;
2. отримання послуг з планування сім’ї та безоплатне забезпечення засобами запобігання незапланованій вагітності у лікувально-профілактичних закладах за місцем проживання;
3. участь у програмах допоміжних репродуктивних технологій за умови запобігання передачі ВІЛ від батьків майбутній дитині.
Особи, які стали жертвами сексуального насильства, внаслідок якого існує високий ризик зараження ВІЛ та іншими хворобами, що передаються статевим шляхом, за бажанням, висловленим цими особами після проходження ними загального медичного огляду в зв’язку із зазначеною обставиною та отримання відповідних консультацій та рекомендацій з боку лікаря, мають право на проведення їм відповідної екстреної постконтактної профілактики у порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Розділ III

ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ З ВІЛ, ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ

Стаття 13.

ВІЛ-інфіковані,хворі на СНІД й ті, які наражаються на підвищений ризик інфікування ВІЛ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за отриманням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, інші іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.
Держава гарантує надання усім людям, які живуть з ВІЛ та особам, які наражаються на підвищений ризик інфікування ВІЛ, рівні з іншими особами можливості для здійснення їхніх прав, включаючи можливість адміністративного та судового захисту цих прав.
Дискримінація на підставі фактичної чи гаданої наявності в особи захворювання, зумовленого ВІЛ, а також на підставі фактичної чи гаданої належності особи до групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія чи відсутність дії, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних благ чи принижує людську гідність будь-якої особи на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи гаданою наявністю в неї захворювання, зумовленого ВІЛ, чи дає підстави віднести особу до групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ.

Стаття 14.

Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про себе, що зберігається у закладах охорони здоров’я.
Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право бути поінформованими про наявні послуги щодо їх відповідної психологічної, соціальної та правової підтримки, та, за бажанням, одержати таку підтримку, що сприятиме розкриттю їх ВІЛ-статусу.
Відомості про результати медичного огляду особи на виявлення ВІЛ, наявність чи відсутність в особи ВІЛ-інфекції, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники та заклади охорони здоров’я зобов’язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту цієї інформації від розголошення третім особам.

Источник