Закон україни про запобігання захворюванню на синдром набутого
Проект від 30.01.2009
Верховна Рада України постановляє:
Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 11, ст.153; 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41), виклавши його в такій редакції:
Закон України
Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), зумовленому вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист населення
Згідно з критеріями Організації Об’єднаних Націй, поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в Україні набуло характеру епідемії. Це створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.
Протидія поширенню ВІЛ, забезпечення надання населенню відповідних доступних та якісних послуг з профілактики, лікування, догляду та підтримки є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення та забезпечення сталого розвитку країни.
Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та Об’єднаної Програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ/СНІДу визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню ВІЛ-інфекції, та відповідні заходи правового й соціального захисту населення в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, що викликає захворювання на СНІД; люди, які живуть з ВІЛ – особи, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфіковані). До категорії людей, які живуть з ВІЛ, належать як особи, які не мають специфічних клінічних проявів, перебуваючи на безсимптомній (латентній) стадії розвитку ВІЛ-інфекції, так і особи, хворі на СНІД; СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – кінцева стадія розвитку ВІЛ-інфекції, що характеризується специфічним комплексом симптомів та захворювань, зумовлених порушенням імунної системи людини внаслідок впливу вірусу імунодефіциту людини; хворі на CНІД – особи, в яких на основі результаті медичного та лабораторного обстеження виявлено захворювання на СНІД.
Стаття 2.
Державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції реалізується шляхом
організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки, фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають:
скоординовану міжгалузеву систему заходів, спрямованих на забезпечення надання медичної та соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та профілактику ВІЛ-інфекції серед людей, які наражаються на підвищений ризик зараження ВІЛ;
спрямовані на профілактику поширення ВІЛ, просвіту й підтримку уразливих груп населення, та забезпечення вільного доступу цих груп до необхідних для цього товарів і засобів відповідної якості та у необхідній кількості;
необхідність навчання та підвищення інформованості всього населення з питань профілактики поширення ВІЛ та недопущення стигматизації й дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
забезпечення спеціальної підготовки медичних та інших працівників, які за родом своєї професійної діяльності можуть контактувати з ВІЛ, щодо необхідності застосування універсальних заходів профілактики в медичних закладах та в інших місцях, створення відповідних умов для застосування таких заходів, а також з питань впровадження профілактичних програм, консультування та тестування на ВІЛ, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
забезпечення спеціальної підготовки медичних і соціальних працівників, працівників сфери освіти, працівників правоохоронних органів, працівників системи виконання покарань та інших працівників, професійна діяльність яких може сприяти профілактиці поширення ВІЛ, з питань запобігання дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
Стаття 3.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 4.
Источник
1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм держава гарантує:
забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;
доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі – медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;
регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню, а також про можливості діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
введення до навчальних програм закладів освіти усіх рівнів відповідної тематики, що передбачає надання знань про ВІЛ-інфекцію, методи профілактики та лікування цього захворювання, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації цих осіб і формування толерантного та гуманного ставлення до них;
забезпечення доступності для населення презервативів та інших засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом, насамперед для представників груп, що мають найвищий ризик передачі та зараження ВІЛ цим шляхом, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
забезпечення вільного доступу до безоплатного проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції всім особам, які могли мати контакт з ВІЛ, у комплексі з відповідними консультативними послугами, у випадках, встановлених цим Законом, і в порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
забезпечення вільного доступу до отримання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини для ВІЛ-позитивних вагітних жінок та їх новонароджених дітей;
забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримуючої терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
обов’язкове якісне тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;
послідовну політику, спрямовану на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, в тому числі шляхом проведення відповідних кампаній проти стигми та дискримінації людей, які живуть з ВІЛ та уражені ВІЛ;
сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на формування у населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін’єкційному способі вживання наркотичних засобів, на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ;
соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних та інших працівників, зайнятих у сфері протидії захворюванню, зумовленому ВІЛ, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, та хворим на СНІД усіх необхідних видів медичної допомоги та соціальних послуг в порядку, визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
контроль безпеки та якості лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в усіх закладах охорони здоров’я незалежно від форми їх власності;
державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров’я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов’язаних із можливістю порушення чи порушенням цілості шкіри та/чи слизових оболонок (послуги з татуювання, манікюру, педикюру, пірсінгу тощо);
сприяння участі благодійних, релігійних та інших неурядових організацій у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, що спрямовані на забезпечення лікування та профілактики поширення ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки ВІЛ-інфікованих осіб та соціального захисту населення, у тому числі на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг людям, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ.
Источник
2. Визначення груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ та перегляд переліку таких груп здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я з урахуванням критеріїв та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Стаття 5.
Фінансування загальнодержавної, регіональних та місцевих програм протидії поширенню ВІЛ здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів відповідних місцевих бюджетів.
Для фінансування зазначених у частині першій цієї статті загальнодержавних, регіональних та місцевих програм в порядку, встановленому законодавством, можуть залучатися кошти, що формуються за рахунок благодійних внесків юридичних та фізичних осіб, та інших джерел фінансування, не заборонених законами України.
Стаття 6.
Заходи щодо протидії ВІЛ у межах своєї компетенції розробляють і здійснюють відповідні центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності.
У здійсненні заходів щодо боротьби із захворюванням на СЩД можуть брати участь об’єднання громадян ( у тому числі міжнародні ), а також приватні особи (включаючи іноземців), які займаються благодійною діяльністю.
Здійснення управління та міжвідомчої координації у сфері боротьби із захворюванням, зумовленим ВІЛ, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Розділ II
УМОВИ І ПОРЯДОК ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ ОСОБАМ. РЕЄСТРАЦІЯ, ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА НИМИ
Стаття 7.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за отриманням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, інші іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які нелегально перебувають на території України, мають право на:
медичний огляд з метою виявлення ВІЛ-інфекції;
одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та відповідного кваліфікованого консультування до й після проведення огляду, що здійснюється відповідно до протоколу, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Медичний огляд особи, яка досягла віку чотирнадцяти років і старше, проводиться добровільно за умови наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди особи, отриманої після надання їй попереднього консультування щодо особливостей проведення тесту на ВІЛ, його результатів і можливих наслідків, та з дотриманням умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я особи, відповідно до протоколу, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Медичний огляд малолітніх осіб віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, проводиться на прохання чи за наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди їх батьків чи інших законних представників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду, ознайомлені з його результатами і зобов’язані забезпечити дотримання умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.
Медичний огляд малолітніх осіб віком до 14 років, які позбавлені батьківського піклування та перебувають під опікою у дитячих чи навчальних закладах з повним державним утриманням і досягли достатнього рівня зрілості для розуміння наслідків і переваг такого огляду, здійснюється на прохання їх законних представників та за умови наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди таких малолітніх осіб лише з метою призначення їм лікування, догляду та підтримки у зв’язку з ВІЛ. Законні представники таких малолітніх осіб мають право бути ознайомлені з результатами зазначеного огляду і зобов’язані забезпечити збереження конфіденційності даних про ВІЛ-статус малолітніх осіб, інтереси яких вони представляють.
Медичний огляд з метою виявлення ВІЛ-інфекції, підготовка та видача офіційного висновку про результати такого огляду здійснюються безоплатно.
Особа, яка пройшла медичний огляд, має право на повторний безоплатний огляд у будь-який час у тому ж або, за своїм вибором, в іншому закладі охорони здоров’я, що має право на здійснення зазначеного медичного огляду.
Источник
1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм держава гарантує:
забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;
доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі – медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;
регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню, а також про можливості діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
введення до навчальних програм закладів освіти усіх рівнів відповідної тематики, що передбачає надання знань про ВІЛ-інфекцію, методи профілактики та лікування цього захворювання, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації цих осіб і формування толерантного та гуманного ставлення до них;
забезпечення доступності для населення презервативів та інших засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом, насамперед для представників груп, що мають найвищий ризик передачі та зараження ВІЛ цим шляхом, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
забезпечення вільного доступу до безоплатного проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції всім особам, які могли мати контакт з ВІЛ, у комплексі з відповідними консультативними послугами, у випадках, встановлених цим Законом, і в порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
забезпечення вільного доступу до отримання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини для ВІЛ-позитивних вагітних жінок та їх новонароджених дітей;
забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримуючої терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
обов’язкове якісне тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;
послідовну політику, спрямовану на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, в тому числі шляхом проведення відповідних кампаній проти стигми та дискримінації людей, які живуть з ВІЛ та уражені ВІЛ;
сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на формування у населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін’єкційному способі вживання наркотичних засобів, на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ;
соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних та інших працівників, зайнятих у сфері протидії захворюванню, зумовленому ВІЛ, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, та хворим на СНІД усіх необхідних видів медичної допомоги та соціальних послуг в порядку, визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
контроль безпеки та якості лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в усіх закладах охорони здоров’я незалежно від форми їх власності;
державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров’я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов’язаних із можливістю порушення чи порушенням цілості шкіри та/чи слизових оболонок (послуги з татуювання, манікюру, педикюру, пірсінгу тощо);
сприяння участі благодійних, релігійних та інших неурядових організацій у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, що спрямовані на забезпечення лікування та профілактики поширення ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки ВІЛ-інфікованих осіб та соціального захисту населення, у тому числі на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг людям, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ.
Источник